Вся історія виникнення і розвитку теорії юридичної особи підтверджує, що «категорія юридичної особи є цивільно-правовою, створеною для задоволення певних реальних потреб майнового (цивільного) обороту…» [69, с. 213]. У той же час, як показує практика, значення юридичних осіб перебільшується, на що неодноразово вказувалося в різний час і різними дослідниками. Ще Д. І. Мейєр зазначав, що поняття про юридичну особу надзвичайно щедро використовується в правовому бутті, без особливої у тому потреби. Якщо юридичні особи складають в правовому бутті виключне

явище, то не слід розмножувати їх штучно [168, с. 158]. Наведене не втратило своєї актуальності і в наш час. У чинному законодавстві юридичними особами визнаються органи публічної влади, а іноді і їх територіальні структурні підрозділи. В. В. Хахулін, приміром, звертає увагу на гіперболізацію значення юридичної особи [303, с. 275].

Якщо поглянути на закріплений в ЦК України (ст. 81) поділ юридичних осіб з точки зору існуючих теорій, то нескладно помітити, що оцінка такого поділу буде різною, залежно від того, прихильником якої теорії юридичної особи є дослідник. Лише визнанням юридичної особи реально існуючим суб’єктом у   соціальному   житті   можна   пояснити   виділення   у   ст. 81 ЦК України двох їх видів – юридичних осіб приватного та публічного права.

Слід підкреслити, що легалізовані в деяких країнах види юридичних осіб мають різний характер діяльності та організаційну структуру. Разом з тим, усі їх можна поділити на дві групи, які є принципово відмінними. Найбільш загальною, хоча, як зазначається, досить невдалою в цивільно- правовому відношенні [27, с. 159], класифікацією юридичних осіб є їх поділ на дві великі групи: 1) юридичні особи публічного права та 2) юридичні особи приватного права. Зауважимо, що такий поділ відбувається не лише на теоретичному рівні, але й зумовлений нормами законодавства (наприклад, за німецьким та французьким законодавством усі юридичні особи поділяються на публічні та приватні [307, с. 337]).

Виділення юридичних осіб публічного права як самостійних учасників цивільних правових зв’язків не отримало одностайної підтримки вченими- цивілістами. В юридичній літературі наведено низку аргументів щодо недоцільності виокремлення категорії «юридична особа публічного права» в рамках цивільних правовідносин [92, с. 41–48]. Фахівцям, які критикують розгляд юридичних осіб як самостійних учасників цивільних правовідносин, наведені аргументи про доцільність включення таких осіб у систему суб’єктів цивільного права. Головним з  них є  твердження, що їм  надано

можливість самостійної та повноцінної участі в цивільних відносинах, що дозволяє забезпечити їх потреби у зв’язку з виконанням публічних функцій (укладення договорів, користування майном тощо) [140, с. 175; 252, с. 257;

321, с. 26].

Варто погодитися з твердженням, що розв’язання проблем статусу конкретного виду юридичних осіб насправді виходить за рамки цивільного права і самої категорії «юридична особа» [283, с. 149–150]. Автори обґрунтовують власну позицію тим, що, по-перше, варто визначитися з проблематикою існування юридичних осіб публічного права, оскільки закріплення в ЦК України їх існування зовсім не розв’язує пов’язаних з цим проблем. По-друге, потребує перегляду їх правове становище, у тому числі наділення цивільно-правовим статусом, з чітким відмежуванням від юридичних осіб приватного права. В іншому випадку риторичним залишається питання про доречність введення такого суб’єкта до кола осіб, правове становище яких забезпечується цивільно-правовим регулюванням. З метою попередження небезпеки знецінення цивільного права воно має обмежувати себе правовим регулюванням лише тих юридичних осіб, створення яких дозволено приватним особам і державі, якщо вона виступає як приватна особа.

Незважаючи на складність і неоднозначність цивільних відносин за участю юридичних осіб публічного права, сучасним українським законодавством не врегульовано особливості такої участі з передбаченням певних засобів та гарантій прав приватної особи в цих відносинах. Популярність ідеї юридичної особи публічного права не має чіткості у своєму розумінні, яким чином вона діє, яким правом на майно володіє, який її статус і відповідальність за свою діяльність. Визначення юридичної особи публічного права як суб’єкта цивільно-правових зв’язків, що вже запропоновані до обговорення, недосконалі. Як наслідок, невизначеність правосуб’єктності юридичної особи публічного права, її правового

становища в рамках цивільних правовідносин і співвідношення з юридичними особами приватного права не дозволяє ідентифікувати всі види юридичних осіб публічного права.

Наука цивільного права перш за все має акцентувати свою увагу не на людині як субстраті юридичної особи, а на її правовому стані, оскільки людина існує у правосуб’єктній організації у вигляді того чи іншого правового стану (працівник, директор, учасник тощо): здійснити свідомий перехід від людини як субстрату до правового стану людини, тобто до дослідження організації правових становищ людей в юридичних особах [268, с. 94]. Особливість правового стану засновників (учасників) у тому, що це цивільно-правові стани фізичних осіб (людей). Саме вони (правові стани) зумовлюють цивільно-правову участь у діяльності юридичних осіб.

Як бачимо, не всі особи можуть бути засновниками або учасниками юридичних осіб. Звідси, особи, що беруть участь у заснуванні та функціонуванні організації, відрізняються наявністю (відсутністю) цивільно- правового зв’язку між ними у в процесі діяльності самої юридичної особи. У сфері виробництва організаційно-правова форма юридичної особи забезпечує вираження волі однієї чи кількох осіб. Важливою ознакою варто визнати економічний зв’язок, що слугує підґрунтям оформлення правових відносин людей між собою у рамках однієї організації – юридичної особи. Саме через неї (юридичну особу) всі її учасники поєднані в ціле через трудові та цивільно-правові зв’язки.

Проте як організаційно можливим є те, що люди, які не мають самостійного цивільно-правового стану в правосуб’єктній організації, тобто не є ні засновниками, ні учасниками, своїми діями вчиняють цивільні правочини? Це можливо завдяки тому, що відповідно до ст. 92 ЦК України саме через свої органи юридична особа набуває цивільні права та приймає на себе цивільні обов’язки.