За своєю природою вищі навчальні заклади акумулюють значний інтелектуальний потенціал, оскільки їхня діяльність спрямована не лише  на підготовку кваліфікованих спеціалістів, а  й  на  здійснення  наукової  та дослідницької діяльності. Цьому сприяють і положення чинного законодавства у сфері освіти. Правові норми у цій сфері надають освітнім  закладам  достатньо широкі повноваження. Вищі  навчальні  заклади  володіють автономією,  тобто  вони є вільними  у  здійсненні  освітньої,  наукової,  організаційно-управлінської діяльності, а також в прийнятті локальних нормативних актів.

Об’єкти інтелектуальної діяльності вищого навчального закладу можна поділити на три групи:

1. Результати  інтелектуальної  діяльності  в  освітньому   середовищі: навчальні програми курсів, навчальні та методичні посібники, освітні технології

тощо.

1. Інтелектуальні продукти, які створюються в процесі науково-дослідної

діяльності: відкриття, винаходи, об’єкти виключних, патентних прав.

1. Твори літератури, мистецтва, а також об’єкти інших суміжних  з авторськими прав [91, с. 120].

Вищі навчальні заклади можуть на власний розсуд визначати зміст освіти, обирати навчально-методичне забезпечення, освітні технології відповідно  до обраних ними освітніх  програм.  Науково-педагогічні  працівники  вищих навчальних закладів можуть активно впроваджувати в освітній процес сучасні інтерактивні технології, в тому числі створювати нові навчальні продукти. Дані інформаційні освітні ресурси, які в більшості випадків виступають результатами інтелектуальної діяльності, можуть бути представлені у вигляді навчальних посібників, баз даних, автоматизованих  бібліотечних  систем,  електронних журналів, сайтів тощо. Об’єкти авторського права у вигляді наукових праць створюються й на рівні аспірантури та докторантури.

Освітні заклади самостійно розробляють і затверджують освітні програми, в тому числі за науково-педагогічними працівниками закріплено право на творчу ініціативу, розробку і застосування авторських програм і методів навчання і виховання в межах освітньої програми, окремого навчального предмету, курсу, дисципліни. Для вищих  навчальних  закладів  законодавство  передбачає  різні форми інтеграції освітньої та науково-дослідницької діяльності. Основною метою такої  інтеграції  виступає  кадрове  забезпечення  наукових  досліджень, використання результатів наукових досліджень в освітньому процесі, залучення студентів до наукової діяльності  під  керівництвом  наукових  працівників.  Для  цього вищим навчальним закладам надано можливість створення структурних підрозділів, діяльність яких полягає у практичному застосуванні, а також впровадженні результатів інтелектуальної діяльності. В результаті зазначеної діяльності у вищих навчальних  закладів  виникає  достатньо  великий  обсяг продуктів інтелектуальної праці, які підпадають під дію норм авторського права.

Авторське право забезпечує охорону творів, об’єктивно виражених

результатів творчої  діяльності.  Воно  виконує  традиційно  чотири  основних функції: визнання авторства на твори, встановлення режиму використання твору, можливість  матеріального  і   морального   заохочення   автора   і   захист  його права [117, с. 219]. Однак, стимулюючи науково-педагогічних  працівників  і студентів до створення творів науки, літератури і мистецтва шляхом забезпечення необхідних умов для зайняття творчою діяльністю, варто враховувати й інтереси суспільства. Підвищення  рівня охорони прав авторів в жодному  випадку  не повинно перешкоджати використанню їхніх творів  з метою освіти і просвітництва  чи перешкоджати у прагненні читачів, глядачів, слухачів  знайомитися  з результатами такої творчості. В певній мірі суб’єкти освітнього процесу – науково-педагогічні працівники, студенти чи самі освітні заклади можуть бути носіями авторських прав.

Суб’єктами авторського права можуть бути автори творів науки, літератури  або мистецтва, а також їхні правонаступники, роботодавці та  інші  особи,  які набули авторських прав на підставі закону  чи  договору.  С. А. Судариков  вважає, що суб’єктів авторського права можна поділити на дві категорії. Первинними суб’єктами авторського права визнаються виключно автори або співавтори твору, оскільки лише їм належать особисті немайнові права. Виключні майнові права можуть належати не лише автору, а й іншим особам –  правоволодільцям  авторського права, для яких це право встановлюється відповідно до закону чи договору. До останньої категорії він відносить авторів творів, спадкоємців автора, роботодавців авторів службових творів, правонаступників юридичних осіб, правоволодільців об’єктів авторського права [11, с. 3]. На підставі викладеного  можна зробити висновок,  що  авторами  в  освітньому  середовищі  можуть виступати науково-педагогічні працівники і студенти, творчою працею яких створюються твори науки, літератури і мистецтва. Для того, щоб бути визнаним автором твору, що підпадає  під  норми  авторсько-правової  охорони,  необхідно, щоб даний твір був результатом творчої діяльності і був виражений в будь-якій об’єктивній формі (усній, письмовій, зображення, звукозапис, відеозапис, в об’ємно-просторовій формі). В той же час, особи, які не внесли особистого

творчого вкладу в створення твору, а які надали автору консультаційну  чи матеріальну допомогу, не визнаються авторами твору, аналогічно як і особи, які здійснювали контроль за виконанням супутніх робіт. Так, наприклад, автором курсової, дипломної чи магістерської роботи будуть виступати студенти, а не науковий керівник, який надавав  студенту  лише  консультаційні послуги.  Зрозуміло, що студент визнається  автором за умови, що його праця не є плагіатом   чи компіляцією, а носить творчий характер.

Необхідно відмітити, що для визнання особи автором твору  не  мають значення ні його вік, ні дієздатність. Для виникнення, здійснення і захисту авторського права на твір вимагається лише факт створення цього результату інтелектуальної діяльності. Законодавство не вимагає дотримання яких-небудь формальностей і не вимагає реєстрації твору в офіційних органах. Даний підхід, закріплений в цивільному законодавстві, співпадає з вимогами пункту 2 статті 5 Бернської конвенції і носить назву презумпції автора. Також для виникнення авторського права не має значення опублікований твір чи ні.

У зв’язку з активною інтеграцією у вищих навчальних закладах освітньої та дослідницької діяльності на практиці достатньо поширені випадки створення спільних творів декількома авторами, серед яких можуть бути як науково- педагогічні працівники, так і студенти, а також науково-педагогічні працівники і студенти інших вищих навчальних закладів. В такому  випадку  їх  варто відносити до категорії співавторів твору. Охороні підлягають твори, створені особами в результаті спільної  творчої діяльності незалежно від  того,  чи складається  цей  твір з частин, які мають самостійне значення, чи є він одним цілим. Проте для таких творів передбачені різні правові режими їх використання.

Якщо твір складається із самостійних частин, які можуть бути використані незалежно одне від одного, така  частина  твору  може використовуватися  автором на свій розсуд і виступати окремим об’єктом правової охорони. Наприклад, навчальний посібник, підготовлений колективом авторів, в якому кожен автор створював свій розділ, може використовуватися  ними на  свій розсуд,  якщо  інше  не передбачено домовленістю між співавторами.