Історію української академічної філософії, культурологічну, світоглядно-методологічну її значущість досліджують сучасні українські науковці – А. Бичко,  І.  Бичко,  В.  Білодід,  М.Гаврюшин,  Е.  Гайдадим, В. Горський, І. Захара,  М.  Кашуба,  М.Лук,  Н.  Мозгова,  В.  Нападиста, В. Нічик, І.  Огородник,  Д.Острянін,  М.  Русин,  Я.  Стратій,  М.  Ткачук, З. Хижняк, В. Шохін. У монографічних дослідженнях М. Лука, Н.Мозгової, М. Ткачук акцентується увага на особливостях, характерних рисах української академічної філософії та важливості історико- філософського знання другої половини XIX — початку XX ст.

В.  Нічик,  аналізуючи праці українських вчених  XVI –  XVIII ст –  П.  Величковського,  С.   Гамалії,   М.   Козачинського,   Г.   Кониського,   Т. Прокоповича, Г.Сковороди, Д. Туптала, П. Юркевича – наголошує, що в них досліджують розвиток наук, моральність і добрі закони.

1 Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления...

Важливі філософські надбання другої половини XIX ст. у Києві набували більш світського характеру і зосереджуватись перш за все в університеті  св.Володимира  та   пов'язуватись   з   такими   іменами   як  О. Козлов, О. Гіляров,  Г.  Челпанов,  М.  Трубецькой,  В.В.Зеньковський, Г. Шпет. Якщо ж порівнювати університетську філософію в Києві кінця XIX — поч. XX ст. і духовно-академічну філософію початку та середини XIX століття, то хоч як радикально не відрізнялись вони, все одно між ними існував тісний зв'язок. Насамперед, з їх попередниками, представниками київської духовної школи – О. М. Новицьким, С.С.Гогоцьким, П.Д.Юркевичем. Це також стосується розуміння сутності філософії, а саме, що філософія можлива виключно як історичний досвід мислення, як досвід духовний, а його осягнення починається з приєднання до нього. Таке уявлення про філософію – це духовне знання, що задовольняє вимогам серця і в той же час не суперечить вимогам розуму, виростаючи із їх глибинної єдності.

Н. Мозгова у монографічному досліджені “Логіко-гносеологічна проблематика в київській духовно-академічній філософії ХІХ – початку ХХ ст.” зазначає, що українська духовно-академічна філософія XIX століття як культурно-історичне явище грунтувалась на християнському неоплатонізмі. Офіційно запроваджено вивчення філософії Платона у філософських курсах Духовної академії. Також характерною рисою українського духовно-академічного філософування було грунтовне вивчення святоотчих вчень (патристики). Саме в цей період для української культури патристика лишалась єдиним джерелом знань про античну філософію та загалом про античність. Характерною рисою української духовно-академічної філософії було її непристанне тяжіння до західноєвропейської філософії, а саме до німецької класики. Дослідниця зауважує, що праці професорів КДА представляють велику цінність. “По- перше, вони є єдиними джерелами дослідження їх дійсного філософського

потенціалу. По-друге, з допомогою цих джерел можна поступово відтворити та реконструювати ті можливі перспективи розвитку духовно- академічної філософії взагалі і концепції логіки, гносеології і методології, зокрема”1. Отже, культурно-історичні елементи відрізняли духовно- академічну філософію XIX ст. в Україні від всіх інших типів філософування.

У працях випускників і викладачів Київської Духовної Академії (КДА) – у перекладах та історичних, філологічних і філософських коментарях    В.    Карпова    до    праць    Платона,      у       дослідженнях П.    Авсенєва,    П.     Ліницького,     І.     Скворцова,     Й.     Міхневича,  Ор. Новицького, П. Юркевича відображені оригінальні світоглядні уподобання, традиції у творчій спадщині її найвідоміших представників. Отже, склалась самодостатня філософська спільнота, яку в науковій літературі ще називають київською релігійно-філософською школою (така назва характерна в Україні) чи київською школою філософського теїзму (так називають дослідники з Росії).

М. Лук розкриває важливість етичних ідей у становлені української філософії даного періоду [222, с.3-4]2.

Дослідники минулого і теперішнього століть зв'язують феномен "славетної київської школи", насамперед, з такими видатними іменами української філософської думки XIX століття як І.М.Скворцов, архім. Інокентій (І.А.Борисов), В.С.Карпов, Й.Г.Міхневич, П.С.Авсенєв, О.М.Новицький, С.С.Гогоцький, П.Д.Юркевич. Зазначимо, що кожен із цих філософів зробив вагомий внесок у розвиток української духовно-ака- демічної філософської традиції XIX століття. Зокрема, кінець XIX — поч. XX століття у літературі – "золотий вік" київської думки та й "срібний вік"

• характеризуються тим, що основні філософські сили в Києві

1 Мозгова Н. Логіко-гносеологічна проблематика в києвській духовно-академічній філософії ХІХ – початку ХХ ст. – С. 10.

2 див. Лук М.І. Етичні ідеї в філософії України другої половини XIX — початку XX ст. — К.: Наукова думка, 1993 — 187 с.