Місце адміністративно-деліктного провадження в системі юридичного процесу

Сучасний процес державотворення в Україні зумовлює неабиякий інтерес до широкого кола питань, пов’язаних зі здійсненням цілеспрямованої діяльності різних соціальних суб’єктів щодо зміцнення законності та правопорядку в країні, ствердження, забезпечення й охорони прав та свобод людини та громадянина, закріплених Конституцією України.

Особливої актуальності сьогодні набула проблема боротьби з адміністративними правопорушеннями, які створюють серйозну загрозу розбудові України. Криміногенна ситуація все ще є одним з найбільш небезпечних соціальних лих, а заходи, що вживаються для її стабілізації з боку держави, бажаного результату поки що не дають. Це значною мірою пояснюється тим, що діяльність публічної адміністрації зосереджена переважно на виявленні та розкритті вже вчинених правопорушень. Тобто основні зусилля спрямовуються на боротьбу з наслідком – проявом злочинності та вчиненням інших правопорушень, а не з їхніми причинами та умовами. Заходи, передбачені в багатьох державних програмах боротьби зі злочинністю і окремими її проявами щодо профілактики правопорушень та адміністративних проступків, не завжди виконуються. З огляду на це проблема адміністративних проступків[1] була й залишається однією з найбільш актуальних не тільки для теоретичного дослідження, але й для практичного розв’язання.

В Україні діють різні юридично обов’язкові правила, метою яких є забезпечення правопорядку та дисципліни в різних сферах діяльності, які безпосередньо стосуються інтересів усіх або більшості громадян, а також організацій незалежно від їхньої організаційної підлеглості та форми власності.

Будь-які юридично обов’язкові правила встановлені та регламентовані у правових матеріальних нормах, реалізація яких можлива лише за наявності процесуальних норм права. Процесуальна норма – це норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права, тобто містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Адміністративно-процесуальна норма – це встановлені або санкціоновані державою обов’язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ і порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права

Отже, якщо процесуальні норми регламентують послідовну діяльність будь-яких публічних органів, то послідовна діяльність складає зміст юридичного процесу.

На думку В.М. Горшеньова, юридичний процес є комплексною системою правових порядків (форм) діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у вирішенні різних юридичних справ інших суб’єктів права. Автор зазначає, що цей процес регулюється правовими (процедурними і процесуальними) нормами, а його результати закріплюються у відповідних правових актах – офіційних документах. В.М. Горшеньов виділяє такі ознаки юридичного процесу: юридичний процес є організаційною формою діяльності, завжди пов’язаною з розглядом обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і призводять до певних юридичних наслідків; юридичний процес є сукупністю правових форм діяльності уповноважених на те суб’єктів, які спеціалізуються на різних галузях юридичної практики; юридичний процес – це сфера людської практики, яка є органічно взаємопов’язаною системою дій щодо здійснення операцій з нормами права; юридичний процес – це діяльність, яка об’єктивно потребує процесуальної регламентації [1, с. 8].

О.В. Кузьменко розглядає юридичний процес, як правову процесуальну діяльність, виражену у відповідній формі та спрямовану на оптимальне задоволення та гарантування інтересів суб’єктів права [2, с. 27].

За останні роки утвердилася думка теоретиків права про те, що юридичний процес – це нормативно встановлені форми упорядкування правової діяльності, спрямовані на оптимальне задоволення та гарантування інтересів суб’єктів права. Цей процес властивий будь-якій юридично значущій діяльності, містить її програму та є суттєвою гарантією точного дотримання та результативного здійснення правових приписів. Це система взаємопов’язаних правових форм діяльності уповноважених суб’єктів, яка проявляється у здійсненні операцій по вирішенню юридичних справ, яка урегульована процесуальними нормами, закріплена у процесуально-правових документах і забезпечена засобами юридичної техніки [3, с. 208].

Цікавою є точка зору В.Г. Перепелюка, який зазначає, що процесуальна діяльність протікає не стільки згідно із процесуальною формою, скільки в процесуальній формі, а “одиничність” адміністративної процесуальної форми свідчить про багатогранність її проявів як способу існування змісту процесуального припису лідируючого суб’єкта, заснованої на нормі права операції, закріпленого в офіційному документі результату дії тощо [4, с.17].

В.Д. Сорокін зауважує, що юридичний процес є своєрідним каналом, за допомогою якого встановлюються “контакти” між матеріальними і процесуальними нормами права. Матеріальні та процесуальні норми є потенційними елементами механізму правового регулювання, які перебувають у нейтральному стані допоки не виникне юридичний факт, тобто з’явиться конкретна потреба в реалізації необхідної матеріальної норми. Оскільки ця необхідність передбачає юридичний результат, вона може бути реалізована лише за допомогою процесуальних норм. Юридичний факт ініціює поєднання матеріальних і процесуальних норм, які стосуються окремої події, а отже, запускає механізм правового регулювання [5, с. 9–15].

На нашу думку, що правова категорія “процес” не може бути звужена до “форми упорядкованої правової діяльності”, оскільки форма – це зовнішній прояв діяльності, а термін “процес”, на наш погляд, охоплює всю послідовну правову діяльність публічних адміністрацій. Водночас, послідовна діяльність, спрямована на реалізацію функцій та завдань, які покладено на уповноваженого суб’єкта, не завжди задовольняє інтерес суб’єкта права. Саме тому, юридичний процес слід розглядати як послідовну діяльність суб’єкта управління, регламентовану процесуальними нормами, спрямовану на виконання покладених функцій і завдань, для забезпечення публічного інтересу.

Юридичний процес – це розгляд певної юридичної справи. Зазвичай як юридичну справу кваліфікують або правопорушення або спір про право [1, с. 53].

Юридичний процес є діяльністю щодо здійснення операцій з нормами права. Юридична природа будь-якої державної діяльності визначається, перш за все, тим, що відповідний орган держави чи посадова особа перебувають в умовах, за яких вони зобов’язані використовувати норми права для вирішення конкретних юридичних справ. Об’єктами службово-виробничих операцій є норми матеріального та процесуального права, тобто орган чи посадова особа повинні оперувати нормами, які визначають характер юридичної справи та оптимальний порядок досягнення юридичного результату.

Правова природа процесу проявляється в його юридичних результатах. Суть процесу – досягнення передбаченого законом юридичного результату, модель якого визначена у відповідній матеріальній нормі, та оформленого як відповідний юридичний акт – закон, постанова, рішення, вирок, ухвала суду, тому призначення процесу – забезпечити належну реалізацію матеріальних норм права для досягнення юридичного результату.

Процесуальна діяльність, спрямована на досягнення певних юридичних результатів та вирішення юридичних справ, оформлюється офіційними процесуальними документами, які мають поточний і підсумковий характер. Такими документами, наприклад, можна вважати ухвали і рішення судових органів, які постановляються ними при розгляді та вирішенні спорів та справ.

Процес будь-якого виду є юридичною формою діяльності відповідної гілки публічної адміністрації та повною мірою відображає особливості її функціонування. Законодавча влада за допомогою однойменного процесу приймає юридичні акти – закони, які за своїми юридичними властивостями є нормативними. Натомість, юридичні акти, які приймаються судами, зокрема, в адміністративному процесі, – це завжди акти тільки індивідуальні [2, с. 57].

Отже, процесуальна діяльність властива усім суб’єктам владних повноважень, які перебувають у правовідносинах та виконують свої функції, що закріплені за ними чинним законодавством, тому процесуальній діяльності властивий владний характер.