Дослідження стану реалізації наступності у профілактиці соціальної дезадаптації дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку у діяльності різних соціальних інститутів

Наступність і безперервність системи освіти є одними з основних принципів, за якими реалізується освіта в Україні (стаття 6 Закону України «Про освіту» [88, с.451]). Наступність і перспективність між дошкільною та початковою загальною освітою задекларована статтею 6 Закону України «Про дошкільну освіту» [87, с.259]. Та, незважаючи на нормативне забезпечення  наступності у навчально-виховних впливах на дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку, реальне практичне втілення задекларованих положень є достатньо проблематичним. Реалізація наступності у виховній і навчальній діяльності дошкільного закладу та початкової школи, на думку Т.Т. Чалої, ускладнюється багатьма чинниками:

• необов’язковістю дошкільної освіти, правом батьків добровільно визначати місце, час і форму її здобуття (або нездобуття) дитиною;
• наявність дітей, як охоплених, так і не охоплених системою дошкільної освіти;
• відсутністю координації діяльності різних соціальних інституцій, у яких виховуються та навчаються діти 6-7 років життя;
• здобуття дітьми відмінної за змістом на навчально-виховними технологіями дошкільної освіти;
• недостатньою узгодженістю позицій дошкільної та початкової шкільної ланок освіти щодо критеріїв «шкільної зрілості», відсутністю реальної наступності у виховній та навчальній роботі обох соціальних інститутів [82, с.7]

Уведення обов’язкової дошкільної освіти для дітей п’ятирічного віку (Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» від 6.07.2010 року [86]) дещо нівелювало значущість перших двох положень, висунутих Т.Т. Чалою. Але значна кількість сімей користується можливістю індивідуальної підготовки дитини до навчання у школі шляхом залучення фахівців відповідної кваліфікації, що не передбачає охоплення дітей системою дошкільної освіти. Таким чином при якісній інтелектуальній підготовці та належному пізнавальному розвитку у цих дітей відсутні тісні комунікативні контакти з групою ровесників та співпраця з іншими під час виконання певних завдань, які є необхідними компонентами процесу соціалізації і створюють передумови для кращої адаптації дитини в новому соціальному середовищі початкової школи.

Для визначення нормативних основ забезпечення послідовності і наступності у роботі педагогів з превенції соціальної дезадаптації у дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку нами було проаналізовано взаємозв’язки у завданнях і змісті програмного матеріалу, що входять до Базового компоненту дошкільної освіти (нова редакція 2012 р.) та Державного стандарту початкової загальної освіти (2011 р.) (саме ці документи є регламентуючими у змістовому наповненні навчально-виховних програм ДНЗ і початкової школи, оскільки окреслюють вимоги до рівня знань, розвитку та вихованості дітей дошкільного та молодшого шкільного віку).

Базовий компонент дошкільної освіти України – державний стандарт, у якому зведено норми і положення, що визначають державні вимоги до рівня освіченості, розвиненості та вихованості дитини 6 (7) років; сумарний кінцевий показник набутих компетенцій випускником дошкільного навчального закладу перед вступом його до школи [33]. «Пріоритет повноцінного проживання дитиною сьогодення у порівнянні з підготовкою до майбутнього етапу життя», «компетентнісний підхід до розвитку особистості, збалансованість набутих знань, умінь, навичок, сформованих бажань, інтересів, намірів та особистісних якостей і вольової поведінки дитини» як основні засади Базового компонента дошкільної освіти [33] сприяють забезпеченню наступності в діяльності дошкільної та початкової шкільної ланок освіти щодо формування соціально зрілої особистості з високим потенціалом адаптивності у динамічному соціальному середовищі.

Базовий компонент дошкільної освіти України реалізується через програми та навчально-методичне забезпечення, що затверджуються Міністерством освіти і науки України [33]. Базовий компонент розроблено з урахуванням того, що оволодіння змістом дошкільної освіти розраховано на весь період дошкільного дитинства, на формування мінімально достатнього та необхідного рівня освітніх компетенцій дитини перших 6 (7) років життя, що забезпечує її повноцінний психофізичний та особистісний розвиток, психологічну та соціальну готовність до навчання у школі. Всі вікові сходинки відіграють свою особливу роль у особистісному розвитку за умови повної реалізації дитиною своїх потенційних можливостей на попередньому етапі. Тут знаходимо суперечність: якщо дошкільна освіта в Україні необов’язкова (згідно з Законом України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» від 6.07.2010 року обов’язковою вона є тільки для дітей старшого дошкільного віку (5 років) [86, с.545]), то чи гарантує домашнє виховання дитині «повну реалізацію своїх потенційних можливостей» до досягнення нею п’ятирічного віку? Можна припустити, що примусове відвідування дошкільного навчального закладу у старшому дошкільному віці викличе небажання такої дитини відвідувати не тільки дошкільну установу, але й у майбутньому школу.

Та повернемось до аналізу Базового компонента дошкільної освіти. Його зміст побудовано відповідно до вікових можливостей дітей на основі компетентнісного підходу, тобто спрямованості навчально-виховного процесу на досягнення соціально закріпленого результату (заданої суспільством «норми», вимог до розвиненості, навченості та вихованості дитини), що орієнтує освітян на цілісний і загальний розвиток дитини, підкреслює важливість закладання в дошкільному віці фундаменту для набуття у подальшому спеціальних знань та вмінь [33].

Дошкільник набуває різних видів компетенцій через залучення до певних видів діяльності (ігрової, рухової, природничої, предметної, образотворчої, музичної, театральної, літературної, сенсорно-пізнавальної, математичної, мовленнєвої, соціокультурної тощо), що дозволяє дитині засвоювати елементарні знання про себе та довкілля, про моральні цінності, практика формує уміння доречно застосовувати набуту інформацію. Життєво компетентний дошкільник поводиться самостійно і конструктивно в різних соціальних і життєвих ситуаціях не тільки в дошкільному закладі чи пізніше у школі, але й поза ними. Тобто акцент робиться не лише на інформаційно-пізнавальній підготовці дитини, але і на її соціально значущих компетенціях.

Особлива увага у Базовому компоненті дошкільної освіти України акцентується на забезпеченні психолого-педагогічного супроводу розвитку дитини у дошкільні роки з боку батьків, педагогів, психологів з метою підготовки її до нового щабля соціального розвитку – початку навчання у школі. У документі розглядається поняття дошкільної зрілості дитини, що включає фізичний, емоційний, пізнавальний і особистісний розвиток дитини, готовність до взаємодії з довколишнім світом, розвиток специфічних видів діяльності дошкільників, які є фундаментальними для дошкільного дитинства та визначають і забезпечують адаптацію дитини до нового соціального статусу – школяра. Сформованість самосвідомості, адекватної ідентифікації себе зі своїм «Я», уміння співвідносити свої бажання, можливості та прагнення до здійснення мети діяльності, здатність уявляти себе в минулому, теперішньому, майбутньому часі, орієнтуватись у своїх основних правах і обов’язках – характеризує дошкільну зрілість дитини та її психологічну готовність до систематичного навчання у школі [33].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39986.html