У нас уже 87414 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Європейська юридична практика надання соціальної допомоги малозабезпеченим особам

Визнання соціальних ризиків обставинами об’єктивного порядку, які зумовлюють негативні для особи наслідки, призвело до створення національних систем соціального захисту та їх правового забезпечення. Визначальними тут є соціальні стандарти, яких зобов’язані дотримуватись держави учасники міжнародно–правових договорів про права людини, а також Конвенцій Міжнародної організації праці. Однак обов’язок щодо соціального забезпечення не означає побудови однакової для всіх країн системи захисту на випадок настання соціального ризику. Адже держави відрізняються за політичними, культурними, соціальними та економічними

 

чинниками, які також впливають на соціальне забезпечення та призводять до появи різних моделей захисту людей, які зазнали соціального ризику, у тому числі й ризику малозабезпеченості.

Отож, не буде помилкою вважати, що кожна держава з огляду на міжнародні стандарти соціального забезпечення, створює національні системи захисту малозабезпечених осіб. При цьому набутий країнами досвід важливий для України, оскільки сприятиме вдосконаленню соціального захисту осіб, які зазнали ризику малозабезпеченості. А відтак існують усі підстави аби зупинитись на цьому питанні докладніше.

Важливо зазначити, що історія соціального забезпечення України започаткована із проголошенням її незалежності. До того часу воно було частиною соціального захисту Російської імперії, а згодом й Радянського Союзу, тому у нашої держави невеликий власний досвід захисту осіб, які зазнали соціального ризику. Разом з тим теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення та соціально-правового захисту населення на випадок настання соціального ризику було здійснено майже у всіх країнах ще наприкінці ХІХ – початку ХХ століть, в період інтенсивного процесу індустріального розвитку і зростання чисельності працівників найманої праці. Тоді ж почали формуватись національні системи соціального забезпечення.

І сьогодні у будь-якій промислово-розвинутій цивілізованій державі, де існують ринкові відносини, соціальне забезпечення займає важливе місце в системі гарантій здійснення прав і свобод громадян. За більш ніж столітню історію існування в різних країнах світу соціальне забезпечення неодноразово змінювало свої функції, форми і системи фінансування, однак мета залишалась незмінною – забезпечувати гідне життя людини [48, с. 77]1.

 

 
 

Сучасні системи соціального захисту в розвинутих країнах є наслідком багаторічного процесу, що відбувався паралельно з розвитком ефективності

 

1 [48] Кулачок Л. В. Теоретичні проблеми права соціального забезпечення у контексті політики соціальної держави / Л. В. Кулачок // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 77.

 

економіки цих країн. Система соціального захисту розширялася та розвивалася поступово, і починався цей розвиток із порівняно простих систем з низьким рівнем соціального забезпечення.

Але, як відмічено у літературі, уже протягом першої половини ХХ ст. системи державного соціального забезпечення були упроваджені в усіх цивілізованих державах світу. В окремих державах було прийнято Кодекси соціального забезпечення, а також закони щодо пенсійного забезпечення та надання соціальної допомоги. Так, у Франції діють Кодекс соціального забезпечення 1956 р., Кодекс соціального страхування 2000 р.; у Німеччині – Соціальний кодекс 1989 р.; у Швейцарії – Федеральний закон про страхування по старості та у разі втрати годувальника від 20 грудня 1946 р., у США – федеральні закони „Про соціальне забезпечення” 1935 р.(з наступними змінами і доповненнями), „Про пенсії” 1937 р.(зі змінами), у кожному штаті діють свої закони про соціальне забезпечення і соціальну допомогу громадянам тощо.

Якщо на початку ХХ ст. суб’єктами соціального забезпечення в основному були тільки трудящі та члени їхніх сімей, то наприкінці століття ці системи у розвинутих країнах охоплювали вже все населення [49, с. 9-10]1. Певний   якісний      стрибок      у               системах      соціального            захисту         фахівці пов’язують із визнанням у законодавстві такого соціального ризику як бідність.               „Справді, юридичне               визначення  права людини         на    соціальну допомогу по бідності не залежно від того, чи сплачувала особа попередньо внески на соціальне страхування, вимагало значних зусиль від людської спільноти        і  засвідчило високий      ступінь  людської  свідомості,          перемогу людської солідарності, яка була визнана державами на законодавчому рівні”,

  • вказує Н. Болотіна [50, с. 48]2.

 

 

 

 
 
 

 

1 [49] Захаров М. Л. Право социального обеспечения  России  : учебник  /  М. Л. Захаров, Э. Г. Тучкова. – М. : БЕК, 2001. – С. 9-10.

2 [50] Болотіна Н. Б. Право соціального захисту України : навч. посіб. / Н. Б. Болотіна. – К.

: Знання, 2005. – С. 48.

 

На сьогодні державна соціальна допомога у зв’язку із бідністю є  однією із найпоширеніших форм соціального захисту, що застосовуються у практиці розвинутих країн.

З огляду на останнє, використання уже накопиченого світового досвіду соціального захисту малозабезпечених осіб є досить актуальним для сучасної України.

Особливо цікавим об’єктом дослідження вбачається досвід Європи, де рівень соціального захисту вразливих верств населення  вважається найвищим у світі. Так, у 1999 р. витрати в країнах ЄС на соціальний захист складали в середньому 27,5% від сукупного ВВП [51, р. 14]1. При цьому розміри соціальних витрат були максимальними у Швеції (33%) і мінімальними в Ірландії (14%) [52, р. 165]2. Системи соціального захисту країн ЕС охоплюють майже всі соціальні ризики: хвороба, старість, інвалідність, нещасні випадки на виробництві тощо. Майже у всіх країнах ЄС надаються соціальні допомоги у зв’язку із бідністю, які зазвичай об’єднує спільна назва „програми щодо забезпечення мінімального доходу”. При цьому функціонують різні програми, як загальні й додаткові, так і спеціальні. Наприклад, у Німеччині Закон про соціальну допомогу передбачає два її види: допомогу на прожиття і допомогу із соціальних мотивів. Приклади розвитку програм щодо забезпечення мінімального доходу наочно показують, що справа полягає не лише в тому, щоб виплачувати соціальні допомоги, а й утому щоб допомагати людям  інтегруватися  в  суспільство [53, с. 104]3.

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/532257.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.