Створення об’єкта права інтелектуальної власності

Відповідно до ст. 11 ЦК [456] України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної власності.

Створення об’єкту права інтелектуальної власності залежно від того, до якої категорії він відноситься, може виступати самостійною підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (авторське право) або бути одним із юридичних фактів юридичного складу (право промислової власності).

Слід відзначити, що термін «створення» використовується в авторському праві (створення творів), у праві промислової власності (створення винаходу, корисної моделі). Для інших категорій об’єктів права інтелектуальної власності використовуються такі терміни, як: «виведення сорту», у сфері суміжного права – «виконання твору», «виробництво  фонограми,  відеограми»,  «оприлюднення передачі організації мовлення».

Об’єднує наведені терміни те, що вони позначають дії, які є по суті первинною підставою виникнення прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності.

На нашу думку, створення твору доцільно розглядати в двох аспектах: як діяльність людини (у широкому значенні) та юридичний факт (у вузькому значенні).

Під створенням об’єкту права інтелектуальної власності у широкому значенні запропоновано розуміти діяльність особи, внаслідок якої з’являється новий результат інтелектуальної, творчої діяльності як виражений, так і не виражений в об’єктивній формі.

Під створенням об’єкту права інтелектуальної власності у вузькому значенні (як юридичний факт) пропонується розуміти вираження в об’єктивній формі нового результату інтелектуальної, творчої діяльності, який відповідає критеріям охороноздатності, встановленим у законодавстві. 

Відносно об’єктів права інтелектуальної власності, які є засобами індивідуалізації,  для виникнення прав на засоби індивідуалізації ключове значення мають такі юридичні факти як використання, реєстрація об’єкта тощо. 

У зв’язку з тим, що створення твору є первинною підставою виникнення прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності, важливе значення має визначення його суті, моменту, з якого об’єкт може вважатись створеним.

Для того, щоб автор, його правонаступники, інші суб’єкти права інтелектуальної власності могли використовувати на законних засадах об’єкти авторського права, вони мають набути права на такі результати творчої діяльності. За загальним правилом, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Попри спрощеність умов набуття прав на об’єкти авторського права, на практиці виникає чимало проблемних питань, які пов’язані з встановленням  моменту створення твору, визначенням першості авторства на твір у випадку створення однакових об’єктів авторського права декількома творцями тощо.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб’єктом якому належить авторське право є автор твору. Відповідно до ст. 437 ЦК України авторське право виникає з моменту створення твору. Створення твору є первинною підставою виникнення авторських прав. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права.

Встановлюючи момент виникнення авторських прав, закріплюючи презумпцію авторства, законодавство не дає чіткої відповіді, що слід вважати створенням твору.

Відповідно до постанови Верховного суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», твір  вважається  створеним  з  моменту первинного надання йому будь-якої об’єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема,  письмової форми,  електронної форми, речової форми) [334]. Таке уточнення має важливе практичне значення. Адже автор може скласти твір, однак ніяким чином не виразити його в об’єктивній формі. В такому випадку, дізнатись про дійсну наявність твору, його зміст, тематику, ніхто не зможе. Твори не виражені в об’єктивній формі,  не можуть бути сприйняті іншими людьми, й отже, не може йти мова про їх правову охорону [42, c.156]. 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37928.html