Загальна характеристика понять «честь» та «гідність»

Розпочинаючи дослідження питання честі та гідності особи як об’єкта злочину, необхідно, насамперед, здійснити дослідження самих понять «честь» та «гідність» особи, їх філософського та правового змісту. Очевидно, що саме визначення змісту цих понять дасть змогу з’ясувати їх природу та значення для людини, а також визначити необхідні та достатні засоби їх правової охорони.

Конституція України визначає, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це безпосередньо і вказує на важливість та значимість честі та гідності особи як соціальних цінностей, а отже, свідчить про необхідність забезпечення їх правової охорони.

При цьому обов’язок держави щодо забезпечення правової охорони честі та гідності особи випливає не тільки з Конституції України, а й із змісту міжнародних договорів. Зокрема, згідно зі ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному затриманню, арешту або триманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі, не інакше як на підставах та з приводів, передбачених законодавством.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свої дії. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Захист цих прав гарантується системою українського законодавства й, відповідно до Конституції України, може бути здійснений у судовому порядку. Такий захист забезпечується трудовим, цивільним, адміністративним та кримінальним законодавством.

Водночас Україна як демократична, соціальна, правова держава просто зобов’язана забезпечити належну правову охорону честі та гідності особи. Однак це не означає, що така правова охорона обов’язково повинна зводитися до кримінально-правової охорони честі та гідності особи, оскільки остання хоча й є однією із форм забезпечення правової охорони вказаних соціальних цінностей, проте не єдиною такою формою.

Кримінально-правовий захист є одним із найважливіших засобів охорони честі та гідності особи. Хоча питання кримінальної відповідальності за злочини проти честі та гідності неодноразово розглядались у теорії кримінального права, низка положень залишається спірними і потребують уточнення. І, зокрема, це стосується понять честі та гідності як об’єкта кримінально-правової охорони.

Однак першочерговим для забезпечення правової охорони, у тому числі й кримінально-правової, честі та гідності особи є визначення змісту цих понять.

Офіційно терміни «гідність» та «честь» чинне кримінальне законодавство України не роз’яснює. Однак указані поняття є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким КК України надає значення самостійних об’єктів судового захисту. Тому для з’ясування їх змісту звернемося до наукової доктрини.

Насамперед зазначимо, що поняття «честь» та «гідність» – це не тільки правові, а й важливі філософські та етичні категорії, тому велике значення для з’ясування їх змісту мають ті дефініції, що визначаються цими науковими напрямами.

У стародавній Греції та Римі поняття честі та гідності були рівними з повагою до особи, співвідносились з мораллю і правом. Честь відігравала важливу роль в етиці багатьох великих мислителів, політиків, філософів різних епох і народів, характеризуючи їх суспільні погляди й напрями діяльності. З філософсько-правових позицій честь являє собою могутню владу, найбільшу із сил, що виявлялася в історії відносин людей і народів загалом.

Уперше категорії гідності та честі особи розроблялись представниками стоїцизму, а саме Сенекою, Епіктетом та Марком Аврелієм. Вони стверджували, що гідність та честь є найвищими людськими цінностями, без яких життя не має сенсу. Для них життя без гідності та честі було страшніше за самогубство. Епіктет зазначав, що шкода не в тому, що людина народилася або померла, що вона втратила свої гроші, оселю, саме це не належить людині. Шкода в тому, коли людина губить свою істинну власність – свою людську гідність [225].

Більш глибоке та обґрунтоване розроблення категорій гідності та честі було здійснено в епоху Відродження в роботах Піко делла Мірандоли, Лоренцо Валли, Еразма Роттердамського, Колюччо Саллютаті та ін. Колюччо Салютатті зазначав про те, що деякі люди хочуть мати пошану, визнаватись такими, що мають честь, за всяку ціну, вони бажають пошани більше, ніж вони цього заслуговують. Таких вони називали честолюбними і зазначали, що, як правило, такі люди вчиняють для досягнення почестей те, що скупі люди роблять заради отримання грошей [225].

Діалектика співвідношення між гідністю та честю досить вдало була виявлена відомим німецьким філософом Геґелем. Він зазначив, що в державі людину визнають і з нею поводяться як з вільною, як з особистістю, і кожна окрема людина зі свого боку робить себе гідною цього визнання. У державі громадянин отримує належну йому честь завдяки посаді, на яку його поставлено, завдяки професії, якою він займається, і завдяки будь-якій іншій своїй трудовій діяльності. Його честь набуває внаслідок цього субстанціонального, всезагального, об’єктивного, від пустої суб’єктивності вже незалежного змісту [49, с. 243].

Досить багато уваги дослідженню категорій гідності та честі приділив німецький філософ-ідеаліст кінця ХІХ ст. А. Екштейн, який у книзі «Честь у філософії і праві» розглядає зовнішню честь особи як етичну оцінку, з якої походить повага, а внутрішню честь в якості духовного «я» людини від «усього тілесного звільненого» [60, с. 78]. Ураховуючи це, А. Екштейн уважає, що обидві форми честі не пов’язані одна з одною.

Зовнішня, об’єктивна сторона честі виявляється у моральній оцінці соціальних якостей особи іншими людьми, суспільною думкою. Честь людини в цьому плані – загальна оцінка позитивних якостей, вона розглядається в різних аспектах (особи як члена колективу, громадянина, фахівця тощо). Тому позитивна або негативна оцінка особи з будь-якого боку стосується водночас честі людини загалом. Внутрішня сторона честі – це усвідомлення індивідом своєї моральної репутації. Почуття честі – це та властивість, за допомогою якої суспільна думка позитивно впливає на людину.

Змістовна сторона гідності, на наш погляд, знаходить своє відображення і обґрунтування в етиці Імануїла Канта, який зазначив, що в царстві цілей усі мають або ціну, або гідність. Те, що має ціну, може бути замінено іншим еквівалентом, що вище всякої ціни. Відповідно, той, хто володіє гідністю, не допускає ніякого еквівалента. Моральність є умовою, за якої можливо тільки те, щоб розумна істота була метою в царстві цілей. Таким чином, можлива лише моральність і людство у взаємодії, оскільки людина здатна до моральності і володіє гідністю» [72, с. 276–277]. Тобто гідність, за Кантом, є внутрішньою безвідносною цінністю, а те, що володіє гідністю, стоїть вище всякої ціни і не допускає ніякого еквіваленту.

У «Філософському енциклопедичному словнику» під гідністю розуміють вираження особистісної цінності людини. Водночас під честю розуміють визнання, яке оточуючі добровільно виражають людині як носію індивідуальних цінностей (шанування) і те визнання, з яким людина ставиться до себе як до особистості (відчуття власної гідності) або якої, за її думкою, вона вправі вимагати від людей свого соціального кола [218, с. 512–513].

Дещо по-іншому поняття честь та гідність визначаються в «Краткой философской энциклопедии». Честь – це визнання, яке оточуючі виражають особі як носію індивідуальних цінностей. Гідність – це вираження особистісної цінності особи, яка характеризує її репутацію в суспільстві [92, с. 144, 512]. Тобто честь та гідність відносно суспільства є індивідуальними та особистісними цінностями людини. Зважаючи на це, вони співвідносяться між собою як частина до цілого.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/138862.html