Динаміка змін у перебігу дитячих страхів та умінні їх долати упродовж дошкільного дитинства

Аналіз динаміки змін у перебігу дитячих страхів та умінні дошкільників їх долати передбачає необхідність уточнення змісту поняття «вік», характеристики вікових новоутворень свідомості й особистості, а також опису вікових криз, які визначають особливості розвитку дошкільників упродовж перших шести/семи років життя.

Як зазначає Л. Виготський, вік є таким цілісним утворенням, такою структурою, яка визначає роль та питому вагу кожної лінії розвитку: і емоційно-вольового розвитку дитини взагалі, уміння долати страх зокрема. Кожний вік, за висловом вказаного автора, характеризується своєрідною, специфічною для нього, неповторною системою взаємин між дитиною і дорослим (соціальною ситуацією розвитку). Вона визначає форми і той шлях, йдучи яким дошкільник набуває нових властивостей особистості [52; 53].

Згідно підходу А. Леонтьєва, одним із центральних новоутворень у розвитку особистості дошкільника є супідрядність мотивів. Автор засвідчив, що на основі супідрядності мотивів у дітей дошкільного віку з'являється можливість свідомо підкоряти свої дії віддаленому мотиву. Поведінка дитини тепер опосередковується репрезентованим чином (предметом або ситуацією) і дає можливість віднести дію на майбутнє. Дослідження фахівця показали, що супідрядність мотивів у дошкільника спочатку відбувається в безпосередній соціальній ситуації спілкування з дорослим. Внаслідок цього дитина самостійно відмовляється від будь-якого одномоментного стимулу заради досягнення більш важливої мети [120].

О. Леонтьєв зауважує, що завдяки перебуванню дитини у певній соціальній ситуації виникає провідний тип її діяльності. В ньому розвиваються властиві віку новоутворення, які з часом починають вступати у суперечку зі старою системою взаємин дорослого з дитиною, продукують появу передумов для виникнення нової соціальної ситуації. Ця перебудова складає, за Л. Виготським, основний зміст критичних вікових періодів - кризи трьох та семи років [52; 118].

Й. Раншбург, П. Поппер зазначають, що первинна емоція страху на сильний подразник (переляк) спостерігається вже у новонародженого. Вперше реакція страху з'являється у дитини в шість місяців - немовля лякається, побачивши незнайоме обличчя. Раніше цей страх не виникає з огляду на те, що маля ще не відрізняє знайомі обличчя від незнайомих. У перші місяці другого півріччя життя, коли дитина починає повзати, вона все частіше починає піддаватися різного роду небезпекам [174].

О. Захаров зазначає, що підвищене занепокоєння у дітей перших місяців життя найчастіше виникає, коли не задовольняються життєво важливі фізіологічні потреби в їжі, сні, активності, звільненні кишечника, теплі. Тобто в тому, що визначає їх фізичний і емоційний комфорт. Немовля не може терпіти, бо його потреби біологічно зумовлені і спрямовані на підтримку й розвиток життя. Тільки поступово дитина стає здатною справлятися зі своїми потребами й проявляти менше занепокоєння. Якщо ж фізіологічні потреби не задовольняються, можливе тривале збереження занепокоєння, наприклад в момент засипання, прийняття їжі, хвороби тощо [78].

Вище згаданий науковець зазначає, що в перші місяці життя немовлята розрізняються за характером реагування на небезпеку: одні майже відразу, а інші лише після численних спроб і помилок проявляють обережність (не ковтають неїстівні предмети, вчасно зупиняються перед перешкодами і т.д.). Вік 7-9 місяців О. Захаров називає «періодом підвищеної чутливості» до виникнення тривоги й страху, а страхи, що утворилися у дитини в ранньому віці можуть зберігатися протягом тривалого часу, іноді навіть протягом усього життя [76].

Відслідковуючи шлях розвитку емоційної сфери дитини, Г. Мюнстерберг зазначив, що у немовлячому віці почування викликаються лише станом власного тіла дитини. Голод, втома і фізичне подразнення неприємні, легке збудження та вживання їжі - приємні; пізніше предмети зовнішнього світу і люди приносять задоволення або незадоволення й, насамкінець, наступає стадія, коли речі замінюються словами й об’єкти думки стають джерелом задоволення і незадоволення [146, с. 45-49].

Згідно підходу О. Запорожця, Я. Неверович, у двох-тримісячного немовляти виникає позитивне емоційне ставлення до матері або іншої близької людини. Ця емоція є зародком усіх вищих почуттів, що формуються в процесі життя. Вона названа науковцями «комплексом пожвавлення» [72, с. 15].

Вище згадані фахівці зазначають, що емоції типу «комплексу пожвавлення» формуються в перші місяці життя немовляти на основі придбаного ним досвіду практичної взаємодії і спілкування з близькими дорослими, які задовольняють усі його потреби, у тому числі і потребу в нових враженнях. Якщо досвід комфортного і безпечного існування у немовляти відсутній або недостатній, то поява «комплексу пожвавлення» затримується або може навіть зовсім не виникнути, що негативно вплив на весь наступний розвиток дитячої особистості [72].

Щодо розвитку довільної поведінки О. Смірнова висловлює таку думку: «...в якості першого етапу становлення довільної поведінки можна розглядати появу рухів у немовляти, спрямованих на предмет. Під впливом дорослого дитина «відкриває» предмет, формується спочатку невиразний, а потім все більш виразний його образ, який починає мотивувати й опосередковувати її поведінку. Таким чином, власна довільна дія дитини виникає в результаті адресованої їй дії дорослого, яка несе одночасно і мотивуючий і операційний моменти» [191, с. 15].

Перші емоційні реакції, близькі за формою до почуття страху, виникають у дітей уже на першому році життя (Ч. Дарвін, В. Штерн,

С.   Айзенк). Ці страхи починають зароджуватися в малюка в період адаптації до перебування в дошкільному закладі.

За даними В. Мухіної, на етапі раннього дитинства (від року до трьох) складаються важливі передумови для розвитку: дитина відокремлює себе від оточуючих, порівнює себе з іншими людьми; в неї формуються перші уявлення про себе, вона засвоює своє ім'я та ідентифікує себе з ним, пригадує себе в минулому; активно пізнає довкілля та саму себе, все активніше використовує мову; вона виявляє самостійність, все частіше прагне діяти незалежно від контролю дорослого; наслідує прийнятні й схвалювані форми соціальної поведінки; поступово оволодіває цілеспрямованими діями; у неї розвивається домагання визнання, вона прагне схвалення дорослого, переживає почуття гордості та сорому, усвідомлює свої зрослі можливості [143].

На думку О. Запорожець, Я. Неверович, на розвиток емоційної сфери дітей раннього віку впливає їхня участь у різних видах художньої діяльності. Діти другого-третього років слухають і розповідають казки, вірші, співають і танцюють. Процес виконання такого роду дій викликає емоційні переживання різного ступеня вираженості й тривалості. Надалі прояв емоцій стає все більш різноманітним: характер образів, які виникають у дитини (музичних, літературних, графічних), її ставлення до персонажів казок і оповідань, сама виконавська діяльність (танець, пісня, розповідання) - все перейнято переживаннями, що відображають її власний емоційний досвід і розвиває його [72].

Вказані фахівці зазначили, що на ранньому етапі розвитку дитини формуються нові потреби і інтереси. Вона починає цікавитися не тільки вузьким колом речей, які безпосередньо пов'язані із задоволенням її органічних потреб в їжі, теплі, фізичному догляді. Її інтереси поширюються на більш широкий світ навколишніх предметів, явищ і подій, а разом з тим емоційні прояви дитини стають складнішими і набагато змістовнішими [72, с. 18].

У дітей двох років за сприятливих умов помітно зменшується занепокоєння під час відсутності матері. Але, не дивлячись на велику потребу в самостійності, боязнь втратити матір ще дуже велика. Саме на цій основі у малюків виникає страх темряви [78].

Як засвідчили О. Запорожець та Я. Неверович, при переході від раннього до дошкільного віку, в міру виникнення найпростіших видів діяльності, відбуваються зміни емоційних процесів, які здійснюють регуляцію продуктивної діяльності В цей період відбувається зміна змісту афектів, які проявляються, в першу чергу, у виникненні особливих форм співпереживання, співчуття [72].

К. Ізард виявив, що в онтогенезі розвиток базальних емоцій, а також знань щодо них формується з випередженням у порівнянні з вторинними емоціями. Діти двох-трьох років не лише розуміють стан страху і радості, але й можуть довільно відтворювати їх на обличчі [84, с. 75-89].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/518308.html