Сучасний стан законодавчої урегульованості рекламної діяльності в Україні

Слід зазначити, що для ефективного функціонування механізму правового регулювання рекламної діяльності, у Україні необхідно виходити з того, що економічна політика держави значною мірою реалізується засобами господарсько-правової політики в якій проблеми вдосконалення законодавства отримали своє місце. Визначення останньої слушно виділяє у своїй статті Д.В.Задихайло як функцію та інструмент діяльності держави, що полягає у визначенні змісту, методів та алгоритму її правового впливу на сферу відносин господарювання і яка реалізується шляхом встановлення такої конфігурації правового господарського порядку, що є суспільно необхідним на конкретному етапі розвитку національної економіки [39, с.134]. Зазначена політика в сфері рекламної діяльності повинна стимулювати новий етап удосконалення та відповідної модернізації ключових правових засобів – умов, вимог, заборон. Отже, виникає ситуація, що у разі здійснення господарсько-правової політики держави (розробки планів та програм) рекламна діяльність набуває стану врегульованості, якщо ні, то з′являються певні дисфункції, і сфера знаходиться у неврегульованому форматі з негативними наслідками для всього суспільства. Таким чином, аналіз розвитку рекламної діяльності дозволяє констатувати, що держава не має господарсько-правової політики в сфері регулювання реклами.

Законодавство України про РД складається з сукупності нормативно-правових актів (законів та підзаконних актів), які регулюють указану сферу господарської діяльності. До того ж основний закон держави – Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР у ст. 42 проголошує, що кожен має право на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. У ч. 3 зазначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. У частині 4 міститься положення, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю та безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів [54].

Оскільки мова йде про РД як різновид господарської діяльності, то необхідно зазначити положення Господарського кодексу України (далі – ГКУ) від 16.01.2003 р. № 436-IV. Відповідно до ст. 3 ГКУ під господарською діяльністю розуміється діяльність суб′єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. У частині 2 вказано, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб′єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) [27].

Передусім, основним базовим, систематизованим (спеціалізованим) нормативно-правовим актом у сфері РД є ЗУ «Про рекламу», прийнятий 03.07.1996 р. ВРУ. З появою конкуренції як компонента механізму ринкової економіки, попиту і взагалі інтеграції у світовий ринок з′являється необхідність формування ринку рекламних послуг, який на сьогодні достатньо затребуваний. Із цієї тези витікає відповідна соціальна потреба врегулювання РД з урахуванням подальшого розвитку ринку. В цьому контексті безперечною стала необхідність встановлення певних вимог, умов та заборон здійснення РД в Україні, які і знайшли своє відображення в ЗУ «Про рекламу». Цей закон мав своєю метою створити загальну правову базу для регулювання РД в Україні. І цю мету було досягнуто. З 90-х років ринкові відносини в Україні розвивалися бурхливими темпами, що нерозривно пов′язано з вибухом науково-технічного прогресу. З того часу минуло 14 років. Так ЗУ «Про рекламу» від 03.07.1996 р. визначає основні засади рекламної діяльності в Україні та регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами. Вказаний закон складається з V окремих розділів, які передбачають: загальні положення здійснення РД в Україні, фіксацію основних термінів, загальних принципів, умов та заборон рекламування товарів та послуг, положення щодо визнання реклами недобросовісною. Окремий підрозділ присвячений особливостям рекламування деяких видів товарів та послуг. Також у законі містяться норми щодо встановлення контролю за дотриманням положень законодавства про РД та презюмована відповідальність у разі його порушення. У розділі V зазначені перехідні положення.

Слід зазначити, що до вказаного Закону від 1996 року до 2013 року було внесено велику кількість змін та доповнень, підставою для яких було прийняття відповідних законів, Податкового кодексу та ін. Законодавець розуміє, що в цих умовах чинне законодавство про рекламу без відповідних змін та доповнень буде недостатньо ефективним та якісним, і тому з урахуванням позитивної та негативної практики, яка склалася на той час у цій популярній сфері, продовжує вдосконалювати за відповідними напрямами.

Заслуговують на увагу достатньо цікаві законопроекти «Про внесення змін до ЗУ «Про рекламу», які не було прийнято, відкликано або які знаходяться на розгляді у відповідних Комітетах. Так на другому читанні знаходиться проект Закону про внесення змін до ЗУ «Про рекламу» від 28.08.2008 № 3081/П1 щодо приведення у відповідність із Європейською конвенцією про транскордонне телебачення. Цим законопроектом пропонується внесення до закону нового терміну «телепродаж» як трансльована по телебаченню безпосередня публічна пропозиція, укласти договір купівлі-продажу щодо визначеного товару, що, на наш погляд, є цілком логічним [136]. Не зрозумілим вважаємо відхилення законопроекту «Про Інтернет рекламу» від 08.09.2008 № 3126, що на сучасному етапі розвитку ринку телекомунікацій та реклами є необхідним [139]. Важливим є повернення на доопрацювання законопроекту «Про внесення змін до ст. 22 ЗУ «Про рекламу» щодо реклами натуральних вин, пива та визначення поняття спеціального видання від 10.05.2012 №9507/П, оскільки чинний ЗУ «Про рекламу» взагалі не виділяє окремо такого виду алкогольного напою як натуральні вина [137]. Однак у першому читанні уже був прийнятий законопроект від 05.09.2011 № 9099 щодо вдосконалення назви статті встановлення більш розширеного переліку заборон та часу рекламування алкоголю, пива та напоїв, вироблених на його основі. Отже, ці доповнення вважаємо цілком обґрунтованими та доцільними . Достатньо ґрунтовними та вдалими є положення, викладені в проекті закону від 17.11.2011 № 9469 щодо вдосконалення реклами у сфері фінансових послуг, де пропонується доповнення ЗУ «Про рекламу» ст. 24 з приміткою 1, у якій зазначено, що саме визнається рекламою фінансових послуг. У ч. 2 цієї ж статті передбачено, що рекламодавцями у сфері фінансових послуг можуть бути виключно фінансові установи або інші особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги, а у ч. 4 цієї ж статті передбачено, що реклама у сфері фінансових послуг не повинна містити інформацію про майбутні прибутки споживачів фінансових послуг. Відтак робиться акцент на недопущення введення в оману споживачів реклами [134]. Зараз знаходяться на ознайомленні в Комітетах законопроект від 10.05.2012 № 10441, яким передбачено введення терміну «сексизм» та положень щодо заборони його проявів, а також законопроект від 05.06.2012 № 10563 щодо заборони лікарських засобів та встановлення більш жорстоких вимог для рекламування медичних товарів та послуг. Останньою подією в розвитку законодавства про РД стало підписання Президентом України законопроекту від 30.08.2012 № 11121 про заборону зазначення ціни товарів, робіт та послуг не в грошовій одиниці України. І це вважаємо вірним [133; 135; 138].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37282.html