Психологічні особливості учнів основної школи

Кожний період розвитку дитини, за Л. Виготським, характеризується певною структурою психічних процесів, у центрі якої знаходиться функція, що найбільш інтенсивно розвивається та впливає на весь розвиток школяра.

Мислення – це процес відображення об’єктивної дійсності в уявленнях, судженнях, поняттях, що відбувається в ході її аналізу і синтезу з чуттєвого пізнання на основі практичної діяльності; це психічний процес самостійного шукання і відкриття істотно нового.

Будь-яке навчання, в яких би формах воно не здійснювалось, завжди являє собою необхідну умову формування і розвитку мислення. Засвоєння і формування знань являє собою продукт мислення.

Мислення як процес виступає особливо виразно передусім у тих випадках, коли людина з інтересом і завзято розв’язує складну для неї розумову задачу або проблему. У кінцевому підсумку своїх наполегливих спроб вона нарешті знаходить розв’язок цієї задачі або навпаки не знаходить його. Таким є продукт або результат усього попереднього психічного, розумового процесу. Адже не лише успішне розв’язання проблеми, але також і її нерозв’язання однаковою мірою складають продукт всього попереднього мислення як процесу [33, с.36-56].

Мислення являє собою активну цілеспрямовану діяльність, у процесі якої здійснюється переробка наявної і нової інформації, відчленування зовнішніх, випадкових, другорядних її елементів від основних, внутрішніх, що відображають сутність досліджуваних ситуацій, розкриваються закономірні зв’язки між ними. Це узагальнене і опосередковане пізнання дійсності, в процесі якого думка людини нескінченно заглиблюється у сутність оточуючої дійсності, відкриваючи її закономірності [94, с.12].

У психології розглядають два основні рівні мислення – емпіричне і теоретичне.

Емпіричне (або наочне) мислення має своєю кінцевою метою пізнання і класифікацію предметів за їх зовнішніми ознаками. Психологічний аналіз цього виду мислення зводиться в основному до виділення деяких розумових процесів (прийомів): абстракції, порівняння, абстрагування, узагальнення,  класифікації. Теоретичне мислення це передусім аналіз і синтез, а потім абстракція і узагальнення, що є похідними від них.

У залежності від зв’язку між чуттєвими і абстрактними елементами розрізняють три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне, теоретичне (абстрактне, понятійне).

Розрізняють також репродуктивне і продуктивне мислення. Репродуктивне - мислення, яке здійснюється за допомогою актуалізації знань, що є у суб’єкта, його ще ототожнюють з пам’яттю.

Репродуктивне мислення відіграє важливу роль і в пізнавальній, і в практичній діяльності людини. На основі цього виду мислення здійснюється розв’язування задач знайомої суб’єкту структури.

Продуктивне мислення забезпечує самостійне розв’язування учнями нових для них проблем, глибоке засвоєння знань, швидкий темп оволодіння ними, широту їх перенесення у відносно нові умови, тобто успішність виконання навчальної діяльності.

Творче мислення – вища форма продуктивного. Цей вид мислення характеризується створенням суб’єктивно нового продукту і новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності щодо його створення. Продукт творчого мислення різниться неповторністю та оригінальністю.

На думку психологів, інтенсивний розвиток мислення може виявлятися:

1) в удосконаленні якостей мислення: гнучкості, критичності, самостійності тощо;

2) в удосконаленні розумових операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, класифікації тощо [211, с .17].

До п’яти-шести років діти навчаються робити дії усно. Об’єктами маніпулювання виступають уже не реальні предмети, а їх образи-уявлення. Найчастіше діти уявляють наочний, зоровий образ предмета. Тому мислення дитини-дошкільника здебільшого наочно-дійове.

У дитинстві і в ранньому віці мислення невіддільне від дії. У процесі маніпулювання з предметами дитина розв’язує різні розумові задачі. Граючи з іграшками на зразок пірамідок, конструкторів, головоломок, дитина практично, методом спроб і помилок, шукає принципи їх розбирання і збирання, вчиться враховувати і співвідносити між собою величину й форму різних деталей.

Молодший шкільний вік містить у собі значний потенціал розумового розвитку дитини. За перші три-чотири роки навчання в школі прогрес у розумовому розвитку буває дуже помітним. Від домінування наочно-дійового та образного мислення, від допонятійного рівня розвитку та бідної логіки розмірковування учень піднімається до словесно-логічного мислення на рівень конкретних понять. Початок цього віку пов’язаний, якщо користуватися термінологією Ж. Піаже та Л. Виготського, з домінуванням доопераційного мислення, а кінець – з переважанням операційного мислення в поняттях [143, с.108].

Психологи підтверджують, що в дітей до 7-8 років уже достатньою мірою розвинений план розумових дій, і шляхом навчання за відповідною програмою, у якій властивості математичних структур дано «явно» і дітям даються засоби їх аналізу, можна швидше підвести дітей до рівня «формування» операцій, ніж у той час, протягом якого це здійснюється під час «самостійного» відкриття властивостей [7; 38; 48; 156].

Головна увага спрямовується на розвиток математичного мислення дітей шляхом поступового формування в них математичних понять і оволодіння ними відповідною мовою. У зв’язку з цим ознайомлення учнів у ранній період навчання з основними теоретико-множинними поняттями та елементами комбінаторики відіграє позитивну роль у загальному розвитку школярів. Необхідність формування в учнів первинних понять теорії множин та комбінаторики на більш ранньому ступені навчання диктується  виключно широкою сферою застосування цих понять у різних галузях математики, на що неодноразово вказували Н. Віленкін, В. Успенський, Т. Варга, М. Коман та інші. Дитина приходить у перший клас, маючи достатній запас уявлень про множини, з якими вона зустрічається в повсякденному житті. У неї є певний досвід виділення частини з цілого, їй зрозуміло відношення належності деякого об’єкта даній множині.

«Ряд», або «множина», - це проста сукупність предметів із загальними якостями. Дитина знайомиться з ними, коли починає грати з кубиками. Уже в цьому віці вона добре розуміє, що кожен кубик – це елемент «ряду», і що купка кубиків - це один ряд, а трикутників – інший. Така проста ідея, що предмети можна сортувати в групи за визначеними характеристиками, є головним принципом, який лежить в основі теорії множин. Для дитини природно, що вона розуміє просту й логічну теорію множин легше, ніж складну мудру логіку арифметики. Мозок дитини легко може сприйняти логіку теорії множин, що є початком розуміння основ алгебри. Теоретико-множинні поняття поки є вдалою формою виявлення думок, що виникають у ході спостережень та експериментів. У цей період створюється необхідна чуттєва основа для виконання учнями розумових операцій узагальнення й абстрагування, тобто природна база для формування логіко-математичного мислення.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/533967.html