Кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за залишення в небезпеці

Злочини проти життя та здоров’я становлять підвищену суспільну небезпеку. Право на життя та здоров’я безспірно, є природним і невід’ємним. Усі інші права і свободи похідні від цих прав. Їх визнання, дотримання і захист державою є не результатом запису у Конституції чи приєднання до міжнародних договорів, а показником цивілізованості суспільства, у якому життя та здоров’я людини дійсно є найвищою цінністю.

Одним із злочинів даної категорії є залишення в небезпеці, яке посягає не тільки на життя та здоров’я, а й на загальноморальні цінності. Життя та здоров’я особи є найвищими соціальними цінностями як в Україні, так і в країнах Західної Європи. Зокрема, кримінальні кодекси деяких держав передбачають відповідальність за залишення в небезпеці [17, с. 339].

Для кращого вивчення даної проблематики в законодавстві Західної Європи необхідно звернутися до першоджерел тієї чи іншої країни і висвітлити особливості кримінального законодавства по даному питанню, його сильні і слабкі сторони і порівняти із законодавством власної країни. Як писав відомий французький юрист Марк Апсель, вивчення зарубіжного законодавства “відкриває перед юристом нові горизонти, дозволяє йому краще пізнати право власної країни, або специфічні риси цього права що особливо чітко виявляється в порівнянні з іншими системами. Порівняння здатне озброїти юриста ідеями і аргументами, які не можна отримати навіть при дуже хорошому знанні тільки власного права”[4, с.35].

Проведемо компаративне дослідження залишення в небезпеці за законодавством України та країн Західної Європи та країн СНД. Тобто, перш ніж почати досліджувати міжнародний досвід кримінально-правової заборони залишення в небезпеці, треба зазначити, що під час даного дослідження будемо проводити його аналіз з вітчизняним законодавством.

Почнемо аналіз зарубіжного законодавства з Франції. Франція належить до системи континентального права і тому основним джерелом права є закон. Систему джерел кримінального права Франції, для якої характерна чітка ієрархія, утворює Декларація прав людини і громадянина (1789 р.), Конституція Франції 1958 р., Кримінальний кодекс 1992 р., Дорожній, Земельний, Лісний, Податковий, Митний, Кодекс публічної охорони здоров’я та ін.

Основним джерелом кримінального права Франції на сьогодні є Кримінальний кодекс, який складається з двох частин, кожна з яких, в свою чергу, складається з книг, в яких містяться розділи, підрозділи, відділи, підвідділи, статті та пункти. Відмітимо, що діючий КК у Франції був прийнятий в 1992 році, а вступив в законну силу з 1 березня 1994 р. Він змінив “класичний” кодекс Наполеона 1810 р., який проіснував у Франції більш ніж 180 років. Проте, у Франції діють й інші норми, які містять положення кримінально-правового характеру. Як і в КК України, так і в Кримінальному кодексі Франції передбачається відповідальність за залишення в небезпеці.

В частині першій книги другої “Про злочини і проступки проти особи” в розділі другому “Про посягання на людську особистість” у підрозділі третьому “Про поставлення особи в небезпечний для життя та здоров’я стан” у відділі другому “Про залишення без допомоги особи, яка не в змозі себе захистити” у ст. 223-3 КК Франції зазначено: “Залишення без допомоги в будь-якому місці особи, яка не в змозі себе захистити у зв’язку зі своїм віком, психічним або фізичним станом, карається п’ятьма роками позбавлення волі і штрафом в розмірі 500 000 франків” [202, с. 47]. Цей злочин має формальний склад. В свою чергу, ч. 1 ст. 223-4 цього розділу має матеріальний склад злочину, оскільки тут існує зв’язок між причинною та наслідком. В змісті даної статі зазначено: “залишення в небезпеці, яке потягло каліцтво або хронічну хворобу, карається п’ятнадцятьма роками арешту”.

Частина 2 цієї ж статті має кваліфікований склад, в ній зазначено, що якщо залишення без допомоги “призвело до смерті”, то санкція даної частини статті передбачає покарання у вигляді ув’язнення строком на двадцять років. Але крім основного покарання, яке зазначено в санкціях даних статей, за даний вид протиправного діяння передбачено ще й додаткове покарання.                     У ст. 223-16 КК Франції зазначено, що фізичні особи (за кримінальним законодавством Франції за протиправні діяння до кримінальної відповідальності притягуються як фізичні особи, так і юридичні особи), які винні у вчиненні злочинних діянь, в тому числі і за залишення в небезпеці особи, яка не в змозі себе захистити, підлягають забороні користуватися політичними, цивільними і сімейними правами, які поширюються на: а) право вибирати; б) право бути обраним; в) право займати судову посаду або бути експертом в суді пропонувати або надавати допомогу будь-якій стороні в судовому процесі; г) право свідчити в суді, за винятком дачі звичайних пояснень; д) право бути опікуном або піклувальником; заборона піклуватися не виключає можливості бути опікуном або піклувальником своїх власних дітей – після висновку судді по опікунству і піклуванню і рішення ради по сімейним питанням. Заборона на користування політичними, цивільними та сімейними правами не може перевищувати десяти років у випадку засудження за злочин, тобто за ст. 223-4 КК Франції, і п’яти років у випадку засудження за проступок – ст. 223-3 КК Франції. Суд може заборонити користуватися всіма або тільки частиною цих прав.

Заборона користуватися правом вибирати або бути обраним тягне за собою заборону займати публічні посади” [202, с. 47]. Ще передбачено додаткове покарання за даний вид протиправного діяння в ст. 223-17 КК Франції. Згідно даної статті фізичні особи, які винні у вчиненні даного злочину, підлягають покаранню у вигляді заборони строком не більше п’яти років здійснювати професійну або громадську діяльність, при здійсненні або в зв’язку зі здійсненням якої злочинне діяння було вчинене за правилами, передбаченими у ст. 131-27 вказаного кодексу. Дана заборона не поширюється на діяльність, пов’язану зі здійсненням виборчої та профсоюзної діяльності.

Проводячи паралелі між кримінальним законодавством України та Франції, можна сказати, що ст. 223-3 КК Франції за своїм змістом охоплює два склади злочину за українським кримінальним законодавством: залишення в небезпеці та ненадання допомоги, оскільки такого поняття при розмежуванні даних статей за спеціальним суб’єктом у кримінальному законодавстві Франції немає.

Стаття 223-3 КК Франції передбачає відповідальність за залишення без допомоги в будь-якому місці особи, яка не в стані себе захистити у зв’язку зі своїм віком, психічним або фізичним станом, а, в свою чергу, ч. 1 ст. 223-4 КК Франції передбачає, що “залишення в небезпеці, яке потягло каліцтво або хронічну хворобу, карається п’ятнадцятьма роками арешту”. В ч. 2 даної статті зазначено, що якщо залишення без допомоги “призвело до смерті”, то санкція даної частини статті передбачає покарання у вигляді ув’язнення строком на двадцять років.

Так, якщо проаналізувати ст. 135 КК України та ст.ст. 223-3, 223-4 КК Франції, то стає зрозумілим, що об’єктом цих злочинних діянь є життя та здоров’я особи.

Проводячи паралелі між ст. 135 КК України та ст.ст. 223-3, 223-4 КК Франції можна зробити висновки, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, виражається в бездіяльності. Вказана злочинна бездіяльність проявляється в двох видах, тобто бездіяльність-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обов’язків з надання допомоги потерпілому, який знаходиться в небезпечному для життя стані і бездіяльність, яка викликана попередніми діями особи, яка поставила тим самим потерпілого в небезпечний для життя стан. У відповідності до ст.ст. 223-3, 223-4 КК Франції стає зрозумілим, що в даному випадку присутній лише один вид бездіяльності – бездіяльність-невтручання.

Для складу цих злочинів необхідно встановити, що в обох випадках потерпілий знаходився в безпорадному стані. Причини такої безпорадності можуть бути різними. Людина може опинитися в небезпечному для життя стані через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. Не має значення, внаслідок чого людина опинилася в небезпечному для життя стані, тобто, коли вона сама, без допомоги іншої людини, не може вийти з нього.

Натомість в ст. 223-3 КК Франції зазначено вичерпний перелік станів, в яких може знаходитись потерпілий від злочину. Тобто, зі змісту даної статті можна зробити висновок, що будь-який інший безпорадний стан потерпілого виключається (сп’яніння, дія стихійних сил природи, перевтома тощо). Диспозиції ч.ч. 1, 2 ст. 223-4 КК Франції не зазначають перелік станів, в яких може знаходитися потерпілий від злочину і не вказують, хто може бути потерпілим від вказаного злочинного діяння. Тобто можна висунути припущення, що законодавець Франції хотів зробити диспозиції ч.ч. 1, 2         ст. 223-4 КК Франції відсильними до диспозиції ст. 223-3 КК Франції, але законодавчо не закріпив це в змісті  ст. 223-4 КК Франції.

Суб’єктом злочину передбачено ч.ч. 1, 3 ст. 135 КК України є особа, яка досягла 16-річного віку і зобов’язана піклуватися про особу, що перебуває в небезпечному стані або особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечний для життя стан.

Частина друга статті встановлює відповідальність матері, яка залишила без допомоги новонароджену дитину, якщо мати не перебувала в обумовленому пологами стані. А в ст.ст. 223-3, 223-4 КК Франції суб’єкт загальний.

Суб’єктивна сторона ст. 135 КК України виражається в умислі щодо діяння та необережності щодо наслідків. “Завідомість”, про яку говориться в диспозиції статті, означає, що винний усвідомлює, що інша особа, знаходиться в небезпечному для життя стані, що він зобов’язаний і має можливість надати їй допомогу, і відмовляється від цього. Якщо особа не усвідомлює, що інша особа знаходиться в небезпечному для життя стані, то відповідальність не настає.

Проаналізувавши ст.ст. 223-3, 223-4 КК Франції стає зрозуміло, що в них прямо не вказано, в якій формі може виражатись вина - у формі умислу чи необережності. Та відповідно до ч. 1 ст. 121-3 КК Франції злочин або проступок відсутні в разі відсутності умислу на  їх вчинення. Тобто до кримінальної відповідальності за даний вид протиправного діяння будуть притягуватися фізичні особи, що вчинили даний злочин з умислом щодо діяння. Але порівняно з диспозицією ч.1 ст. 135 КК України, в диспозиціях ст.ст. 223-3, 223-4 КК Франції не зазначено, що суб’єкт злочину повинен був знати про настання шкідливих наслідків, тобто дане діяння не вчиняється “завідомо”.

Частина третя статті 135 КК України передбачає особливо кваліфікуючі обставини, якщо залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Аналогічно, ч.1 ст. 223-4 КК Франції також передбачає кваліфікуючі обставини, а саме: залишення без допомоги, що потягло за собою каліцтво або хронічну хворобу. А ч. 2 ст. 223-4 КК Франції передбачає особливо кваліфікуючу обставину – настання смерті в результаті залишення в небезпеці особи, яка перебуває в небезпечному для життя та здоров’я стані.

Порівнюючи санкції кримінальної заборони залишення в небезпеці, можна зробити висновок, що в кримінальному законодавстві України, порівняно з кримінальним законодавством Франції, встановлено більш м’яке покарання.

Ще однією особливістю кримінального законодавства Франції є те, що кримінальний кодекс Франції встановлює відповідальність не тільки за злочини, але також і за проступки. В свою чергу, під “кримінальними” в кримінальному законодавстві Франції розуміють покарання, які призначаються за скоєння злочинів (crime), а за вчинення проступків (delite) призначається покарання, яке називається “виправним”. В ст. 131-1 КК Франції зазначено, що тривалість кримінального покарання у вигляді позбавлення волі не може бути менше десяти років, а за проступок згідно п. 1 ст.131-4 КК Франції не більше десяти років [202, с. 156].

Отже, після аналізу даних статей можна зробити висновок, що за КК Франції залишення без допомоги є кримінальним проступком лише у ст. 223-3 КК Франції, оскільки в санкції передбачено покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі і штраф у розмірі 500 000 франків. В свою чергу ч. 1 ст. 223-4 КК Франції передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ятнадцять років, а ч.2 цієї ж статті – на двадцять років позбавлення волі, тому дана стаття передбачає відповідальність не за проступок, а за злочин.

Провівши порівняльний аналіз кримінально-правової заборони залишення в небезпеці за кримінальним законодавством України та Франції, з метою удосконалення даної норми Кримінального кодексу України, можна запровадити деякі зміни в диспозицію ст. 135 КК України, тобто термін “завідоме” з початку диспозиції цієї статті слід виключити.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/535062.html