Діяльність вищих навчальних закладів пов’язана з постійним вступом їх у речові правовідносини. Так, для надання освітніх  послуг  ліцензійні  умови висувають вимогу наявності певної матеріально-технічної бази, яка згідно із частиною 1 статті 70 Закону України «Про вищу освіту» включає в себе будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності [121].

Речові правовідносини у сфері освіти виникають як  між  вищими  навчальними закладами та іншими господарюючими  суб’єктами,  так  і  між  вищими навчальними закладами і фізичними особами (наприклад, студентами).

Нормативно-правові акти, які регламентують майнові відносини,  що виникають за участю вищих навчальних закладів, можна умовно поділити на дві групи: 1) загальні нормативно-правові акти, що регулюють відносини власності за участю всіх юридичних осіб (наприклад, ЦК України, ГК України та інші);

1. спеціальні нормативні акти, що визначають специфіку регулювання майнових відносин за участю вищих навчальних закладів (наприклад, Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту» тощо) [42, с. 114].

В даному відношенні важливе значення має висвітлення змісту поняття правового режиму майна вищого навчального закладу. Під  ним, як правило, розуміють встановлені правовими засобами порядок і умови придбання (привласнення) майна, здійснення вищим навчальним закладом повноважень з володіння, користування і розпорядження ним, функцій  управління  майном,  а також його правової охорони. Зміст правового режиму залежить від правових

підстав придбання майна, його складу, форми власності та інших речових прав, порядку погашення його вартості, а  також  підстав  і порядку припинення  прав на  це майно. Встановлення правового режиму майна, крім того, пов’язане із регулюванням  таких  питань,  як  система  оподаткування,  система   здійснення обліку тощо [176, с. 237].

До чинників, що впливають на правовий режим майна вищого навчального закладу, можна віднести: 1) вид речових прав на означене майно  (право  власності  чи похідні від нього правові титули), 2)  вид  майна,  оскільки  окремі  речі  мають свій специфічний правовий  режим  (наприклад,  земельні  ділянки,  нерухомість, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності тощо) [176, с. 237].

ЦК України визначає майно як особливий об’єкт, яким вважаються  окрема  річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (стаття 190) [195].

Відповідно до частини 1  статті 139  ГК  України  майном  визнається сукупність речей та  інших  цінностей  (включаючи  нематеріальні  активи),  які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються у їх  балансі  або  враховуються  в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів [26].

Специфіка майнових відносин за участю вищих навчальних закладів визначається спеціальними нормативними актами. Так, відповідно до частини 1 статті 63 Закону України «Про освіту» матеріально-технічна  база  навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності [136]. Майно  навчальних  закладів  та  установ,  організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Слід зауважити, що існують відмінності у правовому режимі майна вищих навчальних закладів державної та комунальної форми власності, з одного боку, та приватної – з іншого [58, с. 63].

Відповідно до частини 1 статті 70  Закону України «Про вищу освіту» відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми

вищого навчального закладу з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі  права  господарського  відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно [121].

Майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на праві господарського відання і не може бути предметом застави,  а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і  фізичним  особам без згоди засновників  вищого  навчального  закладу  та  вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, крім випадків, передбачених законодавством [121].

Відповідно до статті 136 ГК  України  право  господарського  відання  є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з  обмеженням  правомочності  розпорядження  щодо  окремих  видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами [26]. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист  своїх майнових прав також від власника [59, с. 172].

Необхідно відмітити, що раніше чинним  Законом  України  «Про  вищу освіту» таке майно належало вищим навчальним закладам на праві оперативного управління [122]. Відповідно до статті 137  ГК України правом оперативного управління визначається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також

власником  майна  (уповноваженим  ним  органом) [26].  Власник  майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується,  та  майно,  що  використовується  ним  не  за  призначенням [10,  с. 45].

На думку окремих дослідників, закріплення майна на праві господарського відання за суб’єктами некомерційного господарювання є дискусійним, оскільки відповідно до частини 1 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, тому логічно було  би  закріплювати  майно за вищими навчальними закладами на праві оперативного управління, як це було передбачено раніше в законодавстві про вищу освіту, оскільки вищий навчальний заклад не є суб’єктом підприємництва [42, с. 116].

Слід відмітити, що відповідно до законодавства у сфері освіти власні надходження державних і комунальних вищих навчальних закладів, наукових установ, отримані від плати за послуги,  що  надаються  згідно  з  освітньою,  науковою та навчально-виробничою діяльністю, благодійні внески та гранти відповідно до рішення, прийнятого вченою радою вищого навчального закладу, наукової установи, зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в територіальному органі центрального органу виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, або на поточні та/або вкладні (депозитні) рахунки установ державних  банків.  Зазначені  доходи,  а  також відсотки, отримані від розміщення коштів вищого навчального закладу, наукової установи на вкладних (депозитних) рахунках в установах державних банків, включаються до фінансового плану  (кошторису) вищого навчального закладу, наукової установи і можуть використовуватися на придбання майна і його використання, капітальне будівництво та ремонт приміщень, поліпшення матеріально-технічного, навчально-лабораторного, навчально-методичного