Поняття правового засобу та його зміст у бюджетному праві

Держава регулює бюджетні відносини за допомогою правових норм, що містять права і обов’язки відповідних суб’єктів. Надаючи фізичним і юридичним особам економічні свободи, дозволяючи здійснювати операції з грошовими фондами, держава зі свого боку вимагає від суб’єктів бюджетного права належної реалізації встановлених правових приписів. Невиконання бюджетно-правових приписів або ухилення від їх належного виконання спричиняє несприятливі майнові наслідки для державної діяльності.

У сучасній юридичній літературі бюджетно-правові інститути досліджують такі вітчизняні вчені, як: Л. К. Воронова, А. Й. Іванський, М. П. Кучерявенко, Т. А. Латковська, А. О. Монаєнко, О. П. Орлюк, Н. Ю. Пришва, Л. А. Савченко, О. В. Солдатенко, В. Д. Чернадчук, Н. Я. Якимчук та ін.

Категорія «правовий засіб» є загальноправовою. На наш погляд, для визначення предмета дослідження.

На думку науковців, усі правові явища, тобто явища, які ми могли б вважати правовими засобами, можна поділити на три групи [53, c. 31]:

1. Правові встановлення (норми законодавства, правозастосовні акти, договори).
2. Правова діяльність (правотворчість, виконання, застосування, здійснення тощо).
3. Суб’єктивні явища правової дійсності чи явища суб’єктивної сфери правової дійсності (наприклад, правосвідомість).

Із цих трьох груп тільки третя виключається з кола правових явищ, що становлять поняття «правові засоби». Перша група в повному складі охоплюється поняттям практично однозначно. У другій групі тлумачення права і правотворчість однозначно виключається із складу правових засобів.

Найбільш дискусійним питанням є віднесення до правових засобів правореалізаційної діяльності.

Замість простого викладу існуючих позицій для визначення обсягу поняття ми застосуємо метод вибору критерію. На наш погляд, дискусія існує внаслідок застосування авторами різних критеріїв істинності. Тож кожен з них по-своєму має рацію. Тому, щоб з’ясувати обсяг поняття «правові засоби», необхідно вибрати критерій, за яким ми його визначатимемо. Як такі критерії ми можемо виділити семантику словосполучення; практичну користь; схожість правореалізаційної діяльності зі встановленнями (з правовими засобами).

А. В. Малько відносить правореалізаційну діяльність до правових засобів. Юридичні (правові) засоби – це взята в єдності сукупність правових встановлень (інструментів) і форм правореалізаційної практики, за допомогою яких задовольняються інтереси суб’єктів права й забезпечується досягнення соціально корисних цілей [102, c. 35]. На наш погляд, автор аргументує включення правореалізаційної діяльності в поняття правових засобів тільки на підставі важливості ролі правореалізаційної діяльності в механізмі правового регулювання і схожим використанням поняття засобу в інших науках. Проте місце в понятті правових засобів за такого підходу перетворюється на важливу категорію, якій відповідають тільки особливі правові явища. А. В. Малько наводить на підтвердження своїх висновків схожі ознаки між правореалізаційною діяльністю й правовими встановленнями, які практично всі юристи визнають правовими засобами [102, c. 36]. Видається, що наявність якої-небудь або декількох спільних ознак між правореалізаційною діяльністю і правовими встановленнями або рівність їх важливості не роблять їх явищами одного порядку, якщо існує хоч би одна істотна для нас відмінність.

Якраз за такою вирішальною відмінністю С. С. Алексєєв і розмежовує правові встановлення й правореалізаційну діяльність. Він залишає правореалізацію в механізмі правового регулювання, називаючи її стадією, ланкою й навіть елементом, тоді як сам вказує на те, що механізм правового регулювання складається тільки з правових засобів. Не зупиняючись на тому, залишає С. С. Алексєєв правореалізаційну діяльність у механізмі правового регулювання взагалі чи просто виділяє в його складі що-небудь ще, крім правових засобів, відзначимо, що саму правореалізаційну діяльність до правових засобів він не відносить [4, c. 47].

C. С. Алексєєв виділяє також два критерії розподілу понять [4, c. 47]:

1) «інституційність». До елементів механізму правового регулювання належать засоби – те, що виражає субстанційну, статичну сторону правової системи, тому правові явища – процеси (наприклад, правотворчість і застосування права) при всій їх важливості в правовому регулюванні входять до механізму правового регулювання не безпосередньо, а у вигляді актів техніко-юридичних засобів тощо;

2) конкретна функціональність. До елементів механізму правового регулювання належать правові явища, які реально функціонують, тому загальні глобальні правові явища, наприклад законність, правосвідомість при їх визначальному значенні в правовій системі виступають не у вигляді елементів механізму правового регулювання, а у вигляді, так би мовити, його середовища, загального фону – чинника, що приєднується до того або іншого елементу в процесі його функціонування.

Правові засоби, на думку П. М. Рабіновича, – інституційні утворення (встановлення, форми) правової дійсності, які у своєму реальному функціонуванні, використанні в спеціальній правовій діяльності приводять до досягнення певного результату у вирішенні соціально-економічних, політичних, моральних та інших завдань і проблем, що стоять перед суспільством та державою на сучасному етапі [131, c. 55].

Він не аргументує таку позицію явно, тільки зауважує, що лише встановлення можна відносити до правових засобів, оскільки правореалізаційна діяльність лежить в іншій площині.

Ми могли б відштовхуватися від семантики словосполучення. Наприклад, поставити кваліфікацію правореалізаційної діяльності в залежність від того, чи мають на увазі під словосполученням «правові засоби» діяльність. Схожі кроки вже робили. На наш погляд, наводити подібні судження, що правові засоби тому й називають правовими, що вони передбачені нормами права, не занадто обґрунтовано. Можна було б побудувати зворотні не менш переконливі судження. Наприклад, як зауважує А. В. Малько, неправова спорідненість – взагалі завжди діяння, оскільки субстанційних неправових засобів не існує, це означає, що можна сказати: правові засоби – це теж діяння, тобто термін «правові засоби» можна таким чином вирівняти з термінами «законні засоби» або способи [102, c. 38].

Такий шлях надзвичайно ризикований, зважаючи на велику кількість значень поняття «право» і не меншої кількості значень поняття «засіб», тому ми не використовуватимемо цей метод повною мірою. Дискусія багато в чому тому й існує, що всі правові феномени в деякому розумінні – це засоби. Ми скористаємося цим методам надалі для роз’яснення проблематичності дискусії.

Інший критерій істинності – практичне застосування, користь, а саме відповідність цілям створення інструментальної теорії. Нагадаємо, що ця теорія дає змогу розглядати норми їх призначенням, функціями. Ключовою концепцією цієї теорії є зв’язка: мета-засіб-результат. Іншим значним внеском у науку цієї теорії є положення про механізм правового регулювання, що дає змогу розглядати право як щось більше, ніж сукупність норм, а саме як систему, яка є більше ніж сумою своїх елементів. Механізм правового регулювання – це саме механізм, система, чиї частини потрібно правильно розташувати, з’єднати й запустити. Змінюючи взаєморозташування одних і тих самих частин у механізмі, ми отримуватимемо різний результат. Вже тут потрібно розрізняти елементи механізму й те, що приводить їх у дію, – діяльність.

Виходячи з такого розуміння інструментальної теорії, діяльність у ній не настільки важлива, а от конструкції, механізми якраз і потрібно виділити в одну категорію й назвати її «правові засоби», адже саме із цією категорією ми працюємо в межах інструментальної теорії. Слід вказати, що ми не заперечуємо існування й значущості діяльності в механізмі правового регулювання. Проте як нам видається, що ця теорія розглядає, передусім, субстанційні елементи системи права, тому ці елементи мають для зручності бути названі окремим терміном. Саме це, власне, вже і зробив С. С. Алексєєв, визначивши, що механізм правового регулювання складається з правових засобів.

У розвинутих правових системах при досить високому рівні інституціоналізації правових явищ той чи інший правовий засіб, причому це може бути той самий правовий засіб, виступає в різному вигляді залежно від рівня розгляду юридичного інструментарію [62, c. 12].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37016.html