Методика внутрішнього контролю формування собівартості туристичного продукту

В умовах ринкової економіки зростає потреба в удосконаленні методичних та організаційних аспектів контролю в усіх сферах господарської діяльності України. Особливої уваги з точки зору здійснення контролю потребують підприємства туристичної галузі. Це пояснюється тим, що такі суб’єкти господарювання функціонують в умовах постійного зростання витрат на виробництво через збільшення цін на туристичні послуг, які замовляються у інших суб’єктів. Також, як суб’єкти господарювання, туристичні підприємства характеризуються низкою галузевих особливостей, зокрема в процесі формування собівартості туристичного продукту, системі бухгалтерського обліку, і як наслідок в системі внутрішнього контролю. Однією із особливостей господарювання туристичних підприємств є їх співпраця з багатьма суб’єктами, зокрема з клієнтами – фізичними та юридичними особами; сторонніми організаціями, що надають послуги зі створення туристичного продукту; урядовими установами; з різними кредиторами; з працівниками туристичного підприємства. У зв’язку з чим посилюється значення внутрішнього контролю як системи яка спрямована з одного боку на виконання функції збереження майна власника, а з іншого на оперативне виявлення та попередження деструктивних явищ в діяльності підприємства. Від ефективності функціонування системи внутрішнього контролю, в свою чергу, залежить якість системи управління. Недосконало побудована система контролю є однією з головних причин існування фактів безгосподарності, шахрайства та зловживань на підприємстві.

В умовах ринкових відносин основним у господарській діяльності підприємства є бухгалтерський облік витрат, доходів і фінансових результатів. Витрати на виробництво продукції (послуг) охоплюють всі матеріальні, трудові і грошові витрати, пов’язані з діяльністю підприємства.

Контроль витрат на виробництво і собівартість продукції допомагає виявити невикористані резерви, непродуктивні витрати і втрати.

Великий внесок у дослідження проблем контролю формування собівартості продукції (послуг) внесли вітчизняні вчені, зокрема М.Г. Білуха [33], Ф.Ф. Бутинець [37], Б.Ф. Вусань [45], Л.П. Кулаковська [111], В.Н. Мурашко [141], С.Ф. Литовко  [117], И.Н. Богатая [10], Ю.Ю. Кочинев  [107] та інші. Проте в сучасних умовах розвитку української економіки вимагає подальшого і глибшого дослідження питань внутрішнього контролю формування собівартості туристичного продукту та супутніх цьому процесу операцій.

Метою дослідження є удосконалення існуючої методики внутрішнього контролю процесу формування собівартості туристичного продукту для зниження його собівартості, а відповідно і ціни на нього.

Так діяльність ТОВ “Євразія” є яскравим прикладом необхідності встановлення та розподілення на підприємстві контрольних функцій. Якщо в 2007 році прибуток від господарської діяльності становив 832 тис. грн., в 2008 році – 148 тис. грн., то за результатами діяльності 2009 року – збиток у розмірі 329 тис. грн. Основною причиною такої ситуації були рішення керівництва, які досить негативно позначилися на його фінансовому стані. Можливість такої різкої зміни фінансового стану туристичних підприємств обумовлює необхідність більш детального контролю за їх діяльність, а особливо за процесом формування собівартості туристичного продукту.

Зниження собівартості туристичного продукту – визначальний чинник у формуванні прибутку. Тому під час контролю слід встановити причини відхилень фактичної собівартості від прогнозованої, виявити резерви зниження собівартості послуг, розробити рекомендації щодо мобілізації внутрішніх резервів її зниження і усунення причин, які призвели до подорожчання туристичного продукту.

Собівартість відіграє важливу роль на всіх рівнях управління економікою. На більш високих із них вона використовується в першу чергу як база ціноутворення. При всіх існуючих концепціях побудови цін собівартість неодмінно виступає як їх основна база і нижня межа ціни. На рівні підприємства собівартість використовується як один з основних інструментів управління і найважливіша передумова зміцнення та належного функціонування господарського розрахунку. При цьому порівняння витрат із здобутими результатами проводиться як у цілому по господарству, так і по окремих підрозділах підприємства виникає необхідність визначення собівартості кожного виду продукції та робіт.

Використання показника собівартості в управлінні передбачає постійний і дієвий контроль за процесом її формування.

Мета управління собівартістю продукції, за І.М. Школа [234, с. 476], – підвищення ефективності виробництва на основі таких принципів:

• нормування всіх видів ресурсів, які використовуються для виробництва продукції;
• контроль за дотриманням норм методом фіксації у спеціальних документах відхилень від норм;
• зміна норм на основі нової техніки і технології, впровадження наукових розробок, удосконалення організації праці тощо;
• удосконалення системи управління;
• розробка системи управління собівартістю;
• стимулювання працівників за зниження ресурсів на одиницю продукції.

На підприємствах історично склалося так, що працівники апарату управління мають вузьку спеціалізацію і кожен з них по-своєму досягає основної мети – зниження собівартості продукції, але часто їх зусилля не досягають мети внаслідок неузгодженості дій. Створення спеціалізованого підрозділу з управління собівартістю дозволить розробити цілісну систему, в якій узгоджувались б дії окремих відділів і служб управління, направлених на зниження витрат виробництва.

Найбільш раціональним способом управління є управління за відхиленнями. Протягом місяця в сигнальній документації фіксуються відхилення від норм за складовими частинами (витрачання матеріалів і додаткові трудові операції) із зазначенням причин і винуватців відхилень.

Проф. Пушкар М.С. [175] вважає необхідним впровадити звітність за центрами витрат і сферами відповідальності, без традиційних бюрократичних надмірностей, в яких були б викладені питання:

1. Що зроблено за місяць по зниженню собівартості продукції?
2. Що планується здійснити в наступному місяці для зниження собівартості продукції?

Така звітність не повинна мати обов’язкового характеру і подається за бажанням керівника. Призначення звітності пролягає в тому що за її допомогою визначається активність працівника в управлінні собівартістю і дані використовуються при атестації працівників управління. Одним із важливих завдань на сучасному етапі розвитку економіки є створення принципово іншої системи отримання інформації про витрати виробництва, нових методів калькулювання собівартості продукції [93, с. 479].

Для реалізації даного підходу з метою організації бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю витрат необхідно враховувати деякі умови:

• вся діяльність підприємства розглядається як сукупність взаємопов’язаних процесів;
• процеси поділяються на виробничі, забезпечуючи (загальновиробничі), а також адміністративно-збутові;
• кожний працівник може бути виконавцем технологічної операції в різних процесах, а одну операцію у технологічному процесі можуть виконувати одночасно декілька працівників;
• визначення вартості послуги у розрізі замовлення важливіше вартості функціонального центру;
• один конкретний бізнес-процес може реалізовувати декілька однотипних комерційних послуг підприємства (наприклад, доставка вантажу різними видами транспортних засобів і в різні частини земної кулі, що відрізняються
  рядом технічних можливостей і умов для клієнта, але не технологій їх виробництва і надання);
• одна конкретна комерційна послуга може реалізовуватися декількома бізнес-процесами, що мають різну вартість (приклад – вантаження і розвантаження вантажу різними засобами, або доставка вантажу різними видами транспортних засобів: послідовність операцій одна і та ж, але, природно, витрати різні, оскільки процес реалізується в різних технічних умовах);
• накладні (непрямі) витрати конкретного процесу, протягом облікового тимчасового інтервалу, є постійною величиною, і не залежать від кількості реалізацій (повторень) виробничих процесів підприємства, і від їх фактичної економічної ефективності (якщо за обліковий період брати досить короткий інтервал часу (календарний місяць або квартал);
• всі витрати ресурсів направлені на забезпечення працездатності всіх технологічних процесів, в нім що протікають. Кінцевим результатом реалізації процесу (групи процесів) є продукт (послуга), що має споживчу цінність для клієнта (замовника);
• кожним технологічним процесом є сукупність технологічних операцій;
• усі витрати діляться на прямі, накладні виробничі (загальновиробничі) і накладні невиробничі (адміністративні та збутові).

Для реалізації положень контролю витрат за процесами для визначення відхилень фактичних показників витрат від планових, а також оптимізації витрат необхідно визначити планові (нормативні) показники калькуляції витрат і розрахувати тривалість часу для виконання кожної операції, що включається у процес для визначення тривалості самого процесу. Також у моделі контролю провесно-орієнтованого управління витратами вводиться умова контролю не за загальними (спільними), а за внутрішніми витратами (загальні за мінусом ринкових витрат).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/542347.html