У нас уже 25545 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Методологічні засади дослідження понятійно-категорійного апарату взаємодії парламенту з неурядовими організаціями

Не викликає сумніву той факт, що ВРУ з НУО пов’язана низкою структурних зв’язків, оскільки ВРУ у законотворчому процесі неминуче стикається з громадянськими цінностями та інститутами. Використовуючи діалектичний метод, розглянемо методологічну основу предмету дослідження – “державно-управлінський аспект взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями”.

У контексті дослідження поняття “державно-управлінський аспект взаємодії” варто розглядати як “управлінські відносини у законотворчому процесі”. Нами тлумачаться ці відносини як “суб’єкт – суб’єктні”, коли між законодавчим органом, з одного боку, і НУО, з іншого, існують згода та єдність. Адже лише за умов “гармонії та рівноправності між суб’єктами взаємодії її представники стануть по-справжньому незалежними” [144, с. 121]. Але ця рівність має бути реальною, а не формальною, адже ілюзія рівноправності призводить до кризового соціально-економічного стану у державі, негативно позначається на якості державного управління в цілому.

Таким чином, державно-управлінський аспект взаємодії законодавчого органу з НУО має декілька специфічних ознак, а саме:

– подолання відчуження НУО від ВРУ;

– перетворення ВРУ на соціально відповідальний інструмент, який здійснює активну соціальну політику в інтересах усіх категорій та верств населення на основі принципів відкритості, прозорості й демократизму влади, соціальної справедливості;

– наявність взаємовигідного соціально діалогу.

Виходячи з цього, державно-управлінським аспектом взаємодії ВРУ з НУО є форма реалізації законодавчої функції парламенту з метою забезпечення легітимізації законодавчого процесу з урахуванням історичних передумов та інституційних основ участі НУО у законотворчому процесі.

На соціальну спрямованість ВРУ вказує конституційна реформа 2004 року, яка суттєво модифікувала політичну систему України. Відбулася істотна зміна акцентів у системі прийняття державно-владних рішень та розподілу контрольних повноважень у системі державної влади (президент втратив частину своїх повноважень і повний контроль над виконавчою владою: влада стала у більшій мірі підконтрольною народу, парламент формує більшу частину уряду та може сформувати коаліцію депутатських фракцій за участю позафракційних народних депутатів); способу формування представницьких органів (парламент обирається на 5 років за пропорційною системою – формується партійними списками).

У науці державного управління взаємодія ВРУ з НУО передбачає інституційні основи участі НУО у законотворчому процесі, що складаються з: суб’єктів, предмету, принципів, форм, процедури, засобів, методів, результатів взаємодії тощо. Причому, якщо відсутня мета як важливий елемент взаємодії, то відсутня і сама взаємодія. Саме тому метою взаємодії парламенту з НУО має стати прагнення здійснювати певні структурні зміни (наприклад прийняття законів, програм тощо) для задоволення відповідних суспільних потреб та інтересів у сфері публічної влади шляхом громадського лобіювання.

Як і в будь-якій системі, її ефективність, стійкість значною мірою визначається саме системними зв’язками. Останні визначають характер взаємодії між Верховною Радою України і неурядовими організаціями.

У системі державного управління така взаємодія називається зовнішньою. ЇЇ складовими є:

  • суб’єкти взаємодії: ВРУ та НУО;
  • середовище взаємодії (внутрішнє: державне; система організацій громадянського суспільства);
  • види взаємодії (в залежності від її спрямованості та задіяних механізмів: політична, економічна, соціальна, гуманітарна, екологічна, правова, інституційна, організаційна, ресурсна тощо);
  • предмет взаємодії (стратегія, міждержавна, державна політика, проблема, завдання тощо);
  • мета взаємодії (реалізація місії держави, соціально-економічний розвиток держави, успішна реалізація та підвищення ефективності міждержавної та державної політики);
  • форми взаємодії (правові – законодавчі);
  • типи взаємодії (систематична, схоластична, спрямована в одному напрямі, реверсна, рівноправна, підконтрольна, безконтрольна тощо);
  • термін взаємодії (постійно);
  • схеми взаємодії (комунікативно);
  • функціональна структура взаємодії (система державного управління, що забезпечує цю взаємодію, – відповідні структури ВРУ, координаційні органи, комісії та інші);
  • характер взаємодії (спільна діяльність, спільна участь, регулювання, консультування, допомога, підтримка, протидія корупції тощо);
  • принципи взаємодії (верховенство закону, демократичність, об’єктивність, прозорість, інклюзивність, стратегічне мислення, системність, комплексність, доцільність, інноваційність, послідовність, корпоративність, відповідальність, обов’язковість, компромісність, взаємоповага, плановість, звітність, субсидіарність, наукова обґрунтованість та інші);
  • методи взаємодії (процедури та методики спільної діяльності, регулювання, ведення переговорного процесу, узгодження, боротьба з корупцією тощо);
  • засоби взаємодії (управлінські, інформаційні технології, ресурсне забезпечення, інформація);
  • процеси взаємодії (дії з вирішення спільних проблем та завдань, переговорний процес, комунікація, проведення консультацій, наукові дослідження, підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців тощо);
  • результати взаємодії (стійкий соціально-економічний розвиток держави та територіальних утворень, успішна реалізація та підвищення ефективності міждержавної та державної політики, ефективне вирішення проблем, розвиток та вдосконалення нормативно-правової бази в різних сферах суспільної діяльності та інші).

Необхідно зазначити, що надзвичайне значення у законотворчому процесі має визначення ефективності взаємодії (ефективність системної діяльності, її стабільність, можливості розвитку). Це потребує визначення показників взаємодії (класичних за схемою 3Е – економічність, ефективність, результативність – та спеціальних, предметно- або проблемноорієнтованих). За результатами оцінювання взаємодії за обраною системою показників, як правило, виявляються проблемні питання, відбувається виявлення обставин та чинників, що перешкоджають взаємодії [21].

За допомогою методу соціологічного аналізу з’ясовані особливості сприйняття пересічними громадянами стану участі НУО у законотворчому процесі ВРУ. Адже суспільство, що демократизується, це особливе поле дослідження, яке завжди виходить на проблеми влади, владних відносин, їх розвитку, функціонування у суспільстві. Однак з точки зору методології, існують певні труднощі при проведенні таких соціологічних досліджень: не завжди може бути розкрита достовірна ситуація, оскільки в Україні ще недостатньо вивчено чинники, що впливають на сегментацію суспільного простору, не аналізується й не враховується явище ухилення від опитування тощо [73]. Проте цінним є те, що соціологічні дослідження слугують підґрунтям для побудови прогнозів розвитку подій. Т. Парсонс, вважав, що цінності, зразки поведінки, які поступово перетворюються на інституційні норми, спрямовують не тільки поведінку, але і соціальні орієнтації людей [260, с. 22].

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85662.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.