Теоретичний аналіз основних дефініцій дослідження

Для визначення теоретичних засад організаційної взаємодії в системі спорту для всіх необхідним вважаємо здійснити аналіз тлумачення таких основних понять дослідження як «організаційна взаємодія», «спорт для всіх», «місцевий (муніципальний) рівень».

Ключовою дефініцією в контексті теми нашого дослідження є «організаційна взаємодія». Щоб з’ясувати сутність цієї категорії, необхідно, насамперед, визначити характерні властивості таких понять як „організація” і „взаємодія”, що використовуються сучасною наукою для тлумачення складних організаційно-управлінських явищ і процесів.

В науковій літературі можна зустріти багато варіантів визначення поняття «організація» [96,140,160,188,199].

Аналіз засвідчує, що сутність терміна „організація” полягає переважно в побудові, устрої або впорядкуванні чогось. Поняття „організація” можна розглядати у трьох аспектах: як систему, як стан і як процес [183]. Організація як система, це безпосередній вид системи, обумовлений її устроєм, що визначає вихідні позиції для формування предметної сфери соціологічної теорії організацій. З огляду на це, соціологічний підхід характеризує організацію як певну форму об’єднання людей, що спільно реалізують відповідну програму або мету і діють на основі чітко визначених процедур і правил. Організація як стан припускає наявність певного структурного порядку або певного рівня (ступеня) упорядкованості, що вказує на упорядкованість, узгодженість і взаємодію автономних частин цілого (системи), обумовлених її устроєм. Нарешті, організація як процес характеризується сукупністю дій, що ведуть до заснування й удосконалення взаємозв’язків між частинами цілого [181, 182,187].

Найбільш змістовне, на нашу думку, визначення організації як процесу дає Г.Сафаров: «організація – завжди тільки процес, тільки спосіб створення системи; забезпечення координації взаємодії, взаємозалежності та зв’язків її елементів; адаптації та еволюції системи в умовах зовнішнього середовища, що є невід’ємною частиною, органічним продовженням самої системи» [160].

Аналізуючи питання організації роботи суб’єктів системи залучення населення до спорту для всіх, не можна розглядати їх діяльність ізольовано від інших сфер діяльності людини (освіта, охорона здоров’я, житлово-комунальний комплекс та ін.), без прямої чи опосередкованої участі яких, ефективне її функціонування є неможливим. Аналогічно й сама система спорту для всіх є невід’ємною частиною соціальної інфраструктури.

Наявність у сфері фізичної культури і спорту таких взаємозв'язків обумовлена її поліфункціональністю [4]. В даному контексті є доцільним розглянути таке поняття як «взаємодія».

Взаємодію як соціальне явище досліджували багато вчених – представників різних напрямів наукової думки: П. Сорокін [170], Н. Смелзер [163], Дж. Мід та Г. Блумер, Е. Гоффман, Дж. Хоманс та ін. [110].

Незалежно від того, у якій сфері життєдіяльності суспільства (економічній, політичній, організаційно-управлінській, духовній тощо) відбувається взаємодія, вона завжди є соціальною за своїм характером, оскільки виражає зв’язки між індивідами і групами людей, тобто зв’язки, що опосередковуються цілями, які кожна із взаємодіючих сторін прагне досягти. Під соціальною взаємодією розуміється форма соціальної комунікації чи спілкування, що являє собою систему соціальних дій щонайменше двох осіб чи соціальних спільнот або індивіда і соціальної спільноти [104, 177, 181, 185].

Соціальна взаємодія – це будь-яка поведінка індивіда чи групи людей, що має значення для інших індивідів, соціальних груп чи суспільства в цілому у цей момент і в майбутньому [177].

Категорія „соціальна взаємодія” віддзеркалює характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами як постійними носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними позиціями (статусами) і соціальними ролями (функціями) [113,151, 155,189].

Найбільш змістовним, на нашу думку, тлумачення в контексті нашого дослідження дає М.В. Тулєнков, який визначає організаційну взаємодію в загальному вигляді як вид соціальної взаємодії, що є комплексним і взаємоузгодженим зв’язком елементів організаційної системи та її структури управління при їх одночасних і узгоджених взаємовідносинах із зовнішнім середовищем, у якому вона функціонує. Стабільна організаційна взаємодія в межах самої організації (мікрорівень), а також між взаємозалежними організаціями і навколишнім середовищем (макрорівень) забезпечує нормальне функціонування системи соціального управління в цілому [176, 178]. У вузькому сенсі організаційна взаємодія – це взаємовигідні узгоджені (за цілями, часом, місцем, ресурсами тощо) дії суб’єктів (контрагентів, партнерів чи співвиконавців), серед яких, як правило, виступають фізичні, юридичні і посадові особи, що здійснюють господарську та управлінську діяльність [181].

У будь-якому соціальному утворенні організаційна взаємодія передбачає розподіл повноважень, функцій і взаємних зобов’язань між структурними підрозділами, рівнями управління та працівниками [182]. Причому форми реалізації організаційної взаємодії завжди визначаються залежно від статусу структурного підрозділу, характеру існування (формальна чи неформальна), а також інформації, що використовується (простий обмін інформацією, консультативна, методична, організаційна інформація тощо). Можливості організаційної взаємодії детерміновані структурою зв’язків і відносин, а також розвиненістю організаційних комунікацій. Організаційна взаємодія реалізується, як правило, керівниками і менеджерами організацій, котрі відповідають за виконання контрольно-координаційних функцій, або встановлюється в порядку самоорганізації на основі вільної домовленості учасників спільної діяльності [178, 181].

Головною метою організаційної взаємодії при демократичному стилі організації соціального управління завжди є досягнення оптимального співвідношення (гармонії) інтересів різних суб’єктів (організаційних сил) між собою, а також потреб та інтересів організаційного утворення (соціальної системи) в цілому. Саме завдяки організаційній взаємодії на основі узгодження потреб, інтересів, консенсусу і співробітництва як між членами усередині організації, так між нею і зовнішнім оточенням, досягається необхідний рівень її стабільності, нормального функціонування і подальшого розвитку. Більше того, від самого початку організаційної взаємодії вона сприяє створенню нової організаційної цілісності (системи) з притаманним їй поєднуючим ефектом, який забезпечує досягнення спільного успіху організаційного утворення в цілому [178].

Відносно сфери фізичної культури і спорту В.В. Новокрещенов приводить декілька тлумачень цієї категорії:

• взаємодія розглядається як зв’язок між явищами, котрі взаємно обумовлені та переходять одне в одне;
• взаємодія визначає не лише взаємообумовленість явищ та їх взаємоперехід, але й як процес зміни їх стану;
• взаємодія представляється як зв’язок, в процесі якого відбувається зміна його різних аспектів;
• взаємодія виступає як динамічна система відносин, що змінюються, між взаємопов’язаними системами.

Таким чином, сутністю взаємодії є обмінний процес, в ході якого вирішується протиріччя між взаємодіючими сторонами [131].

Взаємодію в управлінні сферою фізичної культури і спорту на регіональному та муніципальному рівнях В.В. Новокрещенов визначає як узгоджені дії керівних управлінських та педагогічних кадрів, що представляють різні елементи системи управління та розвитку сфери фізичної культури та спорту, освіти, молодіжної політики, адміністрацій конкретних закладів, підприємств та організацій, діючих в сфері фізичної культури і спорту, а також навчальних закладів загальної, професійної та додаткової освіти, працівників, викладачів, учителів та тренерів, керівників спортивних федерацій, які виступають в якості опосередкованих суб’єктів відносин, що разом забезпечують оптимально ефективне управління розвитком фізичної культури і спорту [131].

Термін «спорт для всіх» досить широко використовується в спеціальній зарубіжній літературі [203, 204, 207, 208, 209], та поступово знаходить чільне місце і у роботах дослідників країн СНД [83, 86, 109, 116, 136] а також у вітчизняних джерелах [43, 46, 111]. Це поняття представники різних наукових шкіл трактують досить неоднозначно. Аналіз різних визначень показує, що, з одного боку, відсутня єдина узгоджена характеристика цього явища, а з іншого – спостерігається ряд подібних ознак, на яких наголошують більшість авторів.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/82247.html