Згідно зі статтею 1 Закону України «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад – це окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією  на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність,  забезпечує  організацію  освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти  з  урахуванням  їхніх покликань, інтересів і здібностей [121].

Необхідно відмітити, що відповідно до раніше чинного Закону України

«Про вищу освіту» вищий навчальний заклад визначався як освітній, освітньо- науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує  відповідно  до  наданої  ліцензії  освітньо-професійні  програми  вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі  вищої  освіти,  а  також здійснює наукову та науково-технічну діяльність [122].

При цьому законодавець, визначаючи  вищий  навчальний  заклад  через поняття «освітній заклад», не розкривав дефініцію цього поняття в жодному нормативно-правовому акті, тому незрозумілим було, якими ж саме основними ознаками наділявся освітній заклад [93, с. 166].

Підтримуємо точку зору окремих науковців,що попередній  Закон  містив надто громіздке та не досить чітке поняття вищого навчального закладу, що не вказувало на основні ознаки даного суб’єкта як учасника цивільно-правових відносин, які б дозволяли вирізнити його з-поміж інших суб’єктів [190, с. 570].

Чинний Закон України «Про  вищу  освіту»  визначає  вищий  навчальний заклад через поняття установи, яка виступає юридичною особою приватного або публічного права. Однак, зазначені зміни в Законі не вирішили ряд проблем, пов’язаних із організаційно-правовою формою  вищого  навчального  закладу,  про які буде йти мова нижче.

Так, чинне законодавство передбачає, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших  формах,  встановлених  законом (частина 1 статті 83 ЦК України) [195]. Слід  враховувати, що поняття

«організаційно-правова форма юридичної особи» не отримало легального визначення, а цивілістична доктрина не виробила єдиної  загальноприйнятої  дефініції [82, с. 135].Нами  було використано визначення організаційно-правової форми, запропоноване І. М. Кучеренко, під яким дослідниця розуміє визначену нормами права сукупність пов’язаних між собою елементів  (ознак),  яка  дає підставу у зовнішньому прояві вирізняти юридичну особу як особливий вид юридичної особи [81,  с. 18].Інакше  кажучи,  це  певна  сукупність ознак,  визначених в правовій нормі, а саме: 1) порядок створення (на підставі засновницького договору чи рішення установчих зборів); 2) установчі документи (статут, засновницький договір, меморандум,  установчий  акт);  3) права  та обов’язки учасників (акціонерів, засновників), зокрема наявність чи відсутність об’єктів права власності на пай (частку, акції); 4) відповідальність учасників (акціонерів, засновників) за борги юридичної особи; 5) порядок управління юридичною  особою;  6)  порядок  реорганізації,   ліквідації   юридичної   особи   та ін. [81, с. 19].

Як вже було зазначено вище, Закон України «Про вищу освіту» відносить вищий навчальний заклад до окремого виду установ. Попри те,  що  право  створювати приватний вищий навчальний заклад було закріплено ще в статті 16 Закону України «Про освіту», тривалий період не було передбачено нормативних вимог до організаційно-правової форми таких  вищих  навчальних  закладів. Зазначена законодавча прогалина зумовила ситуацію, коли за відсутності