Інституційний механізм державного регулювання організації надання доступної і якісної медичної допомоги населенню

Для України, яка сьогодні перебуває в стадії реформування всієї системи державного управління на засадах визнаного світовою практикою принципу субсидіарності, значно ускладнюється процес реалізації змін у системі медичного обслуговування населення, ефективне управління якою є важливим внеском у досягнення належних стандартів життя населення і обороноздатність держави. Останні два десятиліття ХХ сторіччя виявилися для системи охорони здоров’я України надзвичайно складними і суперечливими з погляду ефективності заходів державного управління. Політичні перетворення спричинили суттєві зміни в соціальному, економічному і культурному житті країни. Проте реформи, які проводилися в медико-соціальній сфері, часто не досягали очікуваних результатів, а іноді, навіть погіршували функціонування інститутів, що реформувалися. Це відповідно негативно вплинуло на стан громадського  здоров’я.

Серед причин погіршення медико-демографічних показників  – відсутність чітко організованого та ефективно функціонуючого механізму державного регулювання забезпечення доступної і якісної медичної допомоги населенню. Відповідно, головним завданням сьогодення постає модернізація інституційного механізму державного регулювання організації надання доступної і якісної медичної допомоги населенню, оскільки він виступає цементуючим та формоутворюючим базисом для становлення правової, соціальної  держави.

Фінансово-економічна криза суттєво загострила проблеми, пов’язані з наданням населенню України медичної допомоги, із забезпеченням її належної доступності і якості [184, с. 3-4]. Зростання цін на ліки, продукти харчування, енергоносії призвело до загального підвищення витрат на утримання мережі медичних закладів та збільшення собівартості надання всіх медичних послуг, що значно знизило доступність якісної медичної допомоги населенню, особливо вразливим верствам.

Декларативність безкоштовної медицини, неможливість забезпечити в існуючих умовах належне державне фінансування галузі, запровадити ефективні механізми для повноцінної конкуренції на ринку медичних послуг характеризує низьку ефективність державного регулювання організації надання медичної допомоги.

Неефективність державного регулювання забезпечення надання доступної і якісної медичної допомоги населенню обумовлюється слабкістю державних інституцій, недотримання законів як власне державним апаратом, так і суспільством; неефективною організацією державної служби; відсутністю механізмів розробки державної політики, механізмів співпраці держави та суспільства, низькою якістю надання державних послуг тощо.

За визначенням американського дослідника Ч. Ліндблома, управління – це механізм з вищими “бюрократами” вгорі, простими громадянами “внизу” та рештою ланок, які субординовані відповідно до їх проміжних рангів. Цей великий за обсягом і складний механізм є багаторівневою системою функціональних фаз і рангових ланок, що перебувають у відносинах координації й субординації [70].

Під інституційним механізмом зазвичай розуміється сукупність взаємозв’язків між формальними та неформальними інститутами, а також організаціями, які сприяють реалізації принципів демократичного (доброго, належного) врядування забезпечують узгодження та коригування інтересів різних суспільних груп, координацію сумісної діяльності на шляху досягнення задекларованих цілей розвитку регіону (держави) [142].

З точки зору теорії інституціоналізму, інститути – “це правила гри в суспільстві або, точніше придумані людьми обмеження, які спрямовують людську взаємодію у певне річище, … визначають та обмежують сукупність варіантів вибору для індивідів” [115, с. 11-12]. Концептуально слід чітко відрізняти інститути (правила) від інституційних одиниць (організацій). Мета правил (інститутів) – забезпечити умови діяльності, мета інституційних одиниць – за допомогою майстерності та стратегії, чесними і нечесними способами досягти перемоги.

Зазвичай, інститути поділяють на три взаємопов’язані категорії: загальний законодавчий порядок і його складові; створені суспільством організації, які об’єднують осіб навколо єдиної мети (партії, профспілки, церкви); інституційно визначені суспільні механізми (професійні лікарські асоціації  та асоціації хворих, наприклад, на цукровий діабет тощо).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85539.html