Класифікація організаційно-господарських правовідносин

Організаційно-господарські правовідносини дуже різноманітні, що обумовлено різноманітністю організаційно-економічних зв’язків між учасниками господарської діяльності. Відповідно до цього при дослідженні організаційно-господарських правовідносин важливого теоретичного і практичного значення набуває питання їх класифікації, виділення за певними критеріями окремих видів зазаначених правовідносин та розгляд їхніх особливостей. Науковий аналіз організаційно-господарських правовідносин у всій їх повноті і багатоманітності, узагальнення і конкретизації теоретичних знань про них як про певні явища суспільного життя необхідні, оскільки дозволяють закласти фундаментальну основу для висунення, розробки і обґрунтування практичних пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання організаційних аспектів господарювання і господарської діяльності в цілому.

Підходи до класифікації організаційно-господарських правовідносин і, зокрема, визначення критеріїв їх класифікації можуть бути здійснені на трьох рівнях. Загальнотеоретичний рівень, який має основою загальне вчення про правовідносини, є необхідним, оскільки категорія правовідносин повністю охоплює й організаційно-господарські правовідносини. Останні як складова частина цілком охоплюються також категорією господарських правовідносин, що дає підстави розглядати їх на галузевому господарсько-правовому рівні. При цьому за умови певного коригування можуть бути використані й висновки суміжних галузевих правових теорій, зокрема наук галузей цивільного та адміністративного права, генетично пов’язаних з господарсько-правовою теорією. І третій рівень, суто специфічний, який ґрунтується на специфічних ознаках організаційно-господарських правовідносин і охоплює тільки ці правовідносини.

Слід ще раз підкреслити, що в даній роботі класифікація організаційно-господарських правових відносин ґрунтується на розуміння цих правовідносин як форми здійснення права, як засобу правового впливу на фактичні суспільні відносини, як пропонованої державою правової моделі, ідеальної правової форми організаційно-господарських відносин – відносин реальної економіки. При цьому в необхідній мірі враховується діалектичний взаємозв’язок між організаційно-господарськими правовідносинами і організаційно-господарськими відносинами, їхня змістовна адекватність. 

Підстави класифікації правовідносин у загальній теорії права розглядаються як такі, що кореняться в особливостях права - його форми, структури, функцій, типів правового регулювання, його реалізації. Підрозділ правовідносин на види не тільки збігається в основному з класифікацією правових норм, але і є в сутності їхнім продовженням, проекцією. Разом з тим правовідносини мають і власні підстави класифікації, зв’язані з їх особливостями як різновиду суспільних відносин [26. –  С. 29]. 

У теорії права правовідносини поділяються на види за різними критеріями. За галузевою належністю (тобто за об’єктами впливу) правовідносини відповідають тим галузям права, норми яких вони реалізують (конституційно-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові тощо). Організаційно-господарські правовідносини є одним із видів господарських правовідносин. У сукупності із господарсько-виробничими та внутрішньогосподарськими правовідносинами вони складають сферу господарських правовідносин.

Загальновизнаною є також класифікація правовідносин в залежності від характеру впливу на поведінку суб’єктів (в залежності від функцій права) на регулятивні та охоронні [30, с. 207]. Організаційно-господарські правовідносини у більшості своїй є регулятивними, оскільки опосередковують позитивну поведінку суб’єктів, яка відповідає нормам права. Формально-юридичною підставою вони мають відповідні норми господарського законодавства і виникають за наявності певних юридичних фактів. Разом з тим серед правовідносин, що досліджуються, значне місце займають і охоронні, які служать засобом реалізації охоронних норм господарського права. Ці правовідносини виникають з фактів протиправної поведінки учасників господарської діяльності, яка потребує певної реакції з боку суспільства і держави в особі уповноважених державних органів або органів місцевого самоврядування. Такі правовідносини звичайно пов’язані з виникненням та застосуванням юридичної відповідальності, передбаченої в санкціях охоронних правових норм. В аспекті, що розглядається, це в основному організаційно-господарські правовідносини, пов’язані із застосуванням адміністративно-господарських санкцій.

У теорії права виділяються ще загальнорегулятивні (загальні) правовідносини, які випливають безпосередньо із загальних норм закону, не мають повної суб’єктної індивідуалізації і породжують у всіх суб’єктів однакові права та обов’язки без всіляких умов (наприклад, права та обов’язки, закріплені конституційними нормами) [26, с. 30; 184, с. 102 – 105; 275, с. 107]. Загальнорегулятивні правовідносини переважно спрямовані на закріплення загального кола суб’єктів права, їх загального юридичного статусу, і створюють основу, на якій складаються численні і різноманітні регулятивні правовідносини. Загальнорегулятивні правовідносини характеризуються як специфічний стан, в якому перебуває даний суб’єкт, і який визначає його загальне положення відносно усіх інших осіб. Вони випливають із загального юридичного статусу суб’єкта, тому їх ще називають статусними правовідносинами [11, с. 376].

Стосовно організаційно-господарських правовідносин в аспекті їх загальнорегулятивного типу можна вести мову про правовідносини, пов’язані з реалізацією конституційних норм та окремих норм інших актів законодавства, що в узагальненому вигляді закріплюють основи правового статусу учасників господарських відносин, основи взаємовідносин суб’єктів господарювання із органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами організаційно-господарських повноважень, подібно тому, як закріплюється група прав (обов’язків) особи і громадянина, що випливає безпосередньо із закону (недоторканість особи, свобода думки і слова, право приватної власності, право на підприємницьку діяльність, обов’язок сплачувати податки і збори і т. п.). Загальнорегулятивні правовідносини в результаті акту індивідуально-правового регулювання у більшості своїй набувають ознак конкретності [26, с. 30].

Повертаючись до класифікації правовідносин на регулятивні та охоронні, доречно відзначити, що регулятивні правовідносини у свою чергу за характером (змістом) юридичного обов’язку суб’єктів можуть бути активного або пасивного типів [26. –  С. 31 – 32; 184, с. 108 – 111]. Цей поділ в певній мірі стосується і організаційно-господарських правовідносин, які можуть належати як до активного типу, так і до пасивного. В активних організаційно-господарських правовідносинах обов’язок однієї сторони полягає у здійсненні певних позитивних дій, а право іншої сторони – у вимаганні виконання цього обов’язку. В пасивних правовідносинах обов’язок полягає в утриманні від дій, які небажані для іншої сторони або заборонені юридичними нормами. Зокрема, в пасивному (стосовно усіх інших суб’єктів) абсолютному організаційно-господарському правовідношенні з ведення суб’єктом господарювання власної господарської діяльності друга сторона - будь-який суб’єкт організаційно-господарських повноважень - зобов’язана утримуватися від дій, що перешкоджають здійсненню суб’єктом господарювання своїх прав на ведення такої діяльності. Активний момент такого правовідношення знаходиться в суб’єктивному праві відповідної його сторони (суб’єкта господарювання). В цілому ж активні організаційно-господарські правовідносини відображають динамічну функцію господарського права, пасивні - його статичну функцію.

Разом з тим слід відзначити, що велика кількість складних організаційно-господарських правовідносин включає як активні (здійснення певних дій), так і пасивні (утримання від дій) обов’язки сторін, тобто є по суті активно-пасивними. Так, у відносному зобов’язальному організаційно-господарському правовідношенні оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (або його структурного підрозділу) до обов’язків орендодавця - Фонду державного майна України чи його регіонального відділення належить як передача орендареві в оренду цілісного майнового комплексу згідно з договором за актом приймання-передачі майна (активна дія), так і утримання від дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах договору (пасивна поведінка) [276].

За генетичним та функціональним зв’язком (за місцем, субординацією у механізмі правового регулювання) розрізняють правовідносини матеріально-правові, що пов’язані з реалізацією норм матеріального права, і процесуально-правові, що виникають на основі норм процесуального права і похідні від норм права матеріального. У свою чергу серед процесуально-правових відносин виділяють процесуально-регулятивні (процес укладання угоди, проведення конкурсу) і процесуально-охоронні (правовідносини, що опосередковують процедуру реалізації юридичної відповідальності) [30, с. 207]. Що стосується організаційно-господарських правовідносин, то вони можуть бути будь-якими з названих. Більшість організаційно-господарських правовідносин складають матеріальні правовідносини. Процесуальні організаційно-господарські правовідносини також дуже поширені. До процесуально-регулятивних, зокрема, належать правовідносини, що опосередковують порядок прийняття рішень органами Антимонопольного комітету про надання дозволів на узгоджені дії або економічну концентрацію, правовідносини, що опосередковують порядок затвердження фінансового плану державному підприємству, правовідносини, що опосередковують порядок проведення концесійного конкурсу тощо. Процесуально-охоронними є правовідносини, через які реалізується процедура застосування адміністративно-господарських санкцій та деякі інші.

Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/532776.html