Теоретичне обґрунтування та розробка педагогічних умов формування дослідницької компетентності майбутніх викладачів вищих навчальних закладів

Необхідність формування в студентської молоді вмінь до науково-дослідницької діяльності задекларована в низці законодавчих актів та нормативно-правових документів. Зокрема, у Законі України „Про вищу освіту” вказано, що наукова діяльність у вищих навчальних закладах є невід’ємним складником освітньої діяльності і здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної й виробничої діяльності в системі вищої освіти. А одним з важливих шляхів забезпечення наукової діяльності вищих навчальних закладів є безпосередня участь учасників навчально-виховного процесу в науково-дослідних і дослідно-конструкторських роботах та організація наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу [39].

Як ми відзначали у п. 1.1, вищі навчальні заклади, що здійснюють підготовку магістрів, на сьогодні є важливими центрами наукових досліджень у галузі педагогіки вищої школи, тому саме тут, під час навчання, магістранти мають змогу оволодіти здатностями науково-дослідницької діяльності. Безперечно, така ґрунтовна дослідницька підготовка необхідна як для магістрантів, які в майбутньому хотіли б вступити до аспірантури, так і для випускників програми, що будуть реалізувати практичну педагогічну діяльність у технікумі, коледжі, академії чи університеті.

Видатний український мислитель, організатор науки й наукових напрямів В. Вернадський, характеризуючи роботу викладача вищої школи, у „Листах про вищу освіту” (1913 р.) відзначав, що у вищому навчальному закладі наукова робота така ж важлива, як і навчальна, і з цією останньою взаємопов’язана і взаємозалежна. Лише поступове усвідомлення нерозривності наукової роботи з правильно поставленим викладанням у вищій школі стає панівним в академічному середовищі [39].

Актуальність проблеми формування дослідницької компетентності майбутніх викладачів посилюється сучасними особливостями навчального процесу у вищих навчальних закладах, до яких О. Заболотній [75, с. 29 – 30] услід за О. Гурою [57] та П. Лузаном [106] відносить:

• спрямованість навчання у вищій школі на науку в її розвитку (студент має оволодіти науковими знаннями й методами самої науки, з її проблемами й можливостями їх вирішення);
• єдність наукового й навчального, що передбачає роль викладача як ученого (він не тільки здійснює навчання студентів, а й має бути найбільш активним дослідником у тій науці, яку викладає);
• спрямованість навчального процесу на самостійну роботу студентів, яка за своїм змістом повинна постійно зближуватися із дослідницькою роботою. У цьому аспекті слід ураховувати те, що недостатньо лише запланувати відповідний відсоток навчального часу студента для самостійної роботи (уся технологія підготовки фахівця має передбачати творче, самостійне оволодіння студентами знаннями, вимагати самостійності при підготовці до лекційних, семінарських, лабораторно-практичних занять);
• наскрізна професійна спрямованість усього навчального процесу у вищій школі – усі науки, що викладаються у вищому навчальному закладі, повинні орієнтуватися на майбутню професію студента;
• єдність та оптимальне співвідношення теоретичної та практичної підготовки студентів: ані чиста теорія, відірвана від сучасного суспільного життя, ані практика без сучасної теоретичної підготовки – не можуть забезпечити всебічний розвиток особистості;
• гуманістична спрямованість навчального процесу у вищій школі, упровадження особистісного підходу як базової цінності, що визначає характер взаємодії викладача та студента.

З позиції важливості й необхідності науково-дослідницької діяльності студентів як провідного „компонента підготовки висококваліфікованих кадрів” формулює основні її завдання З. Слєпкань [174, c. 166 – 177]:

• формування наукового світогляду, оволодіння студентами методологією й методами наукового дослідження; розширення теоретичного кругозору й наукової ерудиції майбутнього фахівця;
• розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у розв’язанні теоретичних і практичних завдань;
• прищеплення студентам навичок самостійної науково-дослідницької діяльності, залучення їх до розв’язання наукових проблем;
• поглиблення знань у певному науковому напрямі, формування вмінь виконання курсових робіт і дипломних проектів, підготовка наукових публікацій;
• створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, підготовка й виховання у вищому навчальному закладі резерву вчених-дослідників, викладачів.

Зазначимо, що, по-перше, указані завдання є основними орієнтирами і для організації нашого дослідження; по-друге, слід погодитися з думками автора про те, що переважна кількість вищих навчальних закладів не готують студентів до науково-інноваційної діяльності.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40292.html