Об’єкти та зміст організаційно-господарських правовідносин

Під терміном “об’єкт” (від латинської “objectum” – “предмет”) у філософії розуміється те, що протистоїть суб’єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. В юридичних науках цей термін вживається доволі часто, але має свій, специфічний зміст. Стосовно правовідносин об’єкти – це те, з приводу чого виникають, існують і розвиваються самі правові відносини, виникають і реалізуються суб’єктивні юридичні права та обов’язки їх учасників. Об’єкт правовідношення показує, на що воно спрямоване, на що впливають права та обов’язки його суб’єктів [14, с. 44].

В юридичній науці об’єкт правовідношення виступає найбільш спірним його елементом. Наукові погляди дослідників розрізняються у питаннях і щодо входження об’єкта до складу правовідношення, і щодо розуміння самого поняття “об’єкт правовідношення”. Якщо перше з відзначених питань в цілому знайшло позитивне вирішення, і об’єкт як елемент правовідношення визнається більшістю науковців [183, с. 201; 240, с. 348 – 349; 241 та ін.], то друге питання залишається дискусійним.

У теорії права щодо розуміння категорії об’єкта правовідносин виділяються два підходи. Перша точка зору – плюралістична, полягає в тому, що об’єктом правовідносин визнаються явища навколишнього світу - матеріальні та інші соціальні блага, які служать задоволенню інтересів і потреб суб’єктів (учасників) правовідносин, і з приводу яких у цих суб’єктів і виникають відповідні юридичні зв’язки. При цьому до об’єктів правовідносин відносять матеріальні блага (речі, майно, цінності і т.п.), у тому числі майнові комплекси підприємств [242], нематеріальні блага (життя, здоров’я, честь, гідність і т. п.), продукти духовної діяльності (твори мистецтва, науки, музики, літератури, комп’ютерні програми і т.п.), цінні папери і документи (гроші, акції, дипломи, атестати тощо), політичні (зокрема, державні) блага [243, с. 18], а також результати дій учасників правовідносин [20, с. 384; 27, с. 193; 184, с. 154 – 155 та ін.].

Друга точка зору – моністична, виходить з того, що об’єктом правовідносин можуть бути тільки вчинки, діяння людей та інших суб’єктів, їхня поведінка, фактичні суспільні відносини, оскільки тільки вони здатні реагувати на дію права, на вплив правовідносин [185, с. 195 – 197; 244, с. 149 та ін.]. Лише діяльність людини, людська поведінка, виражені в діях або утриманні від дій, - писав О. С. Іоффе, - здатні до реагування на правовий вплив, оскільки існує тільки один і єдиний об’єкт правомочності і обов’язку, а відтак, і об’єкт правовідношення – людська поведінка, діяльність або дії людей [12, с. 82]. Визнаючи юридичним об’єктом правовідношення поведінку, діяльність людей (О. С. Іоффе), фактичні суспільні відносини (Ю. К. Толстой [18; 19, с. 343]), прибічники моністичного підходу не виключають і наявність у правовідношення матеріального (спеціального) об’єкта, або предмета - матеріальних та нематеріальних благ, з приводу яких виникають правовідносини [14, с. 49 – 50; 19, с. 343 – 345; 244, с. 149 - 150]. При чому підкреслюється, що на юридичний об’єкт правовідносини впливають безпосередньо, а на матеріальний – тільки через поведінку суб’єктів правовідносин [183, с. 230].

Різні підходи до трактування категорії “об’єкт правовідносин” знайшли відображення і в галузевих юридичних науках, при чому застосування того або іншого підходу для характеристики даної категорії у значній мірі обумовлено історичною традицією або науковою позицією певного дослідника чи групи дослідників. Так, у науці цивільного права уявлення про об’єкти цивільних правовідносин як про речі, дії, у тому числі послуги, результати духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові блага, інші явища і предмети навколишнього світу, які мають властивість задовольняти інтереси учасників правовідносин [43. – C. 80; 151, с. 78 - 79], є практично загальновизнаним, знайшло втілення у відповідних положеннях нового ЦК України [245, с. 83 – 84] і навіть лежить в основі класифікації цивільних правовідносин на речові та зобов’язальні. Аналогічний (плюралістичний) підхід переважає і при характеристиці об’єктів фінансових правовідносин [21, с. 139 – 153; 246; 247] та адміністративних правовідносин [44. – C. 60; 248, с. 17], хоча тут мають місце й винятки на користь моністичного підходу [8. – C. 83; 249, с. 61]. В науці аграрного права переважає моністичний підхід: в якості об’єкта аграрних правовідносин розглядаються суспільні аграрні відносини, що становлять предмет регулювання цієї галузі права і через систему правовідносин набувають значимості об’єкта останніх [250. – C. 63 - 65]. Разом з тим і у цій галузі правових знань окремі дослідники висловлюються з точки зору позиції плюралістичного підходу [251. – C. 82].

У теорії господарського права дослідження господарських правовідносин в значній мірі ґрунтується на висновках цивільно-правової та адміністративно-правової теорій. Щодо характеристики об’єктів господарських правовідносин тут в основному використовується плюралістичний підхід: об’єктом таких правовідносин пропонується вважати засоби здійснення господарського інтересу -  речі, у тому числі гроші і цінні папери, дії зобов’язаних осіб, власну діяльність суб’єкта господарювання, нематеріальні блага, які використовуються при здійсненні господарської діяльності (фірмове найменування, товарний знак, комерційна таємниця та інші) [31, с. 72].

Хоча плюралістична точка зору щодо розуміння об’єкта правовідносин знайшла значне поширення як у теорії права, так і в галузевих правових дослідженнях, все ж таки найбільш обґрунтованою, як уявляється, слід вважати моністичну точку зору. Об’єктом правовідношення може бути тільки те, що здатне реагувати на відповідний правовий вплив. Так, відносини власності не є відносинам суб’єкта щодо належного йому певного майна, а відносинами між цим суб’єктом та іншими суб’єктами з приводу цього майна. Власність - категорія суспільна, і об’єктом правовідносин власності може бути саме поведінка інших суб’єктів з приводу майна, яке належить певному суб’єкту-власнику. Це стосується і правовідносин, що виникають з приводу інших благ. У сфері господарювання це, зокрема, права суб’єкта на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, на визначені законом правові засади і гарантії підприємництва, на забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем тощо. Реалізація суб’єктом зазначених та інших прав в економічній сфері залежить від поведінки інших суб’єктів, які зобов’язані утримуватися від порушення цих прав. Тобто, правовідношення спрямоване на регулювання конкретних відносин, фактичної поведінки суб’єктів у юридично значущій ситуації.

Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/532776.html