Сутнісна характеристика стратегічного потенціалу

Поняття «потенціал підприємства» належить до найбільш складних економічних категорій, що постійно поповнюється елементами нового змісту, уточнюється різними авторами залежно від конкретної мети, яку ставить перед собою той чи інший дослідник. Цей процес об’єктивно зумовлений та закономірний, оскільки в міру накопичення даних у процесі пізнання відкриваються невідомі раніше сторони явища, що вивчається.

Дослідження потенціалу підприємств мають багаторічну історію, починаючи з побудови виробничих функцій представниками неокласичної школи економічної теорії й закінчуючи визначенням «динамічних здібностей» сучасними представниками ресурсної теорії фірми [107, с. 55]. Уперше застосовано термін «потенціал» в економічних дослідженнях вітчизняних вчених у 20-30-ті роки ХХ ст. у зв’язку з вивченням характеру розвитку виробничих сил і виробничих відносин у суспільстві [176, с. 5-6].

Слово «потенційний» у ХІХ ст. було запозичене із французької мови. Первісно термін «потенціал» походить від латинського potentialis, утвореного від potens, що в перекладі означає «здатний», буквально «здатний бути» або «сила, потужність» [64, с. 64]. 

У Великій Радянській Енциклопедії термін «потенціал» трактується як «засоби, запаси, джерела, що є в наявності і можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення визначеної мети, здійснення плану, вирішення якої-небудь задачі; можливості окремої людини, суспільства, держави в конкретній галузі» [44, с. 428].

У Тлумачному словнику української мови поняття «потенціал» визначено як «приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов» [129, с. 630]. У словнику іншомовних слів наводиться трактування потенціалу як сукупності наявних засобів, можливостей, продуктивних сил і т. ін., що можуть бути використані в якій-небудь галузі, ділянці, сфері [21, с. 440].

З наведених вище визначень досліджуваної категорії випливає, що в найбільш загальному плані під потенціалом можна розуміти «сукупність можливостей у будь-якій сфері». У свою чергу, можливість – це напрям розвитку, притаманний будь-якому явищу, сукупність реальних умов і тенденцій, які за певних детермінуючих дій здатні породити відповідну їм дійсність. Розрізняють абстрактні (формальні) можливості – такі, що можуть перетворитися у дійсність, але не мають необхідних для цього умов, і конкретні (реальні) – які мають об’єктивні умови для безпосереднього втілення у дійсність [179, с. 393; 178, с. 73-74].

Уперше сутність потенціалу через пізнання філософських категорій «можливе» і «дійсне» охарактеризувала в своєму дисертаційному дослідженні І. П. Отенко. Виходячи із запропонованої нею логіки, можливість пов’язана з дійсністю процесом її реалізації. Можливість – це схована тенденція розвитку дійсності. Тобто, етимологічний зміст поняття «потенціал» припускає діалектичну єдність можливостей, їх усвідомлення й створення умов для реалізації та процесів реалізації [133, с. 6].

Погоджуючись в цілому з висновками І. П. Отенко, варто звернути увагу на те, що з філософської точки зору можливість є абстрактною категорією, в кожній можливості присутня ймовірна неможливість («можливість неможливості»), а пізнання ймовірностей, можливостей не завжди здійснює вплив на нашу можливість. Тому в економічних дослідженнях, коли йде мова про потенціал конкретного суб’єкта, потрібно говорити про «реальні можливості», причому вони повинні мати чітко окреслені сфери прояву, інакше сама їх ідентифікація стає неможливою.

У наукових дослідженнях 70-80-х років ХХ ст. досить широко почав використовуватися термін «потенціал». Плановий характер економіки того часу, панування жорсткої системи управління виробництвом і розподілом позначилися й на економічних дослідженнях сутнісних аспектів потенціалу. Завдання нарощування темпів і обсягів виробництва були пріоритетними для вітчизняних підприємств, а збут відігравав другорядну роль.

Така ситуація об’єктивно зумовила орієнтацію досліджень в основному на потенціал виробництва. В економічній літературі набуває поширення категорія «виробничий потенціал». Утім, як справедливо зазначають               В. Н. Авдєєнко та В. А. Котлов, різні автори трактують названу категорію по-різному. Немає чіткості у визначенні структури виробничого потенціалу, характеристиці елементів, які його складають [5, с. 8].

Одним із перших у науковій літературі поняття «виробничий потенціал» використав О. І. Анчишкін, включивши в нього сукупність ресурсів, які в процесі виробництва стають факторами виробництва [10, с. 13]. До виробничих ресурсів він відносить накопичені засоби виробництва (основні і оборотні), трудові ресурси сфери матеріального виробництва, а також природні ресурси, включені в економічний оборот [10, с. 13-14]. Такий підхід до концепції виробничого потенціалу (пізніше він отримав назву «ресурсного») став широко розповсюдженим серед дослідників.

Дещо ширше трактування виробничого потенціалу знаходимо в працях С. А. Хейнмана, який до складу вказаної категорії включає виробничий апарат і рівень технології, природні ресурси і матеріально-сировинний баланс, наявну систему комунікацій, техніку, організацію і систему отримання, переробки й переміщення інформації [181, с. 13-14]. Важливими характеристиками виробничого потенціалу є розміщення його по регіонах країни, прогресивність функціональної структури, готовність виробництва до використання нових досягнень науково-технічного прогресу [181, с. 14].

Не ставлячи собі за мету детально розглянути всі підходи до трактування виробничого потенціалу, варто сказати, що більшість визначень тією чи іншою мірою спираються на ресурси, з одного боку, та досягнення з їхньою допомогою поставлених цілей, з другого. Наприклад, на думку  М. І. Іванова та його співавторів, виробничий потенціал об’єднує можливості всіх галузей сфери матеріального виробництва, їх здатність створювати сукупність матеріальних благ, необхідних для забезпечення благополуччя всіх членів суспільства [151, с. 13].

Поряд із використанням терміна «потенціал» з уточнюючим словом «виробничий» у науковій термінології існує ще досить широке коло визначень потенціалів, серед яких найпоширенішими є економічний, науково-технічний, природно-ресурсний, народногосподарський, трудовий та ін. Так, Л. І. Абалкін пише: «Особливої уваги заслуговує категорія потенціалу – економічного, виробничого і науково-технічного» [2,  с. 214].

З аналізу літературних джерел [67; 177; 180; 181] випливає, що термін «економічний потенціал» є ширшим, ніж «виробничий потенціал».                         Е. Фігурнов слушно зазначає, що «економіка» – це сукупність двох сфер народного господарства – сфери виробництва матеріальних благ і невиробничої сфери. Відповідно, в складі економічного потенціалу можна виділити виробничий потенціал, який характеризує ресурси суспільства для створення матеріальних благ, і той, який визначає наші можливості щодо надання невиробничих послуг [177, с. 39]. Таке розуміння економічного потенціалу знайшло відображення і у Словнику економічних термінів за редакцією О. В. Козлової, який вважається першою спробою подати систематизований опис понять, що застосовувались у галузі управління соціалістичним суспільним виробництвом. Вказаний словник визначає економічний потенціал, як економічні можливості країни, що залежать від рівня розвитку виробничих сил, виробничих відносин, наявності трудових і природних ресурсів, ефективності господарського механізму [174,  с. 179].

Як соціально-економічну категорію розглядають економічний потенціал суспільства В. І. Кузьменко та М. А. Шиптенко, оскільки «потреби суспільства формують соціальні цілі, досягнення яких здійснюється шляхом використання економічних можливостей» [114, с. 53].

Таким чином, економічний потенціал можна визначити, як узагальнюючий показник, який поєднує природні, виробничі, науково-технічні, соціально-культурні можливості суспільства максимально задовольняти потреби в товарах і послугах в умовах оптимального використання наявних ресурсів.

Під науково-технічним потенціалом зазвичай розуміють сукупність трудових і матеріальних ресурсів, науково-технічних знань і виробничого досвіду, якими володіє країна для розвитку і використання досягнень науково-технічної революції [11, с. 6; 12, с. 10; 181, с. 13].

Проте думки науковців розійшлися стосовно співвідношення між різними видами потенціалів. Так, Е. Фігурнов поняття «економічний потенціал» та «народногосподарський потенціал» вважає ідентичними [177, с. 39]. На думку О. А. Задої, науково-технічний, економічний та соціально-економічний потенціали є складовими частинами потенціалу більш високого порядку – народногосподарського [85, с. 19]. Він критикує тих авторів, котрі науково-технічний потенціал включають до складу економічного, зокрема          С. Хейнмана, вважаючи ці категорії рівноправними. «Визнаючи відносну самостійність економічного зростання і науково-технічного прогресу, – пише О. А. Задоя, – ми повинні визнати і самостійність економічного і науково-технічного потенціалів в рамках єдиного потенціалу виробничих сил» [85, с. 21].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/38575.html