Аналіз ресурсного забезпечення організації надання медичної допомоги населенню на базовому рівні

Основними критеріями ефективності діяльності системи охорони  здоров’я, від яких залежить стан громадського здоров’я є доступність і якість медичної допомоги та раціональне використання ресурсів [58, с. 20]. Загальновідомо, що стан здоров’я населення, у тому числі й рівень його захворюваності, в значній мірі залежить саме від рівня забезпеченості медичною допомогою.     

У Щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році” наголошено, що підвищення стандартів і рівня життя громадян, розвиток людського капіталу, радикальне поліпшення якості та збільшення ефективності надання послуг як у соціальній сфері в цілому, так і в охороні здоров’я є обов’язковими передумовами здатності держави адекватно відповідати на виклики сучасної високотехнологічної економіки [146].

Ми погоджуємося із твердженням Т. Попченко, що з переходом України від пострадянської системи охорони здоров’я до ринкових умов держава неспроможна швидко реагувати на зміну економічної ситуації в країні [184,          с. 6], а відтак забезпечувати належну потребу у доступній і якісній медичній допомозі.

Малозабезпечені верстви населення наразі позбавлені можливості на отримання необхідної медичної допомоги. Існують диспропорції стосовно доступу до медичних послуг на рівні міських та сільських територій. Високою є питома вага особистих витрат населення на послуги охорони здоров’я [158]. Вказане обумовлено, з одного боку недостатнім ресурсним забезпеченням організації надання медичної допомоги, а з іншого боку неефективним їх використанням.

Слід зазначити, що сьогодні більшість країн світу стоять перед серйозними проблемами в галузі охорони здоров’я, які пов’язані з посиленням соціально-економічних нерівностей, дефіцитом ресурсів, розвитком технологій і запитами населення, які постійно зростають. Саме тому експерти ВООЗ, у співпраці з представниками сфери охорони здоров’я Європейського регіону закликають керівництва країн до запровадження державних програм щодо покращення здоров’я населення та доступності послуг з охорони здоров’я.

Суть регулювання, як складової державного управління полягає не тільки в організації виконання законів та інших нормативно-правових актів чинного законодавства, але і в розпорядженні ресурсами загальнодержавної власності з метою реалізації державної політики у відповідних сферах життя [28, с. 49]. При цьому, “державне регулювання тоді матиме сенс, коли буде діяльністю системи яка характеризується місією (ієрархія цілей, стратегія розвитку, державна політика), функціональною структурою (сукупність органів державної влади з їх функціями і завданнями), засобами (державно-управлінські технології, методи, процедури), ресурсами (фінансові, матеріально-технічні, технологічні, інформаційні, кадрові)” [46, с. 157].

У системі державного регулювання організації надання медичної допомоги і особливо у сфері управління її розвитком існує багато проблем. Однією з провідних є нечіткість і неконкретність цілепокладання, розрив між поставленими цілями та існуючими ресурсними можливостями, без чого неможливо поступально рухатися у визначеному напрямку, що істотно ускладнює залучення додаткових ресурсів для модернізації охорони здоров’я, спрямованої на забезпечення доступності і якості медичної допомоги.

У “Заяві про доступність медичної допомоги”, прийнятій у  вересні           1988 року на 40-й Всесвітній Медичній Асамблеї, яка відбулася у місті Відень (Австрія) зазначається, що стан медичних ресурсів залежить від таких чинників [9, с. 197]: медичні кадри, фінансування, транспорт, можливість свободи вибору медичної допомоги, якість та розташування медичних технологій.

Саме ступінь оптимальності балансу перелічених складових, за критерієм максимілізації якості і об’ємом наданої медичної допомоги, визначає її доступність.

Перш ніж розглянути питання ресурсного забезпечення організації надання доступної і якісної медичної допомоги населенню на базовому рівні необхідно визначитися із поняттям ресурс. Об’єктивним та адекватним, на наш погляд, є трактування поняття “ресурс”, як: “будь-яке джерело і передумова отримання необхідних людям матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати при існуючих технологіях та соціально-економічних відносинах” [10, с. 451].

Т. Безверхнюк звертає увагу на наявність різноманітних модифікацій поняття “ресурс”  у наукових публікаціях, що є відображенням багатоманітності підходів до визначення його економічної та соціально-політичної сутності [10, с. 140-141]:

- ресурс – запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби;

- ресурс – можливість, якою можна скористатися в разі необхідності;

- ресурс - джерело отримання необхідних людям матеріальних і духовних благ; джерело здійснення будь-якої суспільної діяльності. На сучасному етапі розвитку суспільства джерело – це соціальні ресурси. Соціальні ресурси – природні та створені людиною багатства, якими користується дане суспільства.

- ресурс - всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт у відповідності з цілями суб’єкта; засіб досягнення цілей.

- ресурс - фактор виробництва.

В аспекті врегулювання суспільних відносин серед ресурсів державного регулювання виокремлюють соціальні ресурси - це існуючі у певному суспільстві реальні можливості, які використовуються задля забезпечення повсякденних життєвих потреб та інтересів людей (у нашому дослідженні – потреба у доступній  та якісній медичній допомозі) через реалізацію соціальних програм, підтримку галузей соціальної сфери до якої відноситься охорона здоров’я та її підсистема – організація надання доступної та якісної медичної допомоги населенню.

В. Лехан, К. Надутий, М. Шевченко для реалізації реформи медичного обслуговування пропонують застосування таких ресурсів [78]: адміністративний (влада), час, трудові, матеріально-технічні та фінансові ресурси.

Н. Солоненко аналізуючи ресурси сфери охорони здоров’я зазначає, що вони включають фахівців, які працюють в галузі, споруди, матеріали, медичне обладнання тощо. Ці ресурси використовуються в певних процесах (відвідування лікаря, хірургічні операції, перебування в лікарні тощо). Ресурси, які здійснюють згадані процеси, організовані в певні структури, що визначають яким чином відбуваються ці процеси [208, с. 99]. Разом вказані структури і процеси створюють певний безпосередній продукт організації надання медичної допомоги у вигляді конкретних діагностичних, лікувальних та профілактичних технологій. Таким чином, питання державного регулювання забезпечення доступної і якісної медичної допомоги населенню зводиться до ефективності розподілу продуктів діяльності системи організації надання медичної допомоги.

Доступ до продукту діяльності цієї системи, на думку автора дослідження,  визначається можливостями пацієнта чи населення користуватися необхідними службами охорони здоров’я з точки зору таких характеристик системи надання медичної допомоги, як наявність, організація та фінансування служб [61].  Якісне медичне обслуговування – це обслуговування, при якому ресурси організовуються таким чином, щоб з максимальною ефективністю і безпечністю задовольняти медико-санітарні потреби тих, хто найбільше за все потребує допомоги, проводити профілактику і лікування без непотрібних витрат і відповідно до вимог найвищого рівня [223].

Проаналізуємо сучасний стан ресурсного забезпечення організації надання доступної і якісної медичної допомоги населенню на базовому рівні. Для цього виокремимо такі ресурси: матеріальні, технічні, людські, фінансові.

Матеріальні ресурси системи організації надання доступної та якісної медичної допомоги представлені розгалуженою мережею ЗОЗ, які підпорядковані МОЗ України, відомчого підпорядкування та приватної форми власності. На початок 2014 року в Україні мережа ЗОЗ, які підпорядковані МОЗ України представлена 27 обласними лікарнями, 29 дитячими обласними лікарнями,            390 міськими лікарнями, 88 дитячими міськими лікарнями, 14 міськими лікарнями швидкої медичної допомоги, 33 госпіталями для інвалідів та ветеранів війни,                       122 спеціалізованими лікарнями, 471 ЦРЛ, 101 районною лікарнею,                          104 дільничними лікарнями, 86 пологовими будинками, 17 клініками науково-дослідних інститутів, 84 психіатричними лікарнями, 5 наркологічними лікарнями,   7 лікарнями “Хоспіс”, 2 госпрозрахунковими лікарнями, 1 лепрозорієм та 4 іншими закладами [240, с. 263]. Показник забезпеченості лікарнями на 100 тис. населення вдвічі перевищує аналогічний показник у країнах ЄС і складає 6,3 проти 3,1 на        100 тис. населення [80].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85539.html