Теоретичні засади оподаткування електронної комерції

Під час формування сучасних податкових систем, яке мало місце у першій половині ХХ ст., переміщення товарів і капіталу через кордони держав відбувалося повільнішими темпами та здебільшого не впливало на величину податкових надходжень. На сьогодні, через надзвичайно стрімкий розвиток ІКТ та процеси глобалізації, національні кордони вже не сприймаються перепоною для виробництва, обміну та споживання товарів і послуг. Змінюються усталені принципи здійснення господарської діяльності, переміщення капіталу, міграції трудових ресурсів, трансформуються податкові системи держав і т. д. Унаслідок цього виникають проблеми в реалізації податкової політики держав у частині уніфікації податкового законодавства згідно міжнародних стандартів. Урядам держав необхідно вживати заходів для пристосування національних податкових систем до вимог, які диктує інформаційна економіка. При цьому, податкове законодавство повинно враховувати умови і можливості суб’єктів господарювання, які займаються ЕК [21, с. 158–159]. Актуальним є пошук оптимального співвідношення між обсягами доходів, отриманих від ЕК і стягненням податків, адже надмірне оподаткування може зруйнувати стимули до діяльності у цій сфері.

Як зазначає Н. Васильєва, відсутність у законодавстві загальновизнаного визначення поняття ЕК не є підставою для того, аби вважати останню фікцією чи вигаданою сутністю. Адже непристосованість механізмів правового регулювання звичайних відносин задля регулювання цієї сфери не означає, що прибутки від ЕК не повинні оподатковуватися [31, с. 15].

Однак, перш ніж перейти до дослідження проблем оподаткування ЕК, необхідно розглянути сутність економічних понять „податок”, „податкова система”, „адміністрування податків”. Це дозволить у подальшому виявити специфіку оподаткування суб’єктів ЕК та обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення оподаткування ЕК в Україні.

Учені по-різному визначають поняття „податок”. Вперше це поняття розкрив А. Сміт у своїй науковій роботі „Дослідження про природу та причини багатства народів” (1770 р.) [189, с. 4]. Він доводить, що „податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”. Адже з давніх часів суспільству відома така своєрідна форма оподаткування, як жертвоприношення, яке було швидше примусовим, ніж добровільним. На зростаючій важливості оподаткування наголошував у своїх дослідженнях відомий економіст, автор вчення про податкову державу, Й. Шумпетер (1883–1950 рр.) [246]. Російський вчений-економіст М. Алексєєнко у ХIХ ст. досліджував комплексну структуру поняття „податок” і зазначав, що „з однієї сторони, податок – один з елементів розподілу, одна із складових частин ціни, з аналізу якої власне і почалася економічна наука. З іншої – встановлення, розподіл, стягнення і споживання податків складає одну з функцій держави” [104, с. 14]. З 30–х років ХХ ст. податки почали вважатися засобом регулювання економіки і сталого економічного розвитку суспільства [154, с. 142]. Виважена податкова політика держави сприяє не тільки наповненню бюджету держави, але й покращанню її соціальної сфери.

Відповідно до ПКУ, податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку [145]. Ю. Іванов, А. Крисоватий, О. Десятнюк зазначають, що податок – це „універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві риси і властивості фінансів будь-якої економічної системи ринкового типу і є обов’язковим платежем юридичних та фізичних осіб до бюджетів різних рівнів” [87, с. 4]. П. Мельник доводить, що податок є визначеною законодавством примусовою формою отримання державою частини вартості ВВП, й інструментом регулювання її економічного розвитку, а також фінансовою запорукою реалізації державою її суспільних функцій [112]. Сплата податків є загальнообов’язковою і не залежить від бажання окремих громадян, тому, що зменшує реальні доходи громадян і СГД. Однак, для забезпечення суспільних потреб і сталого економічного розвитку вони необхідні.

Основною метою держави при стягненні податків є забезпечення формування достатніх фінансових ресурсів для реалізації таких функцій, як управління, охорона правопорядку, освіта громадян та їх соціальна безпека тощо. З часом податки стали основним джерелом існування держави, проте, як зазначають В. Андрущенко, В. Мельник, П. Мельник та Ф. Ярошенко, „аби не стати тягарем для економіки, не перестаратися у виконанні фіскальної функції, держава має брати з приватного сектора тільки стільки податків, скільки сумісно із збереженням індивідуальної вигоди та ділової ініціативи платників” [91, с. 69].

За своїм економічним змістом податки є ключовим знаряддям розподілу та перерозподілу державних доходів і фінансових ресурсів [87, с. 21]. Доходи від ЕК, за умови їх ефективного стягнення і розумного підходу до адміністрування цієї сфери діяльності, в недалекому майбутньому можуть стати додатковим джерелом наповнення бюджету держави.

Більшість учених у своїх дослідженнях виділяють такі основні функції податків: фіскальну, регулюючу, економічну, перерозподільну, контролюючу та стимулюючу [225, с. 18]. В свою чергу, М. Кучерявенко [106, с. 124–125], базуючись на тому, що функції податків відштовхуються від функцій фінансів, згрупував функції податків у два блоки: основні та додаткові. До основних функцій податків він відніс фіскальну, регулюючу та контрольну, а до додаткових – розподільчу, стимулюючу (дестимулюючу) і накопичувальну. Основні функції притаманні всім видам податків, а додаткові – мають факультативний характер.

Відповідно, за допомогою фіскальної функції забезпечується наповнення дохідної частини бюджету для задоволення потреб держави та суспільства. У свою чергу, регулююча функція, за своєю суттю, є доповненням фіскальної та забезпечує регулювання виробництва і споживання. Як зазначає О. Воронкова, „…вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів господарюючих суб’єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а отже, – регулювати соціально-економічні процеси в країні”. Яскравим прикладом такої функції є непряме оподаткування [40, с. 148].

Реалізація контролюючої функції відбувається під час оподаткування шляхом проведення контрольно-перевірочних заходів відповідними фіскальними органами. Розподільча функція податків полягає у перерозподілі отриманих доходів одних платників на користь інших і може переплітатися із регулятивною функцією. Стимулююча (дестимулююча) функція полягає у створенні певних стимулів, у вигляді податкових пільг чи податкових канікул тощо, з метою підтримки економічного розвитку окремих категорій платників податків, залучення додаткових інвестицій і тісно пов’язана з господарською діяльністю платників. В окремих випадках ця функція виступає підвидом регулюючої.

Певним узагальненням можна охарактеризувати накопичувальну функцію податків, яка полягає у підведенні підсумків реалізації попередніх функцій. Вона має статичний характер і орієнтована на кінцевий результат діяльності суб’єкта господарювання.

Сутність поняття „оподаткування” досить змістовно розкриває В. Мельник [111, с. 33], визначаючи останнє як „процес стягнення податків, що має суттєві відмінності в рамках різних суспільних об’єднань з огляду на його організацію”.

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування. Таке трактування містив ЗУ „Про систему оподаткування” [168], який втратив чинність у зв’язку з прийняттям ПКУ. Однак, у самому ПКУ поняття „система оподаткування” відсутнє, натомість, є поняття „податкова система”, якою є „сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Кодексом порядку” [145]. Виходячи з викладеного бачимо, що зміст цих понять досить близький.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/460779.html