У нас уже 178725 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Проблема типології законів і парламентських актів

Український парламент – Верховна Рада України – виконує надзвичайно важливі державні функції, але перше місце посеред них посідає законотворчість. Тільки ця загальнонаціональна установа, побудована на засадах виборності та представництва, уповноважена приймати зміни до Конституції України (за винятком змін до розділів 1, 3, 13) та інші закони. Тому не випадково парламент, відповідно до ст. 75 Конституції, офіційно іменується «єдиним органом законодавчої влади в Україні». Принагідно зазначимо, що Верховна Рада України не володіє цілковито самостійними і незалежними повноваженнями у сфері правотворчості, оскільки законотворчий механізм включає не тільки парламент (наприклад, суб’єктами законодавчої ініціативи, крім народних депутатів, є Президент і Кабінет Міністрів України); Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України, має право вето щодо прийнятих парламентом законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) (ст.ст. 93, п. 29, 30 ст. 106 Конституції).

Крім законів, Верховна Рада України приймає і інші правові акти: відповідно до п. 15 ст. 85 Конституції парламент приймає Регламент Верховної Ради України, а згідно ст. 87 Основного Закону – Резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України. Нарешті, ст. 91 Конституції встановлює, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти. Підкреслимо тут, що видані Верховною Радою України нормативно-правові акти є досить багатоманітними і відрізняються за предметно-функціональною спрямованістю і деякими іншими підставами.

Проаналізувати різнорідні нормативно-правові акти парламенту дозволяє метод типологічного дослідження. Такий метод передбачає логічну операцію поділу обсягу поняття, що складається  з конкретних сукупностей, та їх наступного групування. Велику і важкодоступну для огляду сукупність актів Верховної Ради України якнайпростіше поділити, взявши за критерій їх якісні відмінності – зміст, юридичну силу і формальне позначення, на такі групи: а) закони; б) інші парламентські правові акти. Застосований прийом дихотомічного розподілу дозволяє, на думку багатьох авторів, виявити загальні та специфічні риси об’єкта, що виділяється, їх схожість і відмінності, зв’язки між собою [142,с.72].

Пріоритетна роль закону в регулюванні суспільних відносин безперечна. Прийняті парламентом за належною процедурою закони забезпечують цілісне регулювання різноманітних соціальних відносин і зв’язків, сприяють зміцненню законності, дисципліни і правопорядку. В них містяться правові норми, які слугують еталоном поведінки для всіх суб’єктів права і які є нормативною основою усієї державної діяльності.

Доцільно зазначити, що існує широке та вузьке трактування поняття «закон». Так, у деяких зарубіжних країна (наприклад, у Франції, Бельгії) застосовується широке трактування закону («закон у матеріальному значенні») як сукупності всіх актів державних органів [59], тобто у даному випадку ототожнювався закон і законодавство. І сьогодні переважна частина наших громадян вживає термін «закон», коли йдеться про будь-який нормативно-правовий акт. Тобто у суспільній свідомості поняття «закон» часто втілює в себе право в цілому. На жаль, навіть у деяких наукових працях уся система нормативно-правових актів позначається терміном «законодавство», відтвореним від слова «закон». Однак ні в колишньому СРСР, ні в сучасній Україні цей підхід не отримав підтримки і схвалення, хоча основою законодавства може і повинен бути закон, а не будь-який інший акт.

Деякі вчені схильні ототожнювати систему джерел права із системою законодавства. Причиною цього стало те, що Конституція України дала неоднозначне нормативне визначення поняття «законодавство», а це стало причиною неоднозначного тлумачення цього терміну. Конституційний Суд України у Рішенні № 12-рп/98 від 9 липня 1998 р. визначив, що терміном «законодавство» охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а  також постанови Верховної Ради, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції й законів України. Така позиція не суперечить змісту джерел конституційного права, оскільки дає можливість підійти до характеристики системи джерел конституційного права з самих широких позицій.

Традиційно (у вузькому значенні цього слова) закон визначається як прийнятий в особливому порядку законодавчим органом державної влади або безпосередньо населенням правовий акт первісного характеру, що регулює найважливіші відносини у суспільстві та який володіє вищою юридичною силою [111,с.35; 103,с.4].

Надзвичайно важливим є визначення предмету законодавчого регулювання. Законом регулюється не всі суспільні відносини, що вимагають правового опосередкування, а тільки ті, які характеризуються соціальною значущістю, типовістю і сталістю. Зокрема, предмет законодавчого регулювання визначено в ст. 92 Конституції України.

Сутність і своєрідність закону як нормативно-правового акту характеризується певними якісними ознаками. Вітчизняні правознавці В.Ф.Погорілко і С.В. Бобровник  [311] до таких ознак відносять:

1) Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави у порядку референдуму;

2) Закон у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність;

 3) Закон має найвищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів країни;

4) Закон має загальний характер. Усі інші акти приймаються з метою конкретизації та деталізації законоположень;

5) Як різновид нормативних актів Закон встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою;

6) Закон є стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється, змінюється чи відміняється у визначеному порядку;

7) Закон має відповідну структуру та правові атрибути;

8) Закон є нормативним актом, що приймається в особливому процесуальному порядку, який називається законодавчим процесом;

9) Закон охороняється і гарантується державою;

10) Закон приймається відповідно до вимог логіки, стилю і мови, що сприяє однаковому і точному його розумінню та застосуванню.

Погоджуючись із такою якісною характеристикою закону як нормативно-правового акту, видається доцільним вказати на те, що не всі дослідники проблеми поділяють такий підхід. Як правило, виділяють такі ознаки закону як: специфічний порядок його прийняття, нормативність положень закону, безпосереднє вираження ним волі народу [142,с.74-76]. Коротко розглянемо їх.

Насамперед, закону притаманний специфічний порядок прийняття. Таку якісну ознаку закону визнають абсолютна більшість вітчизняних і зарубіжних учених. Справді, закон готується й приймається в порядку здійснення особливої процедури, встановленої нормами Конституції і Регламентом Верховної Ради України [20]. У своїх основних рисах процедура підготовки, прийняття законів та направлення на підпис Президенту України (єдиного із усіх актів) зафіксована в Конституції України і відповідно у Регламенті парламенту (глави 21-25). Чинна Конституція України, зокрема, встановлює два види правотворчості – загальний і за допомогою здійснення референдуму (ст. 156), коло суб’єктів права законодавчої ініціативи (ст. 93), умови прийняття акту (ст.ст. 91, 94), його дії (ч.5 ст.94), а також форму його оприлюднення (ст. 94, п. 29 і 30 ст. 106). Більш докладно законодавча процедура закріплена в Регламенті Верховної Ради України.

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/236490.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.