У нас уже 27454 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Законодавчий супровід реформи медичного обслуговування в Україні

Здоров’я та благополуччя є інтегральними показниками успішного розвитку держави, ефективного функціонування усіх її інститутів. Гармонізація нормативно-правової бази щодо організації надання доступної і якісної медичної допомоги населенню є ключовим чинником і пріоритетним напрямком діяльності сфери охорони здоров’я, що відповідає суспільним викликам сьогодення та загальним гуманітарно-правовим засадам.

Як стверджують О. Ціборовський, С. Істомін, В. Сорока, у правовій державі регламентація суспільних відносин у сфері організації надання медичної допомоги населенню має здійснюватися на основі законів – нормативних актів, прийнятих вищим органом державної влади в порядку, який установлений Конституцією України. Підзаконні акти (укази, декрети, постанови і розпорядження уряду, накази міністерств та відомств, інструкції, програми тощо) мають підпорядковане законам значення, оскільки визначають лише форми і методи їх виконання [225, с. 4].

Аналіз чинного законодавства доводить, що сучасна нормативно-правова база охорони здоров’я в цілому та організації надання доступної і якісної медичної допомоги формується відповідно до принципів державної політики охорони здоров’я, визначених Конституцією України, Законом України “Основи  законодавства України про охорону здоров’я” та іншими прийнятими відповідно до них актами законодавства, які регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.

Підходи до формування державної політики України у сфері охорони здоров’я щодо організації надання доступної і якісної медичної допомоги населенню досить детально визначені у Конституції України. По-перше слід відмітити, що згідно зі статтею 3 Конституції України “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави” [63]. Статтею 49 Конституції України визначено “держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності  здоров’я” [63].

Як свідчить зазначене, стаття 49 Конституції України відтворює відповідні загальносвітові засади, які закріплено у статті 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права: “держави, які беруть участь у цьому пакті, визначають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров’я і для гарантування цього права повинні здійснювати заходи створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби” [103].

Таким чином, держава зобов’язана забезпечити і створити рівні можливості щодо надання доступної і якісної медичної допомоги для усіх громадян незалежно від рівня матеріального добробуту, приналежності до певного соціального прошарку, професії тощо.

Проте, функціонуюча система викликає справедливі нарікання як з боку населення, так і з боку медичного персоналу, дотепер вона нездатна належним чином задовольнити потреби населення у медичній допомозі, забезпечити доступність, якість і своєчасність надання послуг з охорони здоров’я.

Необхідність реформи медичного обслуговування підкреслюється і не можливістю забезпечити належне державне фінансування галузі, і запровадити ефективні схеми для повноцінної конкуренції на ринку медичних послуг.

Тому сфера охорони здоров’я взагалі і процеси забезпечення доступної і якісної медичної допомоги населенню потребують регулювання. Завдання державного регулювання організації надання медичної допомоги населенню мають два аспекти. Перший (політичний) – полягає в досягненні таких політичних та економічних цілей, як [225, с. 29-30]: справедливості та рівноправності (тобто забезпечення рівного доступу, відповідно до індивідуальних потреб кожного); соціальної солідарності (забезпечення охорони здоров’я через посередництво національної служби охорони здоров’я або створення системи соціального медичного страхування); економічності (забезпечення стримування сукупних витрат на охорону здоров’я у фінансовообґрунтованих межах); створення здорових умов оточення та ін.

Другий (управлінський) стосується механізмів державного регулювання організації надання медичної допомоги населенню [225, с. 29-30]: державне регулювання якості та ефективності (оцінка економічності клінічних втручань, тобто співвідношення вартості та ефективності послуг; акредитація постачальників послуг); державне регулювання доступу хворих до послуг; державне регулювання поведінки постачальників; державне регулювання поведінки платників; державне регулювання ринку медикаментів та ін.

Саме Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” від 19.11.1992 р. за № 2801-ХІІ з наступними доповненнями та змінами регулює суспільні відносини у цій сфері та визначає правові, організаційні, економічні, соціальні засади охорони здоров’я в Україні. Стаття 4 Закону розглядає забезпечення доступної і якісної медичної допомоги як принцип функціонуючої в країні системи охорони здоров’я - “рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров’я; дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій”  [118].

Статтею 7 Закону передбачено реалізація прав громадян на охорону здоров’я шляхом надання гарантованого рівня медико-санітарної допомоги в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (КМУ).

Функціонування системи державного регулювання організації надання доступної і якісної медичної допомоги населенню, особливо її фінансової складової  на сучасному етапі зустрічає  численні труднощі. Так статтею 18 Закону визначено, що “кошти Державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги” [118]. Однак, в статті Конституції України 95 встановлено “виключно законом про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків…” [63]. Отже постійне і зрозуміле зростання вартості медичного обслуговування робить проблематичним в Україні забезпечення доступності безоплатної кваліфікованої медичної допомоги.

Для організації надання певних видів медичної допомоги Міністерством охорони здоров’я України, або за його участі розроблено та прийнято Верховною Радою України ряд Законів: “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” [214], “Про лікарські засоби” [214], “Про донорство крові та її компонентів” [214], “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” [214], “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” [214] та ряд інших.

Важливим етапом удосконалення нормативно-правового регулювання реформи медичного обслуговування було затвердження Указом Президента України від 07.12.2000 р. № 1313/2000 Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, спрямованої на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових ефективних механізмів фінансування та управління у сфері охорони  здоров’я [64, с. 211]. Стратегічними напрямами розбудови сфери охорони здоров’я Концепцією визначено [64, с. 212]: 

1) розвиток ПМСД на засадах сімейної медицини; 2) запровадження ефективної системи багатоканального фінансування; 3) формування керованого ринку платних медичних послуг, сприяння діяльності закладів охорони здоров’я всіх форм власності, створення умов для задоволення потреб населення в медичних послугах; 4) ефективне використання наявних кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів; 5) розвиток медичної і фармацевтичної промисловості,  виробництва лікарських засобів і виробів медичного призначення, здешевлення вартості та ін. Аналіз цього документу свідчить, що невідкладного розвитку потребують такі функції українського законодавства, як врегулювання проблем забезпечення системи медичної допомоги фінансовими ресурсами, раціонального і прозорого їх розподілу та використання в рамках цієї системи і закріплення соціального характеру фінансування охорони здоров’я.

Основними програмними документами, що визначають і спрямовують розбудовчі процеси в системі охорони здоров’я, стали Послання Президента України до Верховної Ради “Україна: поступ ХХІ століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004 рр.”, Програма дій Уряду “Реформи заради добробуту”, Указ Президента “Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України”, яким 2001 рік проголошено Роком охорони здоров’я населення України [238, с. 19].

Постанова КМУ від 20.06.2000 р. № 989 “Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я” стала юридичним інструментом, за допомогою якого розширено експеримент з реорганізації ПМСД на засадах сімейної медицини на теренах України. З цього періоду розпочато активно реорганізацію СЛА і відділень у дільничних та міських лікарнях в амбулаторії ЗП/СМ [76, с. 23].

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85539.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.