Наукові засади профілактики соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів

Профілактика у науковій літературі висвітлюється багатоаспектно, адже попереджувальні заходи розробляються, удосконалюються та застосовуються практично в усіх сферах життєдіяльності людини.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, профілактика (від грецького prophylaktikos – «запобіжний») – це різнобічна, багатогранна діяльність, що перешкоджає поширенню негативних явищ у суспільстві шляхом надання громадянам відповідних знань [210]. Профілактика у широкому розумінні – це сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення чи нейтралізацію основних причин та умов, що викликають різного роду соціальні відхилення у поведінці дитини (М.А. Галагузова) [221, с.294].

Російський учений Л.В. Мардахаєв трактує профілактику як «використання сукупності заходів, розроблених для того, щоб попередити виникнення і розвиток певних відхилень у розвитку, навчанні, вихованні особистості» [215, с. 288].

Виходячи з наведених нами тлумачень, можемо констатувати, що профілактика асоціюється із попередженням певної несприятливої події або явища шляхом усунення причин, які можуть викликати небажані наслідки, і повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але одночасно же й на запобігання можливих негативних явищ.

Поняття «соціальна профілактика» має свою специфіку. Так, В.М. Шахрай визначає соціальну профілактику як науково обґрунтований і такий, що своєчасно застосовується, вплив на соціальний об’єкт з метою збереження його функціонального стану та попередження можливих негативних процесів у його життєдіяльності [248, с. 55]. Це діяльність з попередження соціальної проблеми, соціального відхилення чи втримання їх на соціально терпимому рівні через усунення або нейтралізацію причин, що їх породжують [248, с. 56].

Українські науковці О.В. Безпалько [37], І.І. Парфанович [222], Д.І. Пенішкевич [175], Л.І. Тимчук [175] розглядають соціальну профілактику як комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі [37, с.35; 222, с.21; 175, с.18]. Така робота, уточнює О.В.Безпалько, повинна ґрунтуватися на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення у психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля [37, с. 35].

Соціальна профілактика, згідно з визначенням І.Д. Звєрєвої, є одним із напрямів реалізації соціальної політики, який здійснюють шляхом прийняття відповідного законодавства, економічними заходами, діяльністю установ освіти, охорони здоров’я, соціальної роботи, культури, правоохоронних органів, засобів масової інформації тощо [79, с.166-167].

Законодавство України визначає соціальну профілактику як «вид соціальної роботи, спрямованої на запобігання складним життєвим обставинам сімей, дітей та молоді, аморальній, протиправній поведінці в сім’ях, серед дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей та молоді і запобігання такому впливу та поширенню соціально небезпечних хвороб серед дітей та молоді» (Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», стаття 1) [89, с.213].

Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем (О.В. Безпалько [37, с.35], Д.І. Пенішкевич, Л.І. Тимчук [175, с.18]), на попередження можливих фізичних, психологічних чи соціокультурних колізій в окремих індивідів і «груп ризику» (В.М. Шахрай [248, с. 57]). У цьому контексті превенція розуміється як дії соціального педагога (працівника), спрямовані на профілактику, пом’якшення, полегшення, коригування тих умов, що сприяють фізичним або психічним порушенням і виникненню соціально-педагогічних проблем суспільства (Т.Ф. Алєксєєнко [2169, с. 359]).

Але мета соціальної профілактики не зводиться до попередження проблем і негативних явищ, вона спрямована також на створення умов для повноцінного функціонування суспільства та життєдіяльності окремих осіб (І.Д. Звєрєва [79, с.167]); збереження, підтримку та захист нормального рівня життя і здоров’я людей; сприяння їм у досягненні поставлених цілей та у розкритті їхнього внутрішнього потенціалу (В.М. Шахрай [248, с. 57]).

Предметом соціальної профілактики І.І. Парфанович визначає процес сприяння соціальному розвитку особистості людини на різних етапах її віку; соціально-педагогічну діяльність, спрямовану на оптимізацію соціального формування і розвитку особистості, усунення соціально-педагогічної проблеми шляхом здійснення профілактичних заходів; покращення соціально-педагогічних можливостей середовища, в якому живе і формується індивід [222, с. 35].

Предметом соціальної профілактики в соціально-педагогічній діяльності І.Д. Звєрєва розглядає незайнятість молоді, бездоглядність дітей і жорстоке поводження з ними, протиправну, агресивну, адиктивну та ризиковану поведінку, насильство в молодіжному середовищі, захворювання, спричинені соціальними умовами, способом життя та поведінкою людей, їх наслідки, суїцидальну поведінку, молодіжний екстремізм та звернення молоді до деструктивних релігійних течій та антисоціальних субкультур тощо. Увага вченої акцентується на основних цільових групах соціальної профілактики: окремих особах, соціальних групах, верствах населення, що страждають або можуть постраждати від проблем чи негативних явищ; тих, що своєю поведінкою, способом життя спричиняють проблеми; а також на особах, соціальних групах і організаціях, від дій яких залежить подолання причин негативних явищ та їх наслідків [79, с.167].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39986.html