Рекреаційна діяльність опосередковано присутня у багатьох сферах людської діяльності і процес формування рекреаційного продукту-послуги створюється та організовується підприємствами різних напрямків. Загалом розвиток рекреаційної діяльності гальмується різними факторами, серед яких найвагомішим є відсутність інфраструктури. Саме повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток інфраструктури, матеріально-технічної бази негативно впливає на високоефективний розвиток РС. Таким чином, за останні роки в економічній літературі особливої актуальності набула проблема управління інвестиційною діяльністю, суб`єктами якої є як регіональні, так і державні органи влади. Рівень інвестиційної привабливості регіону та й держави в цілому залежить від розуміння механізму, який діє на середовище та ефективного управління ним. Формування привабливого інвестиційного клімату у регіонах можливе лише при створенні такого інвестиційного механізму, який зможе поєднати соціально-економічні цілі держави та регіону з їх інвестиційними ресурсами – на вході, і забезпечить економічний, соціальний, екологічний ефект – на виході, зокрема для організацій рекреаційної сфери, далі ОРС, яка досліджується. Отож, категорію інвестицій можна розглядати під різними кутами і відповідно різні наукові підходи дозволять сформувати своє бачення і розуміння даної складної категорії.

Для кращого усвідомлення місця і ролі інвестицій в економічному розвитку суспільства необхідно першочергово розглянути шлях та процес еволюції економічних концепцій, ідей і поглядів різних шкіл, які своїми теоріями формували економічну політику більшості держав, що і сьогодні лежать в їх основі. В історії економічних вчень існує теза: «Нема кращого способу вчитися на помилках, як слідкувати за думкою великих вчених економістів: від чого вони відштовхувалися,

які обставини враховували, що мали на увазі і якими шляхами прийшли до якогось висновку» (Поплавська, 1999, c. 6). У свій час кожна з теорій мала успіх і визнання, але життя вносило свої корективи, з’являлися нові проблеми, нові виклики і це приводило до появи нових ідей, механізмів, напрямів розвитку.

Першою економічною школою були меркантилісти, які вважали, що джерелом багатства і процвітання нації є сфера обігу. Державі відводили визначальну роль у регулюванні економічного життя (конкуренція, зовнішня торгівля, грошові потоки) (Поплавська, 1999, c. 17). На основних позиціях школи меркантилістів базувалася економічна політика уряду Б. Хмельницького, яка сприяла пожвавленню економіки держави, розвитку товарно-грошових відносин, зміцненню зовнішньоекономічних зв’язків (Поплавська, 1999, c. 21).

Класична школа політекономії мала два напрями, фундаментом яких був не обмін, а праця. Головною спонукальною силою розвитку, на їх думку, є особистий інтерес, пов'язаний з отриманням прибутку, (Поплавська, 1999, c. 7) і будь-яких інших економічних вигод. Першим напрямом можна назвати англійську школу, яка джерелом вартості вважала працю і природу, що породжує вільну конкуренцію. Основні ідеї англійської школи заклали фундамент тогочасній ринковій економіці. Одними з її яскравих представників був Адам Сміт та Девід Рікардо. Сприяння економічному розвитку А. Сміт розумів як часткове втручання держави в  економічні процеси, зокрема з метою обмеження непродуктивного споживання, яке гальмує інвестування. А. Сміт та Д. Рікардо стверджували, що держава має обмежуватися лише створенням сприятливих умов і підтримкою стратегічних галузей (Гринькова, 2003, c. 15). Другим напрямом є французька школа – це фізіократи. Їх основною ідеєю був принцип: лише розвиток сільського господарства може принести багатство державі. Одним з основоположників був П'єр Буагільбер, який прийшов до висновку, що будь-яка теоретична побудова завжди повинна підпорядковуватися практиці; для економічного життя країни потрібні не фрагменти,  а  цілісна  і  глибока  система  теоретичних  поглядів  (Поплавська, 1999,

c. 23). Основною ідею марксистів була ліквідація буржуазії, тобто приватних власників.  На  противагу  цьому  виступав  наш  видатний,  відомий  у  цілому світі,

вчений Іван Вернадський, професор Київського університету, представник класичної економічної школи. Він поділяв погляди класиків щодо невтручання держави в економічну діяльність, але і не відкидав можливість її втручання при необхідності. Івана Вернадського називали "фундатором потреб". "У політичній економії, - писав він, - немає, можливо, жодного предмета, пояснення якого було б таким важливим, як потреби" (Злупко, 1994; Вернадський, 1858). Вернадський стверджував, що важливою вимогою у з’ясуванні теорії потреб є включення в об’єкт аналізу суспільства людини. На його думку, джерелом багатства є праця, яка разом з капіталом є єдиними факторами виробництва. Він вважав, що капітал має здатність до постійного зростання, а також, що однією з важливих умов функціонування кожної галузі промисловості є капітал неречовий (духовний) (Злупко, 1994, Вернадський, 1858). Ця думка часто зустрічалась у роботах українських економістів, які стверджували, що духовність є присутньою в розвитку економіки держави.

Ще одним з видатних українських економістів світового рівня був Михайло Туган-Барановський, вагомим науковим здобутком якого є дослідження економічних криз. Він дійшов висновку, що економічні кризи не можна розглядати  у відриві від функціонування ринку. М. Туган-Барановський писав: «…криза залежить не тільки від випадкових причин, властивих певному історичному моменту, але від постійно діючих загальних причин, властивих сучасному культурно-економічному ладу» (Злупко, 1993, Горкіна, 2001, Злупко, 2006). Своєю теорією криз науковець обґрунтував роль держави в управлінні економікою та заклав підвалини інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку. Вчений особливе значення в економічному зростанні відводив інвестиціям та першим сформулював закон, що лежить в основі теорії інвестиційних циклів. Він доводив, що збільшення інвестицій у сферу виробництва викликає самовільне зростання усіх елементів економічної активності (Злупко, 1993, Горкіна, 2001, Злупко, 2006). Створена Туган-Барановським теорія мала широкий міжнародний резонанс, а його книги перекладали та друкували багатьма європейськими мовами. Прихильно поставився до теорії інвестиційних циклів М. Туган-Барановського видатний економіст-теоретик XX століття англієць Дж.М.Кейнс. Зрештою, він прийняв ідею