У нас уже 175184 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Місце нотаріальної дії із забезпечення доказів у загальній кваліфікація нотаріальних проваджень

Якщо спробувати проаналізувати нотаріальні провадження щoдо їх функціонального навантаження, то потрібно враховувати всі існуючі їх кваліфікації, зокрема, на предмет правоохоронних і правозахисних властивостей [179], але у контексті теми дослідження слід звернути увагу  й на їх доказову силу. Так, провадження, які закріплені у  ст. 34 Закону  можуть бути поділені на дві групи: ті, які дозволяють заявникам наперед забезпечити докази на майбутнє та ті, які безпосередньо забезпечують  охорону безспірних прав осіб, які беруть участь у  нотаріальному провадженні.

До першої групи проваджень можна було б віднести  нотаріальні дії, які вчиняюють нотаріуси, а саме:

1. посвідчення безспірних юридичних фактів:

- що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту ( п. 13);

- що фізична особа є живою (п.14);

- перебування фізичної особи в певному місці (п.15);

- час пред'явлення документів (п.16). Хоча в  назві цієї нотаріальної дії  не вживається  термін «факт», але за своєю суттю саме факт пред'явлення документів в певний час засвідчує нотаріус;

2. засвідчення беспірних юридичних фактів :

- вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;

- справжність підпису на документах;

- вірність перекладу документів з однієї мови на іншу

 3. видача свідоцтв:

- про право на спадщину (п.3);

- про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя (п.4);

- про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів)(п.5);

- видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися (п.6);

4. вчинення інших нотаріальних дій:

- морські протести;

- видача дублікатів нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;
- прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів.

Розвиваючи думку вчених, які  запропонували певні критерії кваліфікації нотаріальних проваджень [180] потребується відповісти на питання, а навіщо такий поділ  та об'єднання нотаріальних проваджень у певні групи потрібні?  При будь-якому умовному поділі проваджень на види постане питання про специфіку діяльності нотаріуса саме для таких проваджень і відповідність змісту провадження тим цілям, яких бажають досягти заявники, звернувшись до нотаріуса за правовою допомогою щодо охорони їх беспірних прав. Тобто новий вид класифікації нотаріальних проваджень дозволяє переорієнтувати звичний погляд на них під інший кут зору.

Для аналізу візьмемо нотаріальне  провадження з посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту (п. 13 ч. 1 ст. 34 Закону), який на відміну від інших проваджень абсолютно не розкривається в інших нормах Закону, а в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [116] регламентується так: «Глава 14. Видача свідоцтва виконавцю заповіту». Фактично в даному провадженні ототожнюється видача свідоцтва зі встановленням певного факту, що за своєю суттю відповідає позиції автора. У той же час, прийнята на законодавчому рівні термінологія не може змінюватися у підзаконних актах, тому назва цих видів проваджень мусить бути однаковою і в силу явних переваг на боці Закону.  Отже, у Порядку мусить бути відображена назва нотаріальної дії , яка передбачена у п. 13ч. 1 ст. 34 Закону та назва  глави 14 Порядку має бути викладена у такій редакції: «Посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту». А саме свідоцтво є заключним нотаріальним актом, яке видається нотаріусом на підтвердження вчинення нотаріального провадження, тобто посвідчення нотаріусом  беспірного факту, про те, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту.

Сутність даного виду провадження має кардинальні відмінності, які не відображені в Порядку і зміст яких залежить від таких факторів, які  не враховувались авторами, які  розробляли   Порядок. Так, в п. 2.1. глави 14 Порядку в вказано: «Виконавець заповіту може бути призначений заповідачем за ініціативою спадкоємців, нотаріусом або на підставі рішення суду». Слід вказати на ту обставину, що у цьому реченні відсутня «кома» після слова «заповідачем».  Відсутність «коми» перетворює  зміст даного речення на неприйнятний, оскільки заповідач при призначенні виконавця заповіту не повинен очікувати і брати до уваги ініціативу спадкоємців. Тобто пункт 2.1. глави 14 Порядку  має бути викладений у такій редакції : «Виконавець заповіту може бути призначений заповідачем, за ініціативою спадкоємців, нотаріусом або на підставі рішення суду».

Заповідач при посвідчені заповіту,  висловлюючи  свою останню волю може призначити  в заповіті  його виконавця. Оскільки при посвідченні заповіту не потребується надання правовстановлюючих документів на майно, документально не підтверджуються особи спадкоємців, оскільки заповіт  записується самим заповідачем або з його слів нотаріусом і встановлюється лише особа заповідача та його воля.  Тому формалізувати згоду виконавця заповіту   при його посвідчені відповідною заявою не доцільно і доволі часто неможливо, що слід чітко закріпити у законодавстві. Інакше така згода між заповідачем та виконавцем заповіту має наповнюватися конкретикою на предмет повноважень останнього, розміру оплати тощо, але це вже елементи не заповіту, а спадкового договору, який й може запропонувати нотаріус посвідчити у разі присутності виконавця заповіту. Але саме випадок зазначення виконавця у заповіті у має розцінюватися як підстава для видачі свідоцтва такому виконавцю, тобто саме заповідач забезпечив виконання своєї волі конкретним суб’єктом і забезпечив передбачений законодавством доказ передачі йому повноважень. Якщо дивитися ще на крок уперед, то можна передбачити у заповіті і можливість відмови виконавця заповіту від виконання цієї ролі та підпризначити іншого виконавця, на випадок відмови або загибелі першого. Таким способом можна ще на крок застерегти можливість невиконання, неналежного виконання останньої волі заповідача та «заміни» виконавця заповіту спадкоємцями.

У разі ж обрання виконавця заповіту за ініціативою спадкоємців має посвідчуватися акт згоди на це всіх спадкоємців, а у разі не згоди хоча б одного з них відповідний спір може бути ініційований одним із спадкоємців в суді. Але вважає, що якщо спадкоємці призначають виконавця заповіту, то вони  турбуватимуться про власні інтереси щодо спадкування. Тому в даному, конкретному, випадку виконавець заповіту лише умовно вважатиметься таким, оскільки він виконуватиме функцію охорони і захисту прав та інтересів лише спадкоємців. Альтернативним варіантом призначення виконавця заповіту може бути залучення всіх заінтересованих осіб, зокрема, відказоодержувачів, осіб, на чию користь встановлений в заповіті сервітут, іншого із подружжя і, навіть, кредиторів, щоб подальші дії виконавця заповіту були об’єктивними. Більше того, автор вважає, що саме всі заінтересовані особи й повинні брати участь в розгляді справи про усунення виконавця заповіту від наданих йому повноважень та ініціювати розгляд такої справи, якщо діями або бездіяльністю останнього порушуються їх права. 
Наділення повноваженнями виконавця заповіту судом має здійснюватися за наявності відповідної вимоги одного із спадкоємців, як це передбачено у ч. 3 ст. 1287 ЦК. Однак, автор вважає, що ініціативою по призначенню виконавця заповіту мають бути наділені також відказоодержувачі, особи, на чию користь встановлений в заповіті сервітут, іншій із подружжя і, навіть, кредитори, оскільки на їх права може вплинути діяльність виконавця заповіту. При наявності декількох кандидатур суд може обрати одну з них, враховуючи думку більшості або найліпші умови, на яких погодився працювати той чи інший кандидат у виконавці заповіту, а також взаємовідносини заповідача з тим чи іншим кандидатом  тощо. Але з проаналізованої автором судової практики таких справ не було виявлено, тому можна передбачити лише ті умови, на яких ґрунтуватиметься позиція кожного з учасників судового розгляду.  

Не можна погодитися з тим, що нотаріус може призначати виконавця заповіту в сучасних умовах, оскільки так він буде перекладати свої повноваження на інших осіб. Доречно тут зазначити, що ці питання вже аналізувалися вченими і пропонувалося створити професійних виконавців заповіту, які будуть здатні на високому рівні виконувати відповідні повноваження [54]. З такою гіпотезою можна погодитися, як з альтернативним варіантом своєрідного заміщення повноважень нотаріусів, що позитивно для громадян, а, з іншого боку, професійна діяльність нотаріусів гарантується законодавством, має більш конкретну відповідальність та професіоналізм  тощо. Тому здається, що така гіпотеза цікава для міжнародного спадкування, а для української практики доцільно не перекладати повноваження на осіб, кваліфікація і відповідальність яких поки що чітко не сформульовані.

Якщо ж порівняти видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя з посвідченням факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту, (видачею свідоцтва виконавцю заповіту), то за раніше діючим законодавстом нотаріусом також видавалось   свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя за життя іншого із подружжя, коли вони знаходилися в шлюбі і в разі розірвання шлюбу. Після критичних зауважень вчених з приводу того, що при житті обох з подружжя має укладатися договір про розподіл спільно набутого майна, а не видаватися свідоцтво [175; 142], за чинним Законом  видаються лише  свідоцтва про поділ спільного майна подружжя у разі  смерті одного із них. Останнє положення підтверджує необхідність регламентації призначення виконавця заповіту за згодою всіх заінтересованих суб'єктів нотаріально посвідченим договором, а не свідоцтвом. Очевидно, що останнє положення додатково підтверджує необхідність зміни назви Глави 14 Закону на «Посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту».

Наведене надає можливість говорити про доцільність порівняння повноважень нотаріусів в тих чи інших групах нотаріальних проваджень, які об'єднуються за різними підставами. Більше того, вважаємо, що кваліфікація проваджень за наведеним принципом їх об'єднання надасть можливість спростити Порядок і упорядкувати його зміст.

Тому автор вважає доцільним запропонувати нові (додаткові)  критерії для  класифікації нотаріальних провадження та  об'єднати їх у групи за загальним принципом забезпечення прав:

1. шляхом їх охорони:

- нотаріальне посвідчення  правочинів (договори, заповіти, довіреності тощо). Дані провадження мають забезпечувати докази вільного волевиявлення осіб і співпадіння волевиявлення з волею осіб, а також законності переходу прав на речі до інших осіб. Нотаріальне посвідчення правочинів згідно закону  робить такі права захищеними на відміну від тих, коли особи «обходять» вимоги закону і залишают свої права  без їх охорони і захисту;

- накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна(майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації. Завдяки данному провадженню охороняються права кредиторів або державні інтереси;

- проведення опису майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме. Дане провадження дозволяє охороняти права такої особи до її появи або права спадкоємців, якщо бевісно відсутня особа буде в подальшому оголошена померлою;

- вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Дозволяє забезпечити охорону прав спадкоємців до моменту прийняття ними спадщини;

- передача заяв фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам. Дане провадження дозволяє застерегти випадки правопорушень, висловити свої міркування тощо;

- прийняття документів на зберігання. Дане провадження  орієнтоване на надійне збереження як самих документів, так і прав, які в них зафіксовані;

2. шляхом їх захисту:

- вчинення виконавчих написів. Дане провадження забезпечує спрощений порядок встановлення факту правопорушення при невиконанні умов договору однією із сторін і його відновлення, оскільки такий документ одразу передається для виконання державною виконавчою службою;

- вчинення протестів векселів. Дане провадження  дозволяє офіційно встановити факт правопорушення, тобто невиконання зобов'язань, які встановлені у векселі.

  Доповнюючи наведену вище класифікацію нотаріальних проваджень новими критеріями об'єднання нотаріальніх дій у  групи щодо охорони та захисту прав осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні проваджень  можна зауважити, що в усіх провадженнях має місце встановлення певних фактів на підставі відповідних доказів і в основі діяльності нотаріусів лежать як загальні правила вчинення нотаріальних проваджень, так і спеціальні, які за позицією Я.Панталієнко мають складати чітку процедуру вчинення нотаріальних проваджень.   Я.Панталієнко вказує, що під такою процедурою слід розуміти «сукупність норм законодавства про нотаріат, якими регламентується послідовність та правила вчинення нотаріальних дій у нотаріальному провадженні, а також фіксація всіх вагомих юридичних обставин, які матимуть місце у нотаріальному процесі» [107, c. 5].

Звернемо увагу на ту обставину, щоданим вченим  не використовується поняття «факт» або «юридичний факт», а застосовується термін «юридичні обставини». Дана гіпотеза є логічною, оскільки надає можливість  відмежувати повноваження суду, яким встановлюються «факти» та «юридичні факти», або як вони поіменовані  в п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК: факти, що мають юридичне значення від повноважень нотаріуса. Тому розцінюючи факти, встановлені судом як юридичну категорію яка має більше доказове значенням (ст. 61 ЦПК), ніж факти, які встановлюються нотаріусами, доцільно залишити в цивільному процесі термін «факти», а в нотаріальному процесі використовувати поняття «юридичні обставини».  

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37937.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.