Роль і місце організаційно-господарських правовідносин у державному регулюванні економіки та управлінні нею

Легальне визначення організаційно-господарських відносин (ч. 6 ст. 3 ГК України) ґрунтується на категоріях “організація” та “управління” господарською діяльністю. Ці категорії є визначальними і для характеристики організаційно-господарських правовідносин як правової моделі, ідеальної правової форми відповідних організаційно-господарських відносин. Тобто, організаційно-господарські правовідносини безпосереднім чином пов’язані з управлінням економікою, з її організацією.

Поняття управління господарською діяльністю, в процесі якого згідно ч. 6 ст. 3 ГК України виникають організаційно-господарські відносини, у законодавстві, зокрема у Господарському кодексі, не розкривається. Відсутнє й легальне визначення поняття організації господарської діяльністі, а також суміжного із зазначеними поняття регулювання (державного регулювання) такої діяльності (державного регулювання економіки), яке широко використовується в господарському законодавстві. Теоретичне осмислення зазначених категорій, визначення змісту, в якому вони вживаються у Господарському кодексі, уточнення їх співвідношення має принципове значення для з’ясування сутності і змісту організаційно-господарських правовідносин, дає ключ до усвідомлення та адекватного застосування у господарській практиці відповідних положень Кодексу і господарського законодавства в цілому.

Найбільш загальне визначення категорії “управління” дають філософська наука і теорія управління. Управління тут пропонується розглядати як функцію організованих систем різноманітної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує схоронність їхньої структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію цілі діяльності [69, с. 705; 70, с. 146].

У становленні і розвитку вітчизняних досліджень управлінської проблематики, насамперед проблем соціального, зокрема державного управління, ключову роль відіграли юридичні науки, і значним чином наука адміністративного права, до предмету якої належить дослідження організаційно-правових аспектів державного управління [71, с. 139 – 140]. Адміністративно-правова наука визначає соціальне управління як здійснення цілевстановлюючого, організуючого і регулюючого впливу на спільну (колективну) діяльність людей з метою ефективного досягнення загальних результатів відповідно до реальних суспільних потреб [72, с. 56]. Державне управління як вид управління соціального розглядається тут як нормотворча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах, а також як внутрішньоорганізаційна діяльність апарату всіх державних органів щодо належного виконання покладених на них завдань, функцій і повноважень [72, с. 61]. У сучасній адміністративно-правовій науці продовжується пошук адекватних визначень поняття державного управління та здійснення різнобічного аналізу цієї категорії [73; 74].

Категорія “управління” виступає предметом дослідження в теоріях фінансового права, цивільного права, інших правових наук, які розглядяють її у відповідному аспекті, часто спираючись при цьому на загальнофілософське розуміння цієї категорії [75 - 78 та ін.]. Так, цивільно-правова теорія, у тому числі й зарубіжна, розділяє управління майном та управління юридичною особою [78, с. 44; 79].

У теорії господарського права поняття управління господарською діяльністю сформувалося ґрунтуючись на висновках науки кібернетики як загальної теорії управління і розглядається як управління одним із видів соціальних систем – управління господарськими системами, що здійснюється центрами таких систем [49; 80; 81 та ін.]. Під господарською системою з урахуванням сучасної термінології, зокрема термінології ГК України, розуміється сукупність підприємств, об’єднань, інших суб’єктів господарювання та суб’єктів, що здійснюють управління цією системою (суб’єктів організаційно-господарських повноважень), яка в якості підсистеми входить до єдиної економічної системи держави. [80, с. 6 - 10]. У сучасних умовах господарськими системами можна вважати різноманітні форми кооперації виробництва господарюючих суб’єктів, що утворюють єдиний комплекс виробничо-господарського призначення, в межах якого існує розподілення господарських функцій, елементи господарського управління, а, відповідно, центри та низові ланки господарської системи [56, с. 306]. Тобто, наявність у структурі господарської системи як суб’єктів господарювання так і суб’єктів організаційно-господарських повноважень (і, відповідно, організаційно-господарських відносин за участю вказаних суб’єктів) визнається характерною рисою таких систем.

Продовжуючи розгляд управління господарською діяльністю в умовах ринку з позицій загальної теорії управління і системного аналізу, структуру сучасної економічної системи України можна представити як таку, що включає в себе:

- по-перше, окремі підприємства та інших суб’єктів господарювання, що юридично не входять до господарських підсистем, у цьому плані їх можна вважати автономними;

- по-друге, юридично оформлені господарські підсистеми, зокрема галузеві, територіальні чи інші, у тому числі в залежності від форм власності - державні (галузі та підгалузі економіки з центрами – галузевими міністерствами чи іншими відповідними органами, державні холдинги та інші державні об’єднання, національні та державні акціонерні компанії та інші), комунальні (зокрема, територіальні господарські об’єднання), приватні (господарські системи громадських об’єднань, недержавні господарські об’єднання), змішаної форми власності.

Слід відзначити, що характеризуючи особливості системного підходу до правової організації сучасної економіки Російської Федерації, В. В. Лаптєв розглядає як господарські системи (підсистеми) виробничо-господарські комплекси (холдинги, фінансово-промислові групи тощо), федеральні та регіональні енергетичні системи, зокрема системи газопостачання та газорозподільні системи [82, с. 107 - 109]. Погоджуючись з трактуванням зазначених господарських структур як господарських систем, разом з тим не можна обходити увагою системний характер національної економіки в цілому [83; 84, с. 46 та ін.], який притаманний їй незалежно від форми соціально-економічного устрою. У цьому плані цілком закономірним є те, що економічні системи держав – членів Європейського Союзу закріплені у конституціях цих держав [85, с. 30].

Економічна система України (а саме як система вона названа в преамбулі Господарського кодексу) в повній мірі відповідає загальнотеоретичному розумінню системи як певної цілісності, єдності, впорядкованості складових елементів, які знаходяться у взаємозв’язку, взаємозалежності між собою і у сукупності складають єдине ціле, що характеризується новою якістю, новими певними властивостями, котрі не зводяться до суми властивостей окремих її елементів [86, с. 25]. Окремі ланки національної економічної (господарської) системи з причини входження до неї набувають загальних властивостей, зокрема, їхня діяльність регламентується загальними для усієї системи правилами, що втілюються у нормах господарського законодавства. У той же час національна господарська система в цілому виступає не просто як сума складових, а як цілісний комплекс, що характеризується особливими якісними рисами - функціонує на основі поєднання державного регулювання з ринковим саморегулюванням економічних відносин, відповідно до прогнозів і програм економічного і соціального розвитку, спрямована на реалізацію державної економічної і соціальної політики з метою задоволення та оптимального узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому та іншими.

У спеціальній літературі економіка України характеризується як системний господарський комплекс, що складається із взаємопов’язаних та взаємозалежних ланок – суспільного виробництва, розподілу матеріальних цінностей, обміну виробленого продукту в масштабах усієї держави. Найважливішими складовими економічної системи України виступають промисловість, енергетичний комплекс, агропромисловий комплекс, будівельний комплекс, транспорт, зв’язок, торговий комплекс, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, сфера використання і охорони природних ресурсів [87, с. 4 - 5].

Народногосподарський комплекс України як раніше, у доринковий період, так і зараз включає виробничо-господарські комплекси галузевого і територіального характеру: сфери, галузі, підгалузі, економічні регіони і т. п. Сфери суспільного виробництва, розподілу та обміну, кожна їх галузь та підгалузь виступають не тільки як складові елементи, частини, підсистеми народногосподарського комплексу, а й одночасно як самостійні економічні системи з їхніми внутрішніми взаємозв’язками і закономірностями [88, с. 25].

Регіональний народногосподарський комплекс (територіальна господарська система, поняття якої у змістовному значенні в певній мірі близьке поняттю “комунальний сектор економіки” [89, с. 52]) являє собою систему взаємопов’язаних підприємств, розташованих на певній території, що історично сформувалися в процесі комплексного розвитку на основі раціонального використання природноресурсного, науково-технічного, трудового потенціалу регіону, яка має свою спеціалізацію, кооперацію та структуру виробництва і виступає як складова національного народногосподарського комплексу [90, с. 121].

Якісні особливості, характерні для кожної із складових господарських підсистем, можуть бути визначені також відповідно до їхніх цілей, завдань і компетенції центрів та ланок підсистем. Так, державну підгалузеву систему Національної   акціонерної  компанії “Нафтогаз України” складають її дочірні підприємства, у тому числі державні та відкриті акціонерні товариства, акції (частки, паї) яких, що належать державі, передані до статутного фонду Компанії, а також її філії, представництва, інші відокремлені структурні підрозділи. Компанія утворена з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузі, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку шляхом провадження підприємницької діяльності. Відповідно до цілей і завдань НАК “Нафтогаз України” визначені її юридичний статус і компетенція (предмет діяльності) [91; 92].

Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/532776.html