Перед тим, як здійснити аналіз  особливостей участі  вищих  навчальних закладів в особистих немайнових правовідносинах, зупинимось на короткій характеристиці в цілому особистих немайнових прав юридичної особи задля  кращого розуміння досліджуваного питання.

Так, особисте немайнове право юридичної особи представляє собою абсолютне суб’єктивне неекономічне право кожної юридичної особи, яке є невіддільним від неї та індивідуалізує її,  що діє з моменту створення  і  до припинення особи.

З наведеного визначення випливає  така  ознака  особистих немайнових прав, як відсутність економічного змісту. Ще в 1968 році З. В. Ромовська в своєму дисертаційному дослідженні згадувала цю ознаку, зазначивши, що особисті немайнові права позбавлені економічного змісту,  не  мають  грошової  оцінки,  але це не свідчить  про  відсутність  будь-якого  зв’язку  між  ними  та  майновою  сферою [184, с. 254].

Як зазначається в літературі, однією з особливостей особистих немайнових прав є те, що вони не мають еквіваленту,  який  би  вимірювався  в  якихось одиницях. На відміну від майнових прав, вони не можуть  бути  у  випадку порушення відновлені заходами економічного характеру, їх відрізняє  те,  що особисті немайнові права не можуть бути безпосередньо оцінені  в  грошових коштах.

В той же час, необхідно відмітити, що порушення деяких особистих немайнових прав юридичної особи може потягнути за собою цілком економічні

наслідки. Наприклад,  порушення права  на  ділову  репутацію  юридичної  особи може призвести до завдання серйозних збитків її діяльності [170, с. 49].

Наступною ознакою є невідчужуваність особистих немайнових прав. Це означає, що особа, яка є носієм даних прав, не може передати ці права будь-яким способом іншій особі, а також особисті немайнові права не можуть бути у неї відібрані. Невідчужуваність розуміють ще як невіддільність від особи  носія особистих немайнових прав. Р. О. Стефанчук під невідчужуваністю розуміє неможливість відокремлення даного блага  від  особи,  яка ним  наділена [162, с. 58]. В літературі можна зустрітим й таку складову поняття невідчужуваності, як неможливість правонаступництва. Так, на думку окремих вчених,  жодне  з особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими, не має властивості правонаступництва, тобто вони є невідчужуваними та  не  можуть  передаватися іншій особі ні за власною, ні за чужою волею [179, с. 172].ЦК України в частині 3 статті 269 також передбачає, що особисті  немайнові  права  тісно  пов’язані  з особою, вона не може відмовитися від особистих немайнових прав,  а  також  не може бути позбавлена їх [195].

Деякі науковці виділяють таку ознаку особистих немайнових прав, як особистісність чи особистий характер. Так, з позиції  Р. О. Стефанчука, особистісність полягає в тому, що право  належить  особі  як  безпосередньому носієві певного блага і не може бути відділене від неї, внаслідок чого не підлягає відчуженню [166, с. 21].  Інші  науковці  відмічають  особистий  характер немайнових прав як про невід’ємний зв’язок з конкретним  об’єктом,  нематеріальним благом [183, с. 85].

Наступною ознакою особистих немайнових прав юридичних осіб є їх абсолютний характер. Абсолютність означає, що визначена лише одна сторона особистих немайнових відносин, яка є носієм даних прав, а всі інші визнаються зобов’язаними не заважати здійсненню нею особистих немайнових прав. Тобто особисті немайнові права кожної юридичної особи  захищаються  від  усіх  інших осіб. Так, Р. О. Стефанчук стверджує, що абсолютність – це перший аспект особистого немайнового права, що охороняється від усіх інших цивільно-

правових  суб’єктів,  які  підпорядковуються   існуючому   правовому   режиму [165, с. 301].При цьому інші особи повинні утримуватись від порушення права певного суб’єкта, тобто виявляти свою пасивність. В свою чергу, М. О. Стефанчук робить висновок, що абсолютність свідчить про те, що, наприклад, природні особисті немайнові права не мають об’єктивно встановлених меж. При  цьому  в  поняття  межі права вчений вкладає всі ті можливості, які особа здатна для себе набути у зв’язку із юридичним закріпленням її прав. Висловлюється думка, що абсолютний характер особистих прав відрізняє їх від  майнових,  які  переважно  носять  відносний характер, крім того, суб’єкти можуть користуватися цими правами за відсутності спеціального дозволу, а межі користування встановлюються лише законом [159, с. 66].

Л. В. Федюк виділяє ще й таку ознаку  особистих  немайнових  прав  юридичної особи, як загальність, обґрунтовуючи це тим, що особисті  немайнові права належать кожній юридичній  особі  незалежно  від  форми  власності, майнового становища, сфери  діяльності,  організаційно-правової  форми тощо;  вона має право на будь-яке особисте немайнове благо, що може  належати юридичним особам за своєю природою. Це означає, що особисті немайнові права належать усім без винятку юридичним особам [185, с. 115].

Наступна ознака полягає в тому, що особисті немайнові права виникають у юридичної особи з моменту створення. Положеннями частини 1 статті 269 ЦК України передбачено, що особисті немайнові права належать фізичній особі від народження або за законом [195]. Стосовно юридичної особи момент виникнення більшості цих прав буде фактично збігатися з  моментом  її  реєстрації.  Зрозуміло, що не всі особисті немайнові права юридичної особи виникають з моменту реєстрації, деякі з них можуть діяти й з іншого часу. Проте сама можливість користуватися певним особистим немайновим правом існує в юридичної особи з моменту створення. Зрозуміло, що вищий навчальний заклад набуває права здійснювати свою основну діяльність саме з  моменту  отримання  відповідної ліцензії, але для виникнення особистих немайнових прав у вищого навчального закладу це не матиме значення, оскільки зазначене є підставою лише для