Маніпулятивність сучасної комунікації

На сьогоднішній день увагу вчених до феномену маніпуляції важко переоцінити. Вербальна маніпуляція стала об’єктом вивчення соціологів, філософів, політиків, культурологів, психологів, фахівців з теорії комунікації, лінгвістів (Р. Блакар [22], Д. Болінджер [25], Х. Вайнріх [30], Є.Л. Доценко [58], С.Г. Кара-Мурза [66], В.В. Красних [75], С. Московіті [91], Г.Г.Почепцов [103], С.Г. Тер-Минасова [113], Г. Франк [115] та ін.).

Незважаючи на численні розвідки, єдиної універсальної і загальноприйнятої теорії маніпулятивного впливу не існує. Більше того, маніпуляція як явище і процес перетворюється на щось на зразок “catchphrase”, яке присвоюється будь-якій лексичній одиниці чи комунікативній ситуації (особливо в політиці, маркетингу та мас-медіа) без достатнього обґрунтування. Зауважимо, що не завжди наявність засобів переконання свідчить про маніпулятивну природу комунікації. Тому не варто «будь-яку персуазивну тактику трактувати як маніпулятивну» [90, с. 148].

Крім того, термін «маніпуляція» має яскраво виражене пейоративне значення та імплікує негативне сприйняття маніпулятивної комунікації як брехні. У термінології Ч. Філмора брехня і маніпуляція протистоять різним типам істини: брехня - «семантичній істині», маніпуляція - «істині прагматичній» [114].

На відміну від стратегій у межах теорії аргументації, що апелюють до логосу, феномен маніпуляції характеризується низкою особливостей. Перш за все, маніпулятивні стратегії і тактики в їх межах здійснюють вплив на емоційно-чуттєву сферу. У науковій літературі вербальні маніпуляції іноді розуміють як порушення аргументації і називають їх «псевдоаргументацією» [107] чи «лінгвістичною демагогією» [93]. Слід зауважити, що якщо аргументація є інструментом виявлення істини, то в процесі маніпуляції аргументи використовуються для псевдологічного обґрунтування змін у свідомості і поведінці індивіда. Цей інструментарій можна назвати маніпуляцією техніками аргументації [49].

Унікальними ознаками маніпуляції, на думку А.Г. Гурочкіної, є «обман або приховане втручання» (адресат не усвідомлює, що ним маніпулюють) та «небажане втручання» (результатом маніпулятивного впливу є зміна звичайного ходу подій, дії, не характерні для адресата) [50].

На думку А.В. Голоднова, персуазивна комунікація є ментально- мовленнєвою взаємодією комунікантів [44, c. 3], тобто персуазивність передбачає рівність шансів інтерлокуторів щодо здійснення впливу один на одного. У випадку маніпуляції маємо справу з маніпулятором і людиною, якою маніпулюють, тобто процес маніпуляції є асиметричним: основним актантом є сторона, що впливає (суб’єкт), сторона, на яку впливають, сприймається як об’єкт. Отже, маніпуляція - це вид психологічного впливу, метою якого є приховане спонукання адресата до дій, що не збігається з його реальними бажаннями.

Принциповою і суттєвою відмінністю мовної маніпуляції від персуазивної комунікації є приховування маніпулятором справжньої мети мовного впливу на реципієнта. Якщо метою маніпулятивних стратегій є прихований вплив на психіку адресата, зміна цілей, бажань, намірів, які не збігаються на цей момент з тими, що має адресант, то метою персуазивності є як зміна думок чи поведінки реципієнта повідомлення (не обов’язково прихована), так і надання аудиторії більшої впевненості у правдивості того, з чим вона вже погодилася, тобто персуазивність не обов’язково передбачає зміну посткомунікативної поведінки реципієнта.

Заради здійснення впливу на посткомунікативну поведінку адресанта маніпулятор, здійснюючи акт маніпуляції, обирає певну стратегію і реалізує її за допомогою певних тактик, що отримали назву «маніпулятивних технологій» [58]. Основним принципом, на якому базуються маніпулятивні технології, є відволікання об’єкта від основної мети, якої намагається досягти суб’єкт. В основі маніпуляції лежать два стимули - зовнішній, яким фіксується увага об’єкта, і прихований, який спонукає об’єкт до дій, потрібних суб’єктові [56, с. 4]. Для успішного маніпулятивного впливу обраний зовнішній стимул повинен бути настільки значущим для об’єкта, щоб він не усвідомлював реальної комунікативної інтенції повідомлення.

Останні дослідження свідчать, що традиційно маніпуляція та її вербальне вираження розглядаються в межах політичного (А.В. Антонова [2],

І.В.Бєляєва [18], Т.М. Голубєва [46], О.Л. Михалєва [89]), мас-медійного (О.В.Дмитрук [57], І.Г. Катенєва [71], А.І. Мансурова [85], Б.Н. Лозовський [84]) та рекламного дискурсів (Т.В. Полєтаєва [97], О.С. Попова [99], А.Р.Г алямов [43]), що беруть свій початок з соціально-гуманітарних наук. На відміну від точних та природничих, гуманітарні науки слабко формалізовані та не мають чіткої аксіоматики, тому можливість маніпулювання свідомістю в їх межах здається більш вірогідною. Крім того, результатом маніпуляції в цих сферах є неабияка економічна вигода.

На перший погляд, сама сутність екології як природничої науки, основним методом якої сьогодні є метод математичного моделювання, виключає можливість маніпулювання свідомістю. Квантитативний аналіз оперує цифрами, а отже, результати екологічних досліджень базуються на об’єктивних даних. Проте, як зазначає С.Г. Кара-Мурза, у середині ХХ ст. ідеї індустріальної цивілізації та прогресу були поставлені під сумнів, і «екологічний страх став дієвим засобом маніпуляції свідомістю», на якому почали паразитувати ідеологи [66]. У «Маніпуляції свідомістю» вчений наводить приклади «розпалювання екологічного психозу» в радянські часи, серед яких і виступ М.С. Горбачова на одному з міжнародних форумів про те, що через рівень сірководню в Чорному морі світ стоїть на порозі апокаліпсису. В США надмірну роль, яка відводиться в наш час екології, розглядають у межах «дискурсу екологічної істерії» (discourse of environmentalist hysteria), що відображає негативне ставлення до надмірної, як вважають деякі, уваги до екології. Прихильники цієї концепції порівнюють масове захоплення проблемами екології з ірраціональним захопленням нацизмом у Веймарській республіці чи боротьбою з «червоною загрозою» у 50-і рр. ХХ ст. у США [210].

З іншого боку, обговорення питань екології та навколишнього середовища громадянами, налаштованими проекологічно, набуває все більшого поширення, починаючи від доповідей про глобальне потепління на міжнародних конференціях до обговорень теми вимирання тварин на форумах. Інтерес до захисту навколишнього середовища охопив усі види мас- медіа: газети, журнали, кабельне телебачення, фільми, «Ютуб» і т. д. На популярних сайтах “The Environment News Network”, “Real Climate”, у блогах “Treehugger”, “Huffpostgreen”, “Dot Earth” щодня пишуть про актуальні новини в цій сфері. На каналах “The Discovery Channel”, “Planet Green”, “The National Geographic Channel”, у фільмах “Planet Earth”, “An Inconvenient Truth”, “Home” яскраво описуються загрози, що постають перед світом природи і наражають людство на небезпеку. Соціальні мережі типу “350.org” тримають людей у курсі новин про зміни клімату, заходи щодо запобігання їм, пропонують переглянути фото і відео на тему екології, а всесвітні бізнес- гіганти розробляють нові технології, пов’язані з екотематикою (наприклад, додаток “GoodGuide app” для “IPhone” дозволяє просканувати штрих-код продукту і побачити його «екологічний рейтинг»).

Результатом різних систем поглядів на світ природи є постійне протистояння між прихильниками й опонентами проекологічного руху. Унаслідок цього екологічний дискурс набуває конфліктогенного характеру, який проявляється на рівні макротем. Вони становлять денотативне ядро екологічного дискурсу і мають вигляд концептуальних бінарних опозицій.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/84879.html