Юридичні факти як підстави виникнення, зміни і припинення організаційно-господарських правовідносин

Організаційно-господарські правовідносини як і господарські правовідносини в цілому або правовідносини будь-якої іншої галузевої належності є явищами динамічними - вони існують у часі, тобто виникають, змінюються, припиняються. Для виникнення, зміни і припинення організаційно-господарських правовідносин як правової моделі, ідеальної правової форми організаційно-господарських відносин обов’язково необхідним є ряд передумов. В якості таких передумов правовідносин у теорії права звичайно вказуються норми права, правосуб’єктність і юридичні факти [20, с. 376, 380, 384; 27, с. 190 - 193]. Аналогічні передумови правовідносин відзначаються і в галузевих правових дослідженнях [168, с. 37; 243, с. 16]. Поширюючи це положення на організаційно-господарські правовідносини в якості передумов їх виникнення, зміни і припинення слід назвати норми господарського права, реалізації яких слугують відповідні правовідносини, господарську правосуб’єктність учасників останніх як властивість їх бути суб’єктами господарських відносин, мати відповідні права та обов’язки у сфері господарювання, а також юридичні факти - фактичні обставини, що мають певні юридичні наслідки.

Норма господарського права як одна з передумов виникнення, зміни чи припинення організаційно-господарського правовідношення служить формально-юридичною його підставою. Вона відображає структуру (склад) такого правовідношення: гіпотеза виступає у формі ідеальної моделі юридичного факту, а диспозиція - у вигляді ідеально сформульованих прав та обов’язків суб’єктів. Правові норми визначають і правовий статус кожного з видів учасників названих правовідносин, чим обумовлюють їхню господарську правосуб’єктність, яка для певного учасника є загальною щодо всіх правовідносин з його участю. Отже, динаміка організаційно-господарських правовідносин, як і будь-яких інших, найбільшим чином пов’язана саме з юридичними фактами, оскільки норми господарського права і господарська правосуб’єктність учасників господарських відносин мають значно більш сталий характер. Юридичні факти саме й виступають підставами виникнення, зміни і припинення організаційно-господарських правовідносин.

Слід відзначити, що окремі дослідники включають юридичні факти до складу правовідносин [23, с. 17; 240, с. 349]. Більшість же дотримується іншої точки зору [183, с. 201; 184, с. 100 та ін.], що, як уявляється, є більш правильним.

У галузевих правових дослідженнях юридичні факти традиційно вивчаються у цивільному, сімейному, трудовому та деяких інших галузях [265, с. 115]. У господарському праві подібні дослідження тільки започатковуються і набувають актуальності. У цій галузі права має місце своя особлива система юридичних фактів які служать підставами виникнення, зміни і припинення господарських правовідносин [31, с. 72].

В основі визнання у правових нормах за тими чи іншими обставинами значення юридичних фактів лежить їхній необхідний зв’язок з поведінкою суб’єктів права. Регулювати правом поведінку учасників господарської діяльності можна лише в тому випадку, якщо норми прив’язані до суспільної економічної практики цих учасників, якщо вони вибірково підходять до відповідних економічних явищ, об’єктивно мають регулятивну роль, тому що зазначені учасники в практиці з метою задоволення своїх інтересів визначають у типових ситуаціях відповідний образ своєї поведінки. [20, с. 385].

У правознавстві класифікація юридичних фактів як складних явищ, що породжують правовідносини, здійснюється за різними критеріями [30, с. 213]. В аспекті даного дослідження теоретичне і практичне значення мають класифікації юридичних фактів за гносеологічною природою (вольовим моментом) на події та дії, за юридичною природою дій (на правомірні і неправомірні), за тривалістю в часі, а також за структурою (прості і складні).

Стосовно першої з названих класифікацій характерною рисою системи юридичних фактів у господарському праві виступає те, що в ній переважають дії учасників господарської діяльності як такі, що встановлюють правовідносини. Але це не виключає й того, що в ряді випадків законодавство важливу роль відводить подіям як юридичним фактам, що змінюють чи припиняють господарські правовідносини [31, с. 72].

Підставами виникнення, зміни і припинення господарських (організаційно-господарських) правовідносин можуть служити як правомірні, так і неправомірні юридичні факти. Причому, в числі перших можуть бути як юридичних акти, що здійснюються з метою реалізації конкретних правових результатів (укладення господарського договору, проведення приватизаційного конкурсу, концесійного конкурсу та інші), так і юридичні вчинки, які безпосередньо не переслідують правові цілі, але об’єктивно, незалежно від волі й намірів суб’єкта, породжують правові наслідки. Так, створення об’єктів інтелектуальної, зокрема промислової, власності є актом творчості, але в результаті виникають відповідні правовідносини у сфері господарювання. Неправомірні юридичні факти - господарські правопорушення, породжують, як правило, відносини юридичної відповідальності.

За тривалістю в часі юридичні факти, як відомо, можуть бути одноактні та тривалі. У зв’язку з цим серед останніх у теорії виділяють правовий (юридичний) стан як самостійний особливий вид юридичного факту, що триває у часі безперервно або періодично виникає, і може бути результатом як подій, так і дій, як правомірних, так і неправомірних. Правовий (юридичний) стан займає особливе місце серед юридичних фактів у господарському праві. Так, факт створення та існування підприємства або іншого суб’єкта господарюваня викликає до життя безліч правовідносин, у тому числі й організаційно-господарських. 

Разом з простими (елементарними) юридичними фактами підставами виникнення, зміни і припинення господарських (організаційно-господарських) правовідносин часто виступають і складні, тобто так звані фактичні склади, коли для виникнення юридичних наслідків потрібен не один юридичний факт, а сукупність двох або декількох таких фактів. Так, відповідні положення нормативно-правового акту - Постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2000 р. № 599 “Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля” [266] разом з актом органу виконавчої влади – рішенням Мінекономіки України щодо визначення на конкурсних засадах базової біржі є підставою для виникнення правовідношення з організації і проведення аукціону з продажу вказаних енергоресурсів між визначеним названою постановою видобувним чи переробним підприємством і цією біржею.

У теорії розрізняють два види фактичних складів: а) за принципом незалежного нагромадження елементів складу - як проста їх сукупність, значення має лише наявність такої сукупності фактів; б) за принципом послідовного нагромадження елементів - юридичні наслідки настають лише у випадку нагромадження елементів складу у визначеному порядку. Обидва ці варіанти мають місце стосовно правовідносин, що досліджуються. Так, для виникнення договірного приватизаційного організаційно-господарського правовідношення необхідна така послідовність юридично значущих дій: прийняття рішення про приватизацію об’єкта державної або комунальної власності, проведення приватизаційного конкурсу, укладення договору купівлі-продажу об’єкта приватизації. Або, заснування суб’єкта господарювання – юридичної особи опосередковується фактичним (юридичним) складом, елементами якого є такі юридичні факти: волевиявлення засновника (засновників) про намір створення такого суб’єкта (відповідне рішення або засновницький договір), формування статутного фонду створюваного суб’єкта, державна реєстрація фактично створеного суб’єкта господарювання [267, с. 47 – 51].

При дослідженні проблеми юридичних фактів як підстав виникнення господарських (організаційно-господарських) правовідносин варто враховувати і наявність так званих правових презумпцій і фікцій. Під презумпціями розуміється підтверджене попереднім життєвим досвідом і закріплене згодом у нормах права припущення про наявність чи відсутність юридичних фактів, засноване на зв’язку передбачуваних і наявних фактів. Презумпція є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи. У господарському праві частіше застосовуються презумпції, що можуть бути спростовані. Так, у ст. 218 ГК України закріплена презумпція винуватості учасника господарських відносин, тобто припущення про його відповідальність за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо він не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

На відміну від презумпції фікція – неіснуюче явище чи подія, що визнані існуючими у встановлених юридичних процедурах. Це, зокрема, припущення і визнання фізичної особи безвісно відсутньою згідно ст. 43 ЦК України. Якщо така фізична особа є суб’єктом підприємницької діяльності (суб’єктом господарювання), то визнання її безвісно відсутньою виступає підставою припинення абсолютного господарського правовідношення з ведення власної господарської діяльності цим суб’єктом та підставою виникнення організаційно-господарського правовідношення з державної реєстрації припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи — підприємця [268, ст. 46]. Тобто, юридичні фікції необхідні, оскільки допомогають вносити ясність у правове регулювання відповідних відносин.

Господарський кодекс України, інші нормативно-правові акти господарського законодавства не містять легального переліку підстав виникнення, зміни і припинення організаційно-господарських правовідносин, як і господарських правовідносин у цілому. Разом з тим аналіз змісту окремих норм Господарського кодексу може допомогти у з’ясуванні того, з яких підстав виникають господарські (організаційно-господарські) правовідносини. Так, ст. 144 ГК України передбачає підстави виникнення майнових прав та обов’язків суб’єкта господарювання. Оскільки юридичний зміст організаційно-господарських правовідносин складають саме права та обов’язки суб’єктів, зокрема організаційно-майнові, підстави виникнення цих прав та обов’язків можна розглядати і як підстави виникнення відповідних правовідносин, адже останні існують не інакше, як у правах та обов’язках їхніх учасників (суб’єктів).

Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/532776.html