Критерії визначення соціального інституту PR

Сьогодні предметне поле поняття “соціальний інститут” швидко розширюється, більшість соціальних явищ починають позначатися як інститути без будь-якого критичного осмислення, за якими критеріями їм надається інституціональний характер.

Е. Дюркгейм говорив, що розкрити функцію соціального явища – значить відповісти на запитання, які потреби суспільства воно задовольняє [158]. Паблік рилейшнз, як вид соціальної комунікації, виконує в традиційному суспільстві регулятивну й стабілізуючу функції, а в періоди трансформацій стає соціально-культурної інновацією, необхідною суспільству для узгоджених дій соціальних суб’єктів. “В умовах стихійної мінливості новим призначенням суспільної комунікації є допомога не стільки в адаптації суб’єктів до зовнішніх умов, скільки в їх здатності “будувати” найбільш сприятливе середовище, домовляючись з іншими учасниками соціальних змін. З цього погляду видається маловивченим інституційний потенціал зв’язків з громадськістю як виду прагматичних комунікацій, здатних змінювати якісний стан суспільства” [123, с. 101–102]. Вивчення зазначеного явища належить до проблем наукового пізнання комунікацій з громадськістю, об’єктом якої є організована та структурована форма суспільства, тобто соціальні інститути й соціальні практики. Висловлена ще в 30-х рр. ХХ ст. ідея про те, що “суспільство тільки здається статичною сумою соціальних інститутів: насправді воно день у день відроджується або творчо відтворюється за допомогою певних актів комунікативного характеру, які мають місце між його членами” [351], актуальна і в сучасний період.

Перш за все зазначимо, що термін “інститут” утворився від латинського “institutum” й означає “установа, встановлення” [356, с. 411]. Соціальні інститути – це стійкі соціальні утворення, метою яких є упорядкування поведінки соціальних агентів за допомогою встановлених норм і правил. У більш широкому значенні слова під інститутом мають на увазі встановлений, типовий, стандартизований порядок дій, схему поведінки. Прихильники інституціонального підходу визнають, що суспільство і соціальну реальність взагалі можна звести до різноманіття форм інституціальності. Ця концепція заснована на специфічних поняттях цілісності й структурності, тому суспільство представлене в ній як організована система елементів. Щоправда, ці елементи не є жорстко структурованими навколо центру, і не завжди можна виявити чіткі ієрархічні зв’язки між ними.

У повсякденній промові інститут асоціюється з установами, насамперед освітніми й науковими. Теоретичне вивчення інститутів у суспільних науках ставить акцент на другому значенні – “встановлення”, пропонуючи досить широкий діапазон інтерпретацій. Серед них норми, комплекси норм, правила гри, типи соціальної практики тощо. М. Павенкова пропонує визначення  соціального інституту як встановлення, що дозволяє зв’язати суперечливі трактування інститутів. “Виходячи з визначень, наведених в словнику В. Даля, слово “встановлення”, по-перше, пов’язано зі статутом, постановою, законом, тобто з різноманітними видами правил і норм, насамперед формальних. По-друге, встановлення – це процес впровадження і узаконення, як ми б сказали тепер, процесу придбання стійкості й легітимності. По-третє, встановлення – це підстава і установа будь-чого, розташування в належному порядку самим установником, тобто встановлює діяльність певного суб’єкта [366, с. 4–5]. Це означає, що наступним критерієм визначення PR як соціального інституту виступає сукупність установ, соціальних груп, метою яких є задоволення соціальнокомунікаційних потреб суспільства

Інститут – це не тільки певна стійка норма, правило, закон, але й саморозвиток цієї норми, правила, закону, а також діяльність щодо встановлення норм, правил і закону. Тут поєднуються статичні, динамічні й управлінські характеристики PR як соціального інституту, його стійкість, здатність встановлюватися і здатність бути встановленим (додавання до терміна “інститут” слова “соціальний” вказує на більш широке тлумачення інституту, ніж це прийнято, наприклад, в юридичній науці. Відповідно, соціологічні поняття “інститут” і “соціальний інститут” рівні за своїм значенням). Разом з тим не всяка норма (правило, закон), не всякий процес встановлення і не всяка встановлююча діяльність є інститутом. На думку дослідників О. Макух [312] і М. Павенкової [366], необхідно ввести такі критерії зарахування до інституту, як стійкість і організуючий вплив на соціальне життя. Відносно соціального інституту PR стійкість означає, що інститут PR устоявся і став самостійним соціальним фактом, відділеним від інших. Організуючий вплив інституту PR на соціальне життя означає, що, по-перше, інститут організовує значну частину соціального простору у вигляді ролей і статусів, по-друге, результати діяльності інституту можуть трактуватися як функції і дисфункції для суспільної системи загалом, по-третє, ліквідація інституту утворює “нішу”, яка може бути заповнена тільки порівняною інституційною конфігурацією, яка має ряд спільних ознак.

Ґрунтуючись на понятті соціальної комунікації як невід’ємної властивості функціонування та взаємодії базових соціальних інститутів і практик, О. Кузнєцова виводить визначення, відповідно до якого зв’язки (взаємодія) з громадськістю – це ідеологічна інституалізована форма соціальної комунікації [280]. Перевагою такого підходу є, на наш погляд, сутнісна характеристика цього соціального суб’єкта, що дозволяє розглядати PR як соціальний інститут, що покликаний за допомогою відповідних механізмів та методів організовувати інформаційну систему і забезпечувати реалізацію призначених йому функцій.

Діяльність соціального інституту PR визначається: по-перше, набором специфічних норм та приписів, що регулюють відповідні типи поведінки; по-друге, інтеграцією соціального інституту PR в соціально-політичну, ідеологічну та ціннісну структури українського суспільства; по-третє, наявністю матеріальних засобів та умов, що забезпечують успішне виконання професійних завдань та здійснення соціального контролю.

У процесі своєї діяльності соціальний інститут PR виконує відповідні специфіці інституту функції: функцію закріплення та відтворення суспільних відносин; регулятивну, що забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства шляхом вироблення шаблонів поведінки, регламентації їх дій; інтегративну, яка включає в себе процес взаємозалежності і взаємовідповідальності членів соціальних груп; транслюючу (функцію соціалізації), змістом якої є передача соціального досвіду. Саме завдяки цим функціям соціальний інститут PR як суспільне утворення проявляє себе в соціальній реальності, є безпосередньо даним для спостереження і дослідження.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85009.html