За останні роки до проблеми малозабезпеченості як підстави виникнення права на соціальні допомоги вчені зверталися доволі часто. Її не оминули у своїх працях багато відомих фахівців у галузі соціального захисту. Однак зусилля докладені ними до з’ясування цього питання не призвели до очікуваного результату, оскільки науковцям так і не вдалося визначитись з її правовою природою.

Одні вчені визначають малозабезпеченість як неспроможність особи чи сім’ї з огляду на об’єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму у державі [1, с.212]¹.

Натомість інші вчені вважають малозабезпеченість закріпленою у вітчизняному законодавстві підставою надання допомог багатодітним сім’ям [2, с.230]².

Обидва наведені визначення є подібними за змістом. Тому може видатись, що ніяких проблем тут не існує. Насправді ж ці дефініції істотно відрізняються між собою. Достатньо вказати, що в першому варіанті малозабезпеченою визнається сім’я (особа), дохід якої є нижчим за прожитковий мінімум, а в другому - винятково багатодітні сім’ї, при цьому їх рівень доходу до уваги не береться.

¹ [1] Право соціального забезпечення : навч. посіб. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.]

/ [за ред. П. Д. Пилипенка]. – К. : Ін Юре, 2006. – С. 212.

² [2] Советское право социального обеспечения : учеб. пособ. для вузов по спец.

«Правоведение» / под ред. проф. А. Д. Зайкина. – М. : Юрид. лит., 1982. – С. 230.

Отож, для з’ясування сутності малозабезпеченості важливо чітко визначитися з колом суб’єктів, які можуть зазнати цього ризику.

Вперше на існування малозабезпеченості як підстави виникнення права на соціальні допомоги вказали автори одного з радянських підручників із соціального забезпечення. Тоді вважалося, що троє або більше дітей у сім’ї зумовлюють підвищені видатки, які необхідно компенсувати державним коштом [2, с.230]¹. Отож у радянські часи малозабезпеченість вважалась радше соціальним явищем, чим економічним, оскільки держава забезпечувала громадян робочими місцями та доходами, які гарантували мінімальні життєві стандарти. Тому й малозабезпеченість, як про це пишуть дослідники радянського минулого, була зумовлена переважно сімейними факторами [3, с.152]².

Однак, із переходом до ринкових відносин ситуація докорінно змінилась. Коло суб’єктів, які зазнали малозабезпеченості істотно розширилось. Сюди, окрім багатодітних сімей, відносять людей похилого віку,  безробітних  з  доходами  нижче  прожиткового  мінімуму,   інвалідів [4, с.24]³ та інші категорії непрацездатних громадян [5, с.12]⁴. Щоправда соціологічні дослідження засвідчують, що малозабезпечених верств суспільства може бути набагато більше. А відтак, існують усі підстави аби зупинитись на цьому питанні детальніше.

Однак, насамперед, зазначимо, що у науковій літературі застосовують різні терміни, якими позначають стан матеріального незабезпечення сім’ї. Зокрема, у теорії права його визначають як малозабезпеченість, а економісти та  соціологи  його  характеризують  як  бідність.  Тому,  може  видатись,  що

¹  [2]  Советское  право  социального  обеспечения  :  учеб.  пособ.  для  вузов  по  спец.

«Правоведение» / под ред. проф. А. Д. Зайкина. – М. : Юрид. лит., 1982. – С. 230.

² [3] Социальная политика : учебник / под общ. ред. Н. А. Волгина. – М. : Экзамен, 2002. – С. 152.

³ [4] Лайкам К. Модели социальной политики / К. Лайкам // Общество и экономика. – 2000. – № 8. – С. 24.

⁴  [5]  Новиков  В. М.  Про  соціальний   захист   населення  /   В. Новиков,  Б. Надточій,   А. Синенко // Економіка України. – 1992. – № 10. – С. 12.

йдеться про різні підходи щодо соціального забезпечення цієї категорії осіб. Водночас таке твердження не є обґрунтованим, адже об’єктом наукових досліджень соціологів, економістів та правознавців є стан нужденності, тобто відсутність у людини засобів до існування, що об’єктивно зумовлює потребу у її соціальному забезпеченні. Тому, терміни «малозабезпеченість» та

«бідність» видаються тотожними і характеризують один і той же соціальний стан особи, який визнається законодавцем як малозабезпеченість. Так, Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» [6]¹, передбачає умови соціального захисту сімей та самотніх осіб, які зазнали ризику малозабезпеченості. Окрім цього, Постановою Кабінету Міністрів України № 1192 від 2 серпня 2000 року [7]² закріплені умови надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним^*. Неважко здогадатись, що і в цьому випадку суб’єктом права на соціальне забезпечення є особа, яка зазнала ризику малозабезпеченості. Відтак правильним буде стверджувати, що у теорії права та вітчизняному законодавстві застосовується термін «малозабезпеченість», який є аналогом терміну «бідність», що набув широкого вжитку в економіці та соціології. Однак, зважаючи на правовий характер дослідження у подальшому в роботі будемо використовувати термін «малозабезпеченість». Тим більше, що він коректно відображає потреби людини у соціальному забезпечені.

¹ [6] Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям : закон України ; 01.06.2000 р. № 1768-III / Верховна Рада України // Офіційний вісник України. – 2000. –

№ 26. – Cт. 1078.

² [7] Про надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним : постанова ; 02.08.2000 р. № 1192 / Кабінет Міністрів України // Офіційний вісник України. – 2000. – № 31. – Ст. 1314.

• Далі – допомога на догляд за інвалідом внаслідок психічного розладу.