Механізм здійснення функцій омбудсманів

Питання щодо шляхів реалізації функцій омбудсманів складне й відноситься до найменш розроблених в теорії прав людини, що, в свою чергу, зумовлює комплекс проблем у практичній правозахисній діяльності цих інституцій. При цьому функції мають, як правило, пріоритетний і об’єктивний характер, а структура - похідний і переважно суб’єктивний характер. Структура омбудсманівських служб, їх системні якості та мережеві зв’язки, доцільно вважати механізмом правозахисної омбудс-діяльності, який, водночас, є механізмом реалізації функцій омбудсманів. Він охоплює суб’єкти й об’єкти цієї ланки правозахисної діяльності у державі в цілому, способи, засоби та умови здійснення функцій такого правозахисту.

Доведено, що функції омбудсманів та їх служб здійснюються за допомогою певних правових, організаційних, матеріальних, фінансових тощо засобів, що служитимуть реалізації цих функцій та закріплюються у діючому законодавстві. Йдеться про сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів як явищ суспільного життя, що суттєво впливають на процес реалізації омбудсманів та іншими правозахисними інституціями своїх функцій і повноважень.

Механізм здійснення функцій омбудсмана, як одного з демократичних інститутів, створеного для підвищення адміністративної ефективності й викорінення порушень прав людини з боку органів публічної влади та їх посадових осіб, це сукупність засобів, способів, форм, методів і принципів діяльності омбудсмана, які застосовуються ним у боротьбі з проявами неналежного управління, перевищення владою, бюрократичного свавілля тощо, а також для підвищення підзвітності уряду й його офіційних осіб перед громадськістю, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, надання їм допомоги у реалізації своїх прав та відновленні прав у випадку їх порушення.

Питання реалізації функцій омбудсмана, як і питання їх класифікації й систематизації, є недостатньо дослідженими. Тому вироблення теоретичної моделі здійснення функцій омбудсмана повинне спиратися на світовий досвід практичної діяльності даного інституту й наукові дослідження щодо реалізації функцій органів державного управління та інших суб’єктів суспільних відносин, що здійснюють повноваження у сфері захисту прав людини, використовуючи при цьому метод аналогії з урахуванням специфіки правового статусу й видів тих чи інших омбудсманів.

До основних засобів здійснення функцій омбудсмана відноситься проведення контролю й нагляду за діяльністю органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб за дотриманням законодавства про захист прав людини й громадянина, за діяльністю компетентних структур та правомочних осіб, зобов’язаних за службовим обов’язком надавати належну допомогу громадянам у сфері реалізації й захисту прав і свобод. Це досягається такими способами, як розгляд скарг, заяв і повідомлень громадян та проведення розслідувань за фактами зазначених в них порушень, а також проведення розслідувань за власною ініціативою, застосування попереджувальних (превентивних) заходів та морального, ідеологічного й інформаційного впливу, сприяння застосуванню заходів примусу до винних у порушенні прав людини чи неналежному вирішенні їх звернень органів й посадових осіб, проведення моніторингу чинного законодавства та надання експертної оцінки законодавчих проектів на предмет відповідності їх міжнародним стандартам з прав людини, забезпечення координації й взаємодії усіх органів й осіб у сфері реалізації й захисту прав людини тощо.

Формами реалізації функцій омбудсмана є зовнішні прояви безпосередніх видів практичної діяльності омбудсмана, спрямовані на нормалізацію процесу здійснення прав і свобод людини й громадянина, до яких відносяться звернення до державних органів й органів місцевого самоврядування, міжнародних органів із захисту прав людини, засобів масової інформації, оскарження дій (бездіяльності) посадових осіб, що порушують права громадян, публічні виступи тощо та акти правового характеру, такі як рекомендації, висновки, запити, доповіді та інші.

Методи здійснення функцій омбудсмана - це сукупність прийомів й способів, направлених на досягнення мети й завдань, поставлених перед омбудсманом, й вирізняються відсутністю примусового характеру. Так, основними методами діяльності омбудсмана є методи переконання, рекомендацій, заохочення, стимулювання, виховання, пропаганди тощо. Основним вважається метод переконання, котрий, за допомогою впливу на свідомість осіб з використанням різних роз’яснювальних і виховних заходів, стимулює до формування внутрішнього переконання у доцільності дотримання юридичних приписів щодо захисту прав людини й, у кінцевому результаті, до належного виконання своїх обов’язків та правомірної поведінки.

Як зазначається у доповіді на Двадцять п’ятому засіданні Комітету по правовим і політичним питанням Генеральної асамблеї ООН, омбудсман є частиною структури державного управління, але, в той же час, такої, що знаходиться за межами виконавчо-адміністративної влади і є незалежним від усіх інших відомств, що дозволяє удосконалювати горизонтальну відповідальність уряду на правовому й адміністративному рівні шляхом неупередженого нагляду за поведінкою державних адміністративних органів, підготовки рекомендацій щодо змін законодавства, політики чи практики, коли виявляються випадки незаконного чи неправильного функціонування. Омбудсман виступає також у ролі механізму забезпечення вертикальної відповідальності між населенням й урядом, до якого представники громадськості можуть направляти свої скарги на роботу урядових структур [90, с. 2-3].

Тобто, інститут омбудсмана сприяє демократичному розвитку суспільства через контроль адміністративної діяльності виконавчої влади, перевірки законності актів управління й правомірності поведінки посадових осіб шляхом неупередженого розслідування скарг населення на діяльність публічної адміністрації або проведення відповідних розслідувань за власною ініціативою. Можливість проведення незалежного розслідування є важливим способом здійснення функцій омбудсмана.

У згадуваній вище доповіді на Двадцять п’ятому засіданні Комітету по правовим і політичним питанням Генеральної асамблеї ООН зазначається, що омбудсманам мають бути надані більш ширші повноваження на проведення розслідувань, які повинні охоплювати як процес розслідування, так і стадію здійснення та включати можливість отримання документів, забезпечення присутності й отримання показів свідків. Омбудсман повинен забезпечити справедливість процедури розслідування як для тих, хто подав скаргу, так і для представників адміністрації, діяльність котрих розслідується [90, с. 11 ].

Проведення подібних розслідувань передбачено багатьма законодавчими актами, які регулюють правовий статус і порядок діяльності омбудсмана. Так, відповідно до ст. 2 Інструкції для Омбудсманів Риксдагу Швеції 1967 року Омбудсман зобов’язаний прийняти заходи щодо розслідування скарг та інших справ про порушення прав людини у сфері надання адміністративних послуг. Тобто, в даному випадку, розслідування є не лише правом, а й обов’язком омбудсмана. Причому, ст. 11 зазначеної Інструкції надає право Омбудсманам порушити провадження навіть у випадках, коли відповідальність за правопорушення, скоєне при виконанні службових обов’язків представниками адміністрації, може бути знята за спливом давності [281, с. 291-297]. Подібні положення передбачені також і Законом про омбудсмана Австралії.

В деяких інших країнах законодавство про омбудсмана не застосовує безпосередньо назву «розслідування», а передбачає право омбудсмана проводити перевірку діяльності органів влади. Таке положення, наприклад, закріплене у ст.

23 Закону Російської Федерації «Про Уповноваженого з прав людини в РФ» [271, ст. 23].

У багатьох законодавчих актах різних країн, зокрема Швеції, Польщі, Португалії, Іспанії та інших, закріплено право омбудсмана проводити розслідування фактів порушення прав людини за власною ініціативою, котре дає можливість омбудсманові займати активну громадянську позицію у виявленні подібних фактів та прийнятті заходів щодо їх припинення. При цьому омбудсман використовує інформацію, отриману і у якості повідомлень від громадян, і через засоби масової інформації. Так, ст. 9 Органічного закону про Народного захисника Іспанії передбачає, що Народний захисник (омбудсман має право порушувати й проводити розслідування за власною ініціативою чи за клопотанням сторін будь-яке розслідування для вияснення обставин та перевірки дій й рішень органів державної адміністрації і їх представників стосовно громадян у світлі встановлених і проголошених ст. 103 Конституції країни прав людини [195, ст. 9]. Крім того омбудсмана Іспанії про проведення розслідування щодо конкретних фактів порушення чи окремих дій органів державної адміністрації, або прийняття ними актів і рішень, якщо вони зачіпають інтереси громадян, можуть просити депутати й сенатори в індивідуальному порядку, а також комісії Конгресу, пов’язані з загальним чи частковим захистом громадянських прав і свобод людини.

Схожі положення містить і Акт про Омбудсмана Ірландії, ст. 4 якого передбачає проведення розслідування або після ретельного ознайомлення із скаргою громадянина, коли на думку омбудсмана орган управління своїми діями чи бездіяльністю завдав шкоди заявникові чи погіршив його становище, або за власною ініціативою, коли, на його думку, є підстави вбачати у діях адміністрації прояви поганого управління (maladministration) [325, с. 91-92].

Вважається, що право проводити розслідування за власною ініціативою надається омбудсманам так званої «агресивної» моделі, які запроваджуються, як правило, у країнах, що нещодавно стали на шлях побудови і розвитку демократичного суспільства.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37413.html