Історико-педагогічний генезис позашкільної освіти

Розкриття теоретичних засад позашкільної освіти потребує вивчення, систематизації та узагальнення історичного досвіду педагогічної практики. Необхідність структурно-історичного аналізу позашкільної освіти зумовлюється тим, що він дозволяє глибше зрозуміти тенденції і закономірності виникнення та розвитку багатьох ідей, явищ і процесів у її сфері, об’єктивно оцінити та охарактеризувати їх з погляду сучасності. У свою чергу, це сприятиме визначенню перспективних напрямів в розробці методики позашкільної освіти, її здійснення в сучасних умовах.

Аналіз теоретичних основ і практики позашкільної освіти вказує, що вона має свою давню історію, обумовлену багатогранністю змісту і форм здійснення [118; 191]. Характерною особливістю становлення і розвитку позашкільної освіти є постійне соціальне замовлення на неї з боку людей (дітей і їхніх батьків), суспільства, держави.

Розвиток позашкільної освіти як в Україні, так і поза її межами перш за все обумовлений певними конкретно-історичними умовами (соціальними, економічними, політич­ними), що визначають її найважливішу закономірність.

Встановлено, що термін “позашкільна освіта” в сучасному значенні увійшов у понятійний апарат у кінці ХІХ ст. Водночас, спираючись на позицію Є. М. Мединського, що “будь-яке знання, яке було отримано поза школою, є знанням, отриманим шляхом позашкільної освіти” [310], ми підтримуємо думку багатьох вчених, зокрема В. В. Вербицького, про глибинні історичні корені позашкілля [118]. Отже, проаналізуємо основні етапи становлення і розвитку позашкільної освіти.

Слід відмітити, що серед різноманітних підходів до хронології історії розвитку позашкільної освіти оберемо умовний поділ на хронологічні етапи (століття), які, у свою чергу, поділяються на періоди (роки). Виходячи з аналізу наукових досліджень з питань позашкільної освіти, історії педагогіки, можна виділити такі укрупнені (в межах кількох століть) п’ять хронологічних етапів – століть історичного розвитку практики позашкільної освіти: І етап – до Х ст.; ІІ етап – Х–ХV ст.; ІІІ етап – ХVI – початок ХХ ст.; ІV етап – ХХ ст.; V етап – кінець ХХ – початок ХХІ ст.

Першим етапом в історії позашкільної освіти варто визначити період до Х ст. Адже, як зазначає Б. М. Ступарик, розвиток освіти українського народу сягає, за свідченням історичних фактів, своїм корінням у глибоку давнину [495]. Це було обумовлено тим, що впродовж багатьох тисячоліть життєдіяльність первісних людей була спрямована на забезпечення свого життя важливо необхідними речами (їжа, одяг, житло тощо). Тому поставала необхідність передачі дітям знань і вмінь виготовляти та застосовувати найпростіші знаряддя праці, побутові речі, освоювати навколишній світ.

В. В. Вербицький вказує, що протягом цього етапу формувалися передумови виникнення освіти, визначався її зміст [116]. Так, зокрема хлопчиків навчали мисливству, сільському господарству, землеробству, тваринництву, а дівчат – ткацтву, ліпленню, прядінню тощо. З раннього дитинства всі діти прилучалися до засвоєння моральних норм, досвіду, звичаїв і традицій народу. Отже, тодішня освіта носила соціалізуючий і виховний характер, а її зміст полягав у включенні дітей у різні види діяльності.

Прототипом сучасних позашкільних навчальних закладів пізніше були “будинки молоді”. У них під керівництвом старійшин роду діти готувалися до життя, праці [317].

Дають уяву про особливості позашкільної освіти в цей період і археологічні розкопки, знахідки предметів, що належать до творінь матеріальної культури. Знайдені поселення трипільських племен, які, на думку багатьох істориків, є найдавнішими предками слов’ян-праукраїнців, вказують, що вони уміли гарно розписувати орнаментом посуд, виготовляти музичні інструменти тощо, тобто творчо підходити до діяльності.

Важливі ідеї позашкільної освіти в більш цивілізовані часи висувалися в працях Іоанна Златоуста (350–407). У трактаті “Уроки о вихованні” значна увага приділяється питанням виховання дітей, зокрема наголошується на етичних проблемах. Іоанн Златоуст зазначав: “Народити дітей є справа природи; але дати освіту і виховувати їх у чесноті – справа розуму і волі. Діти завжди будуть досить багаті, якщо отримують добре виховання, здатне упорядкувати їх вдачі і добре влаштувати їх поведінку”.

Другим етапом в історії позашкільної освіти визначається Х–ХV ст. Як зазначають вчені, це етап часів Київської Русі, що поділяється на два періоди: 1) Х–ХІІ ст. – розквіт Київської Русі; 2) ХІІІ–ХV ст. – державна роздробленість [191; 285; 495; 529].

Запровадження християнства у 988 р. було кульмінаційним пунктом в історії давньоруської держави. Саме до першої половини ХI ст., як наголошує В. В. Вербицький, слід віднести початок становлення вітчизняної позашкільної педагогіки, зокрема натуралістичної [118]. Це обумовлено тим, що в цей період Київська Русь була однією з найосвіченіших держав світу.

Найбільшу роль у здійсненні політики у галузі позашкільної освіти відіграли князі Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах. Однією з перших програмно-методичних настанов вітчизняної педагогіки стало “Поучення” (1117), написане Володимиром Мономахом для своїх дітей. У ньому обґрунтовано значення виховання та освіти, ролі праці та природної культури людини.

Слід відмітити, що культура і освіта, зокрема позашкільна, в цей період були спрямовані на залучення до навчання широких верств населення. Так, за ініціативи князів набули поширення та розвитку двірцеві школи. О. Субтельний зазначає, що сутність поняття “книже вчення” включало в себе не просто навчання грамоти, а заклади, де викладались різні науки, давалась на той час серйозна освіта [496].

С системой скидок можно ознакомиться здесь: https://mydisser.com/ru/catalog/view/534198.html