Принципи формування стратегічного потенціалу підприємств в епоху економіки знань

Стрімка зміна параметрів зовнішнього середовища вимагає перегляду сутності багатьох економічних понять. Це пов’язано, передусім, із значним технологічним проривом, що здійснило людство, та інформаційною революцією, які активізували нові фактори виробництва – інформацію, знання та вміння. Згідно з Й. Шумпетером, нині відбувається завершальний п’ятий цикл індустріального розвитку. Його початок датується 1990 р., а завершення – 2020 р., тобто переходом до постіндустріального суспільства [73]. Загальнометодологічною основою концепції «постіндустріального суспільства» є еволюційний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного детермінізму. Сам термін «постіндустріалізм» було запроваджено у науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку ХХ ст. Він дав і його перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Пенті пропонував використати цей термін для роздумів про майбутнє у зв’язку з тим, «що індустріалізм приречено» [93, с. 485]. Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 70-х рр. ХХ ст. і пов’язаний з ім’ям професора соціології Гарвардського університету Деніела Белла. Белл обґрунтовує цілий ряд нових якісних характеристик постіндустріального суспільства, основними серед яких є такі:

• центральна роль теоретичного знання (кожне суспільство завжди спиралося на знання, але лише в постіндустріальному суспільстві систематизація результатів теоретичних досліджень стає основою технологічних інновацій);
• створення нових інтелектуальних технологій (сучасні математичні й економічні методи служать технологічною основою моделювання та інших методів системного аналізу, а також теорії рішень, які дозволяють знаходити більш ефективні, оптимальні підходи до розв’язання технічних, економічних і навіть соціальних проблем);
• зростання класу носіїв знань (найбільш швидко зростаюча група суспільства – клас технічних спеціалістів і професіоналів);
• дефіцит часу та інформації, а не лише природних ресурсів;
• меритократія (в постіндустріальному суспільстві людина може посісти престижне становище не стільки за правом наслідування власності, скільки завдяки освіті і кваліфікації) [144, с. 108; 172, с. 458].

Якщо індустріальне суспільство орієнтоване на економічне зростання (максимізацію випуску), то нова економіка постіндустріального типу – на технологічний розвиток, нагромадження знань, вищий рівень складності обробки інформації. У постіндустріальній фазі розвитку, в яку поступово вступає й Україна, формуються принципово нові економічні відносини. Знання сьогодні поряд із капіталом, землею і робочою силою не просто стали самостійним фактором виробництва, але й головним у всій системі факторів. Серед сучасних науковців-економістів усе більшого поширення набуває термін «економіка знань». У літературних джерелах зустрічаються також такі поняття, як: «нова економіка», «економіка, що заснована на знаннях», «економіка розвитку, що заснована на знаннях», «економіка на базі знань», «економіка, що базується на знаннях». Незважаючи на таке розмаїття понятійних назв, найбільш розповсюдженими є поняття «економіка, що заснована на знаннях» та «економіка знань», або, якщо дотримуватись точного перекладу з англійської мови, – «знаннєва економіка» (knowledge economy).

Виникає логічне питання, чому саме знань, а не інформації, адже п’ятим фактором виробництва, як відомо, традиційно вважається інформація. Справа в тому, що з плином часу інформація як фактор виробництва все більше починає трансформуватись у знання. Це пояснюється тим, що в сьогоднішньому світі нагромаджена настільки значна кількість інформації, що людина фізично не здатна її обробити. Якщо підприємства витрачатимуть на її освоєння надто багато часу, вони не зможуть реалізувати власні ідеї швидше за конкурентів. Тому й виникає необхідність у володінні саме знаннями (недарма говорять, що незнання деяких фактів можна компенсувати знанням принципів).

У рамках поняття «економіка знань» під знаннями маються на увазі не тільки традиційні, що отримуються у ВНЗ чи інших освітніх установах, але й, що особливо важливо в контексті пропонованого дослідження, ідеї, рішення з приводу того, як організувати виробництво чи вдосконалити продукцію. Звичайне розуміння знання (що знає людина) доповнюється новим, де має значення, що знає і вміє організація в цілому [172, с. 22-23].

Досить часто економіка знань ототожнюється з високотехнологічним розвитком економіки, поширенням інформаційних і комунікаційних технологій. Однак це не зовсім правильно. Самі по собі високотехнологічні галузі відіграють провідну роль у сучасній економіці тільки в контексті економічного розвитку країни загалом. Головний ефект економіки знань полягає не стільки у виробництві високотехнологічної продукції, скільки в її продуктивному використанні у всіх сферах економіки.  Трактування знань як окремого і ключового фактора виробництва, особливо в рамках поширення концепції спільного створення цінності виробниками і споживачами продукції, на думку К. Прахалада і В. Равасвамі, демонструє «зародження нової реальності» [169, с. 4], а це, в свою чергу, зумовлює необхідність переосмислення сутності систем управління підприємствами в напрямку запровадження стратегічного підходу з урахуванням динамічності та нелінійності розвитку ринкового оточення.

Конкурентоспроможність сучасного підприємства все менше визначається наявністю матеріальних цінностей – будівель, машин, техніки тощо. Все більшою мірою її формують «нематеріальні ресурси» – ідеї, кваліфікація персоналу, стратегічне об’єднання ключових процесів по обробці інформації, а здатність навчатися швидше за своїх конкурентів становить сьогодні чи не єдине надійне джерело переваги над ними. Однак українські підприємства поки що не демонструють забезпечення своєї конкурентоспроможності шляхом переходу до організації, що постійно навчається. У практичній діяльності менеджери підприємств найчастіше зосереджені на вирішенні поточних проблем, а стратегія розвитку замінюється «тактикою виживання».

Можна виділити такі найбільш характерні риси нової економіки, які значною мірою впливають на досягнення підприємством конкурентних переваг:

1. Посилення ролі часового ресурсу. Суттєво зменшилась тривалість життєвого циклу технологічних нововведень, які раніше могли визначати споживчий попит на два-три десятиліття. Затягування з виробничим використанням знань призводить до їх економічної непридатності. Об’єктивно конкурентну перевагу отримують підприємства, здатні до швидкого впровадження інновацій та ефективного управліннями змінами [6].

2. В новій економіці особливого значення набуває людський капітал, який фактично є носієм потенціалу знань. На конкурентоспроможність підприємства значною мірою впливає рівень компетентності його персоналу як команди особистостей.

3. Виготовлення індивідуально-орієнтованої продукції. Цей новий тип виробництва принципово змінює саму мету виробничого процесу. Традиційне завдання виготовлення великої кількості однотипних виробів, що відповідають вимогам технічної документації, змінюється завданням виготовлення саме такого виробу, який потрібен кожному конкретному споживачеві, і саме в тій кількості, яка необхідна, і саме тоді, коли треба. Орієнтація як на «охоплення», так і на «масштаб» потребує першокласних менеджерів, здатних відстежувати постійні зміни зовнішнього середовища та передбачати майбутні потреби споживачів [183, с. 15].

4. Виникнення принципово нової «формули комерційного успіху».

У період індустріального розвитку суспільства комерційний успіх підприємства можна було визначити як функцію від Товару і Обсягу:

Успіх = f (Товар, Обсяг).

Сьогодні ця формула є морально застарілою, оскільки вона не враховує розвитку техніки і технології, швидких змін споживчих смаків, а також факторів ризику та невизначеності. Головним стратегічним завданням сучасної компанії є побудова бізнесу за такою формулою комерційного успіху, в якій фактори прискорення змін, конкуренції та інформації відіграють позитивну роль. Тобто комерційний успіх варто визначати як функцію від Рівня взаємовідносин компанії з її клієнтами і тієї Вартості, яка виникає і реалізується в результаті цих відносин:

Успіх = f (Рівень взаємовідносин, Вартість).

Відповідно до цієї формули, бізнес сучасної компанії повинен будуватися не навколо вироблених нею товарів та послуг, а навколо відносин з її клієнтами [81, с. 3-5]. У цьому контексті Я. Гордон зазначає: «Якщо ви можете сказати, де закінчується ваша фірма і починається фірма вашого клієнта, то ви, ймовірно, ще не до кінця запровадили маркетинг, який базується на відносинах…» [169, с. 8]. Розглядаючи нові методи стратегічного мислення, Адріян Сливоцький пише: «…в минулому найважливіша економічна винахідливість стосувалася товару і процесу виробництва, сьогодні найважливіша винахідливість стосується винахідливості в оновленні ділових моделей…» [162, с. 13].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/38575.html