У нас уже 25546 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Система функцій омбудсманів

Основні напрями й види діяльності омбудсмана визначають широту діапазону здійснюваних ним функцій, які у своїй сукупності складають органічну систему, направлену на вирішення основних цілей й завдань даного інституту. Визначення системи функцій омбудсмана є одним з найбільш важливих й одночасно складних завдань, оскільки цілісної й узагальненої системи функцій омбудсмана до цього часу не вироблено. Це обумовлюється, в першу чергу, розмаїттям функцій омбудсмана, пов’язаних з появою нових моделей й типів омбудсманів та розширенням кола об’єктів й предметів, на які спрямована їх діяльність. Крім того, питанням систематизації функцій омбудсмана присвячується недостатня увага з боку дослідників інституту омбудсмана, котрі, як правило, обмежуються виокремленням ряду тих чи інших основних функцій омбудсмана без ґрунтовного аналізу їх систематизації. До того ж, всі функції омбудсмана є органічно взаємопов’язаними й взаємообумовленими, та, так би мовити, «проникаючими» одна в одну, що також ускладнює їх чітке розмежування.

Центральне місце в системі функцій інституту омбудсмана посідають об’єктні функції, які пов’язані із головним призначенням даного інституту, а саме захистом прав і свобод людини і громадянина. Об’єктні функції охоплюють весь спектр визнаних світовим співтовариством прав людини.

Під правами людини прийнято розуміти різні можливості людини, зокрема, діяти певним чином або утримуватися від певних дій, можливості, які обумовлені біосоціальною сутністю людини і належать їй від народження та спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися. Зазначені можливості покладені в основу багатьох визначень поняття прав людини. Так, Ю. М. Тодика визначав конституційні права та свободи людини й громадянина як невід’ємні права й свободи, які належать особі від народження, є основою правового статусу, закріплені в Конституції держави та мають найвищий юридичний захист [129, с. 167]. Схожими є й інші визначення, що наводяться багатьма довідковими, енциклопедичними та іншими науковими виданнями. Так, у Британській енциклопедії зазначається, що «права людини - це права, які належать індивіду внаслідок того, що вона є людиною, вони співвідносяться з широким контініумом цінностей, і у певному сенсі рівно властиві всім людським істотам» [329, с. 986].

Поняття прав людини як правовий інститут пов’язують безпосередньо із правом взагалі та із відносинами з державою. Так, польський правозахисник й вчений М. Новіцкі писав, що «в основі концепції прав людини покладене поняття людської гідності, яка властива кожній людини й не залежить від способу її життя (особиста гідність, навпаки, залежить від способу життя людини й її поведінки), тому можна сказати, що права людини - це характеристика співвідношення суспільство-влада» [185, с. 1-2]. А А. Матвієнко зазначає, що «права людини є універсальними, фундаментальними за природою моральними категоріями, котрі проявляються як невід’ємна складова у життєдіяльності особи в органічності її взаємозв’язку з державою» [163, с. 144-147].

В. С. Нерсесянц розглядає права людини у неподільній єдності з правом і зазначає, що «право взагалі й права людини - це необхідний, невід’ємний та неминучий компонент всякого права як права взагалі, певний (а саме - суб’єктно-людський) аспект вираження сутності права як особливого типу й специфічної форми соціальної регуляції, право без прав людини є неможливим, як і права людини без і поза правом» [119, с. 487].

У науковій літературі існують різноманітні класифікації прав людини, які проводяться за різними критеріями та ознаками. Так, П. М. Рабінович за характером потреб людини, які забезпечуються правами, пропонує поділяти права людини на фізичні (життєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні та політичні. Дана класифікація не передбачає соціальні права людини, оскільки, на думку даного автора, «всі права людини є соціальними як за змістом, так і за способами їх здійснення, оскільки вони обумовлені соціумом, суспільством. З цієї точки зору несоціальних прав людини (особи) взагалі існувати не може» [211, с. 14-17]. А М. М. Антонович, навпаки, визнає соціальні права як окрему групу прав людини, під якими вона розуміє вимоги людей до держави щодо соціального захисту, соціального страхування, охорони здоров’я, освіти тощо, і тому, залежно від потреб, які пред’являють люди до своїх урядів, виділяє такі види прав людини, як фізичні, особистісні (громадянські), процесуальні (юридичні), політичні, економічні, соціальні та культурні [17, с. 9- 11]. І. О. Шумак пропонує поділяти права людини за їхнім соціальним призначенням, тобто за тими сферами суспільного життя, де виникають і реалізуються ці права і свободи, на громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні права [296, с. 15].

Схожу класифікацію, яка ґрунтується на теорії «трьох поколінь», пропонують й багато інших науковців. Так, А. М. Колодій та А. Ю. Олійник виділяють такі групи прав: фізичні, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні, а також особисті [125, с. 166]. А М. І. Хавронюк пропонує виділяти три блоки прав людини: перший, переважно, пов’язаний з правом на життя, другий - з правом на свободу і третій - з правом на повагу до гідності людини [212, с. 464]. І хоча, як слушно зазначає Ю. О. Сульженко, будь-яка класифікація конституційних прав все одно є досить умовною, оскільки, всі конституційні права не є сталими і перебувають в постійному розвитку, виділення особистих, політичних і соціально-економічних прав є найпоширенішою класифікацією прав людини і громадянина в юридичній науковій літературі [246, с. 16-19].

Саме на основі такої класифікації прав і свобод людини й громадянина пропонується і систематизація об’єктних функцій омбудсмана, Так, заслуговує на увагу позиція О. В. Марцеляка, який пропонує виділяти наступні об’єктні функції омбудсмана: політично-правову, громадянсько-правову, соціально- правову, економічно-правову, культурно-виховну, екологічно-правову та зовнішньо-правову [159, с. 8]. Однак, на нашу думку, така систематизація функцій омбудсмана за окремими видами прав людини є дещо розпорошеною і не враховує постійно зростаючого каталогу прав людини. Крім того, вона не враховує й спеціалізації омбудсманів та їх видових ознак.

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37413.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.