Інтеграційні тенденції у формуванні наукового знання про паблік рилейшнз

Інтеграційні тенденції у формуванні наукового знання про паблік рилейшнз характеризують процес перетворення PR в науку. Якісне й масштабне ускладнення соціальнокомунікаційних процесів та реалій, що відбуваються завдяки вступу людства в нову епоху розвитку, і, як наслідок, зростання цінності впровадження ефективних технологій зв’язків з громадськістю у сучасних демократичних суспільствах сприяло становленню даної науки і позначило її роль в житті сучасного світу. Об’єктами досліджень на сучасному етапі розвитку наукового знання все частіше виступають соціальні комплекси, унікальність яких визначається включеністю в їх структуру самої людини. До таких соціальних комплексів ми відносимо і паблік рилейшнз, оскільки в їх структуру входить соціальний комунікативний продукт – продукт людської культури. Праксеологічна цінність науки про зв’язки з громадськістю лежить у площині її спрямованості на пошук методів і принципів створення ефективних публічних дискурсів та розробку основних засад організації спільної діяльності людей, прийняття рішень, мотивації та реалізації групових і особистісних дій і актуалізує, з одного боку, необхідність соціальнокомунікаційного аналізу, з іншого, значимість соціологічної експертизи громадських зв’язків, реалізованих в процесі спілкування.

В якості свого головного об’єкту пізнання наука про зв’язки з громадськістю визначає соціокультурне явище, визначену й усвідомлену соціумом проблему, а “соціокультурне включає окремого, дисциплінарно обмеженого суб’єкта пізнання в акт творіння категоріальної мережі бачення світу” [533, с. 155]. Наука про PR дисциплінарно обмежує свій суб’єкт пізнання і вивчає ідеали, досліджує суть і форми PR-комунікації, в межах яких, однак, функціонує інтегративне, трансдисциплінарно орієнтоване мислення.

Наслідком стрімкого розвитку в Україні практичної діяльності зі зв’язків з громадськістю стала поява й становлення наукового осмислення зазначеного феномену, новітніх явищ в цій сфері, які акумулюють систему уявлень і понять, а також теоретичні та практичні розробки із суміжних дисциплін, головним чином з філософії та соціології.

Дослідження зв’язків з громадськістю спирається на усвідомлення необхідності надійно обґрунтовувати систему знання про PR як соціальнокомунікаційний феномен. Цей процес відбувається на тлі всіляких зв’язків між наукою про паблік рилейшнз й іншими науками, тобто наука про зв’язки з громадськістю об’єднує до того різнорідні проблемні підходи і розроблювані теорії щодо розуміння зазначеного феномену в більш широкі концептуальні структури, що цілком відповідає посиленню інтеграційних процесів у пізнанні. У сучасній науці домінують процеси інтеграції знання (про це у своїх роботах зазначають В. Стьопін; С. Блюм (Stuart S. Blume); E. Шув (E. Shove), П. Уоутерс (P. Wouters); Дж. Кляйн (J. Klein); П. Вайнгарт (P. Weingart), Н. Стехр (N. Stehr); О. Баскін (Otis W. Baskin), К. Аронофф (Craig E. Aronoff); Т. Муравська (T. Muravska) та інші вчені), але виявляються вони в особливій формі, будучи зумовлені специфікою існуючих історичних реалій.

Дослідження інтегративного характеру отримують останнім часом в галузі соціально-гуманітарних наук все більшого розповсюдження, і зумовлюється це тим, що сьогодні важко розглядати якийсь феномен (у найширшому сенсі цього слова), не враховуючи того, що відбувається на суміжних територіях. Отже, важливим методологічним аспектом зв’язків з громадськістю стає їх інтегративний характер. Так, американський дослідник PR Г. Бауз (Herbert M. Baus) зауважує, що знання про зв’язки з громадськістю являє собою поєднання філософії, соціології, економіки, мови, психології, журналістики, комунікації та інших знань в системі людського розуміння [580]. “PR знаходяться в точці перетину багатьох гуманітарних наук, але з жодною з них не збігаються повністю. Неоднорідний характер паблік рилейшнз, запозичення з різних дисциплін дозволяють стверджувати, що PR є суспільною наукою особливої властивості”, – зазначає російський науковець Г. Герасимова [125, с. 12].

Сучасна наука розглядає інтегративний підхід в якості прогресивної сили, яка допомагає розірвати кайдани академічної спеціалізації. Концепція інтегративного підходу до пізнання реальності стає особливо актуальною, коли мова йде про дослідження в галузі соціальних наук і наук про соціальні комунікації зокрема. Актуальним постає наступне спостереження: окремо взята наукова дисципліна спільно розвивається з іншими спорідненими дисциплінами, в результаті чого відбувається творче запозичення і інтеграція концепцій, ідей, що може чітко кваліфікуватися як інтеграційна міждисциплінарна діяльність. Представник англійської наукової школи С. Блюм (Stuart S. Blume) [585] припускає, що соціальні науки скріплюються загально-емпіричною точкою відліку, а саме: вивченням процесів, що характеризують соціальну сферу. В той же час соціальні наукові дисципліни, визначаючи власний предмет дослідження і власні рамки його вивчення з орієнтацією на ті центральні проблеми, що постають перед конкретною науковою дисципліною, при його розгляді можуть використовувати досвід споріднених дисциплін.

Інтегративний характер пізнавальної діяльності в сфері паблік рилейшнз виявляється в залученні ідей, засобів і способів дослідження, що виникли в межах інших дисциплін. Інтеграція наукового знання викликана, по-перше, багатоаспектністю, складністю і суперечливістю об’єкта вивчення – соціальних комунікативних практик; по-друге, комплексністю, системним використання методологічних засобів пізнання (аксіологічного, діяльнісного, особистісного, інструментального та ін.), що відображають в своїй єдності багатоаспектне бачення паблік рилейшнз як соціальнокомунікаційного феномену, тобто інтегративністю самого знання, яке і розкриває сутність об’єкта науки про PR; по-третє, різноманіттям підходів і суміщенням двох або більше аналітичних методів з метою отримання більш інформативної картини про зазначений феномен. Методологічних, теоретичних та емпіричних ресурсів однієї дисципліни недостатньо для розкриття сутності і формування адекватних знань про феномен паблік рилейшнз.

Світоглядним та методологічним підґрунтям становлення PR як самостійної галузі наукового знання є, перш за все, філософія, яка визначає гносеологічний аспект вивчення зв’язків з громадськістю та найважливіші стратегічні напрями визначення предмета науки, що вивчає PR. “Принципи філософії, її закони і категорії служать універсальним інструментарієм наукового пізнання в різних сферах PR-діяльності” [125, с. 63].

Основу методології науки про PR складає соціальна філософія. Предметом її вивчення є структура соціальних систем, їх функціонування та еволюція, соціальні інститути й соціальні цінності, суспільство як єдине ціле і його розвиток [272, с. 84]. Підтримуючи цю думку дослідниці філософської верифікації феномену паблік рилейшнз І. Кужелевої-Саган, зауважимо, що саме в межах соціальної філософії відбувся аналіз і водночас критика певних соціальних концепцій (наприклад, уявлення про всемогутність людського розуму, “залізні закони історії” й неухильність прогресу) і була розгорнута дискусія з приводу того, чим і як саме визначається соціальне життя: матеріальними і економічними структурами чи стратегією піднесення і встановлення рівноваги у відносинах між різними частинами великих соціальних груп. Крім того, “соціальна філософія говорить не тільки про те, що має місце в житті суспільства, а й про те, що повинно бути… <...> Філософія, що вивчає суспільство і людину і має своєю кінцевою метою раціоналізацію людської діяльності, завжди постулює явні або, що буває частіше, неявні цінності. Пов’язані з ними оцінки і лежать в основі розуміння соціальних явищ” [181, с. 7]. На наше переконання, всі ці аспекти суттєво впливають на процес формування та функціонування PR і як практичної діяльності, і як нової наукової дисципліни.

Для становлення наук про соціальні комунікації, до яких належать і зв’язки з громадськістю, суттєве значення мають досягнення комунікативної філософії, яка, як частина соціальної філософії і провідний напрямок філософських досліджень ХХ–ХХІ ст., розглядає комунікації з метою визначення універсальних засад і можливостей встановлення взаємного розуміння між людьми, дає бачення головних проблем, що характеризують сучасне суспільство. Комунікативна філософія спирається на такі світоглядні орієнтири, основу яких складає визначення перетворюючої ролі комунікацій в сучасному світі. Як відмічає український дослідник Л. Ситніченко в роботі “Першоджерела комунікативної філософії” (1996), “комунікація визнається останнім підґрунтям і свідомості, і пізнання, і суспільного буття” [449, с. 7]. Актуальність цієї думки для становлення науки про PR пояснюється тим, що її основним завданням є обґрунтування раціонального застосування універсальних засад людського взаєморозуміння з метою гармонізації стосунків між людьми – представниками певних груп громадськості.

Комунікативна філософія ставить за мету знайти можливі шляхи подолання кризових станів, що мають місце у суспільних відносинах, і тому концепції її представників, що відображають пошук нових форм соціальної інтеграції та узгодження суспільних інтересів, окремої мети й цінностей, впливають на становлення PR як наукової дисципліни. В цьому сенсі внесок у становлення теорії паблік рилейшнз зробили зарубіжні та українські вчені, роботи яких складають методологічну базу дослідження зв’язків з громадськістю як самостійної наукової дисципліни. Це праці автора теорії діалогічного персоналізму М. Бубера, який пропонує замість установки, яка панувала в європейської ментальності і якій загалом був властивий чіткий розділ функцій суб’єкта й об’єкта (суб’єкта – бути активним; об’єкта – бути пізнаваним, сприйманим, залежним від активності суб’єкта), бі-суб’єктну комунікацію, де об’єкт постає як рівноправний партнер, співрозмовник, друг; дослідження Т. А. ван Дейка, розробника теорії дискурсу, в якого дискурс розглядається як комунікативна подія, що відбувається між мовцем і тим, хто слухає (спостерігачем) в процесі комунікативної дії в певному часовому і просторовому контексті; роботи Е. Дюркгейма, автора теорії соціального реалізму; Р. Коллінза, який розгорнув новий підхід соціології до інтелектуальних мереж, що включає теорію інтерактивних ритуалів, соціальну концепцію творчості й формування довготривалих репутацій, модель динаміки простору; роботи Н. Лумана, де розглядаються емерджентні властивості комунікації; характеристика культурних ефектів комунікації в медіа-теорії М. Маклюена; теорія комунікативної дії Ю. Габермаса, теорія соціальної дії М. Вебера, екзистенційна комунікація К. Ясперса, комунікативні моделі Р. Якобсона. На еволюцію та становлення PR-практик і науки про зв’язки з громадськістю суттєвий вплив мають: теорія організованої соціальної дії П. Лазарсфельда; дослідження природи суспільної думки У. Ліппмана, соціальна теорія Р. Мертона; теорії референтних груп В. Іванова, Ч. Кулі і Дж. Міда; теорія селективної уваги; теорія когнітивного дисонансу; теорія когнітивної рівноваги; наукові розробки й положення Г. Гегеля, Е. Ноель-Нойман, Г. Тарда та ін. Філософська наука є, таким чином, світоглядною і методологічною основою зв’язків з громадськістю; вона визначає “гносеологічний каркас” і найважливіші стратегічні напрями дослідження предмета науки про зв’язки з громадськістю. Принципи філософії, її закони й категорії служать універсальним інструментарієм наукового пізнання в різних сферах PR-діяльності.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85009.html