---

Система позашкільної освіти в загальнометодологічному вимірі

У процесі дослідження встановлено, що значні перспективи і можливості позашкільної освіти, зумовлені нормативним закріпленням її статусу як складової системи освіти, поки що не набули відповідного відображення і реалізації в інтенсивності її розвитку, практичній діяльності позашкільних навчальних закладів. Перш за все це стримується відсутністю цілісного уявлення про позашкільну освіту, глибокого дослідження її як системного об’єкта.

Отже, одним з актуальним питань постає аналіз позашкільної освіти з погляду ідей системності, що дає можливість ставити і вирішувати, принаймні, два завдання: розширити і поглибити власні уявлення про механізми взаємодій об’єктів у системі позашкільної освіти, вивчити і, можливо, відкрити нові її властивості, а також підвищити ефективність розвитку, вплив на особистість, що є одним із нагальних завдань педагогічної науки і практики.

Фундаментальні положення теорії систем, системного аналізу розкрито в працях В. Г. Афанасьєва [30−32], Л. Берталанфі [558], І. В. Блауберга [91], М. С. Кагана [213], М. В. Локтіонова [287], В. М. Садовського [450], Е. Г. Юдіна [552], С. Янга [556].

Ідеї застосування системного аналізу і підходу до проблем філософії представили відомі українські вчені В. П. Андрущенко [18−19; 335−337], В. Г. Кремень [254; 255], В. О. Огнев’юк [352−353].

Розгляд і вивчення психолого-педагогічних явищ на основі системних засад відображено в дослідженнях Б. Г. Ананьєва [16; 17], С. І. Архангельського [25], Ю. К. Бабанського [33], В. П. Беспалька [46–47], В. І. Бондаря [96; 97], Ю. В. Васильєва [28], В. Г. Вікторова [121], Л. Г. Вікторової [120], В. М. Володька [127], Л. І. Даниленко [160], М. З. Згуровського [198], Г. В. Єльникової [182−184], Т. А. Ільїної [206], В. А. Кушніра [267], В. Г. Кузь [263], А. Н. Леонтьєва [275], А. О. Лігоцького [281−283], В. І. Лугового [288], В. В. Олійника [356; 357], В. С. Пікельної [393; 394], А. І. Підласого [397], М. М. Поташніка [403], С. Л. Рубінштейна [441], М. М. Скаткіна [474–475], В. О. Сластеніна [479].

Системні положення, системні методи дослідження щодо позашкільної освіти представлено в роботах українських вчених В. В. Вербицького [116−118], В. О. Войчук [125], Г. П. Пустовіта [426], А. Й. Сиротенка [463−464], Т. І. Сущенко [506–510], а також російських − Н. А. Морозової [329], М. О. Чекова [535] та ін.

Отже, аналіз наукової літератури свідчить про широке використання ідей системи, які стали невід’ємною складовою наукової лексики XX і ХХІ ст. Це обумовлено динамічністю процесів у сфері людської діяльності, а також у принциповій можливості використовувати ідеї системи для вирішення будь-яких завдань.

У дослідженні проблем освіти, зокрема позашкільної, останніми роками значно розширилося застосування основних положень щодо систем у зв’язку зі значними змінами, які в ній відбуваються. Крім цього поширенню ідей системи у педагогіці сприяли два чинники: по-перше, методологічний вплив інших наук, і особливо філософії; і, по-друге, потреби практики.

Важливість аналізу позашкільної освіти як системи полягає в тому, що це дозволить побачити позашкілля в єдності складових її частин, які переплітаються із зовнішнім світом. Важливість цього визначається також тим, що система описує основні зв’язки і відносини, структуру і організацію позашкільної освіти як об’єкта.

Досліджуючи систему позашкільної освіти, насамперед проаналізуємо і визначимо основні положення, які необхідно застосовувати для її загальнометодологічного виміру.

Характеризуючи сутність системи позашкільної освіти, варто відмітити, що взагалі поняття системи є центральним у концепції теорії систем, системного аналізу, кібернетики, всієї системології. Тому дуже багато авторів аналізували це поняття, розвивали визначення системи до різного ступеня формалізації [267; 315; 450; 558]. 

Так, основоположник теорії систем Людвіг фон Берталанфі визначав систему як комплекс взаємодіючих елементів або як сукупність елементів, що знаходяться в певних відносинах один з одним і з середовищем [558].

При цьому В. М. Садовський зазначав, що найчастіше цей термін вживається для позначення певної упорядкованої кількості елементів [450].

Дещо інше визначення дають М. Месарович і Н. Тахакара, де в книзі “Загальна теорія систем” вказано, що “система – це формальний взаємозв’язок між спостережуваними ознаками і властивостями” [315].

Також відрізняються визначення і в основних словниках. Так, “Педагогічний словник” засвідчує, що “система – це комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії, це різноманіття об’єктів разом з відношеннями між об’єктами та їх атрибутами” [383]; “Словник іншомовних слів” тлумачить слово “система” (від гр. – утворення) як порядок, зумовлений правильним розташуванням частин у встановленому зв’язку, єдине ціле [480], “Філософський словник” систему визначає як “сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках між собою певним чином і утворюють певну цілісну єдність” [524].

Слід зауважити, що в науковій літературі під системою також розуміють іноді сукупність предметів, іноді форму, вигляд тощо. Взагалі, загальновизнаним символічним визначенням системи є формула:

∑׃{{М}, {Х}, F}, де

М − множина елементів системи;

Х − множина зв’язків і відносин між ними;

F − функція (нова якість) системи, що характеризує її цілісність та інтегративність.

Отже, у результаті термін “система” використовується в науковій літературі у різних значеннях, жодне з яких не стало загальноприйнятим. Це відображає дві суперечливі тенденції: тенденцію до універсальності й тенденцію до практичних застосувань у певній галузі, на що вказують В. А. Кушнір [267], В. М. Садовський [450] та інші вчені.

Появу різних визначень поняття “система” досить глибоко дослідив В. М. Садовський, який показав, що в перших визначеннях в тій або іншій мірі система – це елементи і зв’язки (відносини) між ними [450]. Пізніше у визначеннях системи з’являється поняття мети. Останнім часом у визначення поняття системи разом з елементами, зв’язками і їх властивостями і цілями починають включати спостерігача, хоча вперше на необхідність врахування взаємодії між дослідником і системою, що вивчається, вказав один з основоположників кібернетики Р. Эшбі.

Слід відмітити, що у визначенні самого поняття система можна виявити достатньо багато варіантів, частина з яких базується на глибоко філософських підходах, а інша використовує буденні обставини, що спонукає до вирішення практичних завдань системного плану. Також багато авторів, використовуючи цей термін, не розкривають його зміст, інші – розуміють під ним систематичність.

Узагальнюючи різноманітні підходи, під системою позашкільної освіти, ми розуміємо сукупність взаємопов’язаних компонентів, кожний з яких являє собою підсистему чи систему нижчого порядку.

Наступним важливим питанням постає розробка теорії системи позашкільної освіти як системи наукових знань про сукупність об’єктів позашкілля, що описує, пояснює й передбачає явища цієї предметної галузі.

Як зазначає В. М. Садовський, теорія систем має справу безпосередньо з аналізом, проектуванням і функціонуванням систем, що утворилася взаємодіючими, взаємопов’язаними і взаємозалежними частинами [450]. Саме теорія систем як наука займається вивченням загальних якостей складних систем, методів їх дослідження, створення і управління ними. Її метою є побудова концептуальної і діалектичної основи для розвитку методів, придатних для дослідження ширшого класу систем, ніж ті, які пов’язані з неживою природою.

Встановлено, що використання в практиці позашкільної освіти теорії систем дозволяє створювати свого роду інтегруючу концепцію всіх раніше знайдених підходів і усвідомлювати їх вплив на розвиток майбутніх теорій позашкільної освіти. До основних завдань, що мають вирішуватися теорією систем позашкільної освіти, слід віднести: визначення загальної структури системи; організація взаємодії між підсистемами і елементами; врахування впливу зовнішнього середовища; вибір оптимальної структури системи; вибір оптимальних алгоритмів функціонування системи.

Серед переваг загальної теорії системи позашкільної освіти є, перш за все, використання “цілісного” підходу при збереженні ідентичності системи і властивостей неподільних її елементів. По-друге, підвищення загальності часткових законів за допомогою знаходження подібних структур у системах (ізоморфізм) незалежно від того, яких дисциплін і спеціальних наук стосуються ці закони.

Визначено, що також теорія системи позашкільної освіти спонукає до використання математичних моделей, які описані за допомогою математичної мови, незалежно від конкретного сенсу. Дані моделі завдяки властивій їм загальності допомагають встановити аналогію (або її відсутність) між системами. За допомогою математичних моделей ми переходимо від аналізу змісту до аналізу структури системи позашкільної освіти, що дозволяє уникнути багатьох непотрібних досліджень.

 

 

 

С системой скидок можно ознакомиться здесь: https://mydisser.com/ru/catalog/view/534198.html