Абсолютні майнові організаційно-господарські правовідносини

Абсолютні майнові господарські правовідносини, як зазначалося, виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності суб’єктом – власником засобів виробництва на основі використання цих засобів. Дані правовідносини можуть бути господарсько-виробничими або організаційно-господарськими в залежності від того, якого суб’єкта мати на увазі в якості другої сторони правовідношення - суб’єкта господарювання чи суб’єкта організаційно-господарських повноважень. В аспекті даного дослідження зацікавленість представляють абсолютні майнові організаційно-господарські правовідносини.

Виділення зазначених правовідносин в окрему групу обумовлюється специфічними особливостями, що відрізняють їх від організаційно-господарських правовідносин інших видів, а також виключним значенням, яке мають правовідносини власності серед інших господарських правовідносин. Право власності є основним речовим правом у сфері господарської діяльності (ст. 134 ГК України). Наявність у суб’єкта господарювання чи іншого учасника господарських відносин засобів виробництва на праві власності надає йому в найбільш повному обсязі господарську самостійність, необхідну для організації та здійснення виробничої чи іншої діяльності в економіці. Право власності включає право суб’єкта максимально повно і вільно, незалежно від інших осіб в межах закону володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном з господарською метою. Суб’єкт-власник, будь то громадянин-підприємець, приватне, кооперативне чи інше підприємство, господарське товариство, громадське об’єднання, держава або територіальна громада тощо, реалізуючи це право повноважний приймати в межах закону будь-які рішення щодо використання свого майна і розпорядження ним.

Право власності є абсолютним речовим правом, в якому власник не кореспондує з жодним конкретним суб’єктом. Право власності охороняється законом від протиправних посягань з боку будь-яких інших суб’єктів (див. зокрема, гл. 29 ЦК України). Разом з тим право власності охоплює певні правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, з господарською метою. Зазначені правомочності в цілому знайшли відображення у ГК України, де вони в загальному вигляді закріплені у ст. 135 як організаційно-установчі повноваження власника.

У теорії господарського права обсяг правомочностей власника у сфері господарювання трактується неоднозначно. Так, О. М. Вінник до таких правомочностей відносить повноваження, що забезпечують власникові реалізацію однієї із основних функцій – функції управління своєю власністю: засновницькі (щодо заснування інших суб’єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж використання майна, яке передається власником іншим суб’єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управління створеним власником суб’єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майна, яке на певному, зазвичай похідному від права власності, правовому титулі закріплюється за іншим суб’єктом господарювання), охоронні (щодо охорони прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав і законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) [42, с. 151].

О. П. Загнітко і В. А. Малига поділяють організаційно-установчі повноваження власника на телеологічні (право визначати ціль і предмет діяльності суб’єкта господарювання, інші умови його господарської діяльності в локальних актах цього суб’єкта), розпорядчі (право утворювати господарські організації, припиняти їх, право здійснювати господарську діяльність в інших формах, утворювати господарські об’єднання тощо), управлінські (право вирішувати будь-які питання управління діяльністю суб’єкта господарювання), майнові (право закріплювати майно за утвореним суб’єктом господарювання відповідно до закону, визначати склад і порядок використання майна) [54. –  С. 188 - 189].

Як уявляється, класифікуючи організаційно-установчі повноваження власника слід погодитися з В. С. Щербиною, який основними з цих повноважень вважає засновницькі, вкладаючи в це поняття оптимально адекватний зміст і приділяючи ним виключну увагу [39, с. 181 - 182].

Разом з тим, враховуючи взаємні зв’язки окремих організаційно-установчих повноважень власника, що обумовлюють складність і неоднозначність їх розмежування і кваліфікації, а також в залежності від значущості вказаних повноважень і місця їх реалізації в процесі організації та здійсненя господарської діяльності суб’єктом-власником більш обґрунтованим і доцільним було би при класифікації цих повноважень розташувати окремі з них в такій послідовності:

- цілевизначальні (телеологічні) повноваження, тобто такі, що пов’язані з прийняттям суб’єктом-власником рішення про використання належного йому майна з господарською метою, вибором конкретної організаційно-правової форми здійснення господарської діяльності на основі цього майна, визначенням мети і предмету діяльності утвореного суб’єкта господарювання;

- засновницькі - пов’язані з утворенням суб’єктом-власником унітарних або корпоративних (спільно з іншими власниками) суб’єктів господарювання чи здійсненням ним господарської діяльності в інших формах, виділенням (закріпленням) певної частки майна власника утвореним суб’єктам, визначенням структури цих суб’єктів тощо впродовж до припинення діяльності утворених суб’єктів господарювання;

- регулятивні, зміст яких полягає у встановленні загальних правил діяльності утворених суб’єктів господарювання (зокрема, щодо визначення меж використання майна, встановлення і розмежування господарської компетенції та інші);

- управлінські (оперативно-управлінські) як право право вирішувати відповідно до встановленої компетенції питання управління діяльністю утвореного суб’єкта господарювання;

- контрольні як право здійснення контролю за діяльністю утвореного суб’єкта, у тому числі за використанням ним майна власника;

- охоронні - щодо охорони та захисту прав і законних інтересів власника від протиправних посягань на його майно.

Щодо майнових повноважень власника, то навряд чи є підстави виділяти їх окремо, оскільки вони охоплюються засновницькими (наділення майном утвореного суб’єкта господарювання), контрольними (здійснення контролю за ефективним використанням цим суб’єктом майна власника) та іншими із перелічених повноважень. Останні ж в цілому є майновими, оскільки спрямовані на використання майна власника з господарською метою. 

Захист і реалізація права власності у сфері господарської діяльності опосередковується, як було зазначено, абсолютними речовими організаційно-господарськими правовідносинами. Останні тут виступають як форми здійснення права власності, як засоби в механізмі правового регулювання фактичних суспільних відносин, центральна ланка цього механізму, як пропоновані державою правові моделі, ідеальні правові форми певної групи організаційно-господарських відносин – конкретних відносин власності в реальній економіці.

Абсолютні майнові організаційно-господарські правовідносини, що аналізуються, в залежності від їхнього об’єкту представлені двома правовідношеннями: перше пов’язане з охороною і захистом прав власника, друге - з реалізацією організаційно-установчих повноважень власника.

Правовідношення, пов’язане з охороною і захистом прав власника від посягань на його майно, захистом його законних інтересів у разі їх порушення іншими особами, однією стороною має суб’єкта (учасника) господарської діяльності – власника. Друга сторона конкретно не визначена. Власникові протистоїть необмежена кількість суб’єктів, зобов’язаних не порушувати це право і не заважати йому в реалізації даного права відповідно до закону, тобто контрагентами суб’єкта-власника у такому правовідношенні можуть виступати всі і кожний. Дане абсолютне речове господарське правовідношення може бути організаційно-господарським потенційно, як і потенційно господарсько-виробничим.

Це правовідношення може набувати характеру організаційно-господарського, якщо під другою стороною (всіма і кожним) у ньому мати на увазі суб’єктів організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю в узагальненому, не конкретизованому вигляді. Будь-який орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт організаційно-господарських повноважень приймаючи управлінські рішення чи здійснюючи інші управлінські функції в ході реалізації своїх організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання - власника повинен утримуватися від порушення права власності цього суб’єкта.

Вся работа доступна по ссылке http://mydisser.com/ru/catalog/view/532776.html