Сутність та зміст вокально-сценічної майстерності

Сучасні тенденції гуманізації змісту, методів і форм педагогічного процесу, орієнтація на вияв індивідуальності кожного учня ставлять високі вимоги до особистості педагога, формування його майстерності. Так в музичній освіті, сучасний етап якої характеризується, насамперед, пошуками нетрадиційних підходів, все більше зростає потреба підготовки нової генерації педагогічних кадрів: педагогів схильних діяти нестандартно, активно використовувати інноваційні технології, педагогів, спроможних до принципового переорієнтування на сучасні пріоритети, налаштованих на творче вирішення проблем. Пошук шляхів формування основ фахової майстерності майбутніх учителів саме за роки навчання, є одним з основних завдань музичної освіти у вищій школі.

Проблема формування професійної майстерності висвітлена у різноманітних сферах: психолого-педагогічній (Ю.Азаров, Л.Виготський, І.Зязюн, О.Киричук, Н.Кузьміна, А.Макаренко, О.Пєхота, С.Рубінштейн, В.Сухомлинський, Г.Хозяїнов та ін.,) та музично-естетичній (Е.Абдуллін, Б.Асаф’єв, О.Апраксіна, Л.Арчажникова, А.Козир, Г.Падалка, О.Рудницька, О.Щолокова, В.Шульгіна). Велика зацікавленість учених цією важливою проблематикою обумовлена потребами розвитку суспільства, нагальною необхідністю підготовки високопрофесійних фахівців.   

Навчання основам педагогічної техніки як запоруки фахової майстерності та одного з основних професійних напрямів підготовки учителя, ідея акторського начала в педагогічній професії вперше були висунуті А. Макаренком [103]. Пізніше елементи артистичних дій були випущені з поля зору професійного навчання майбутніх учителів. Лише в 60-і роки ХХ ст. до цієї проблеми звернулися в деяких ВНЗ, серед яких Полтавський педагогічний інститут імені В.Г.Короленка. У 80-і роки були виданні роботи, присвячені розвитку артистичних здібностей майбутніх учителів у педагогічній професії, серед яких концептуальна робота А. Зязюна "Основи педагогічної майстерності", в якій йдеться про акторські здібності як передумову успішного формування педагогічної майстерності.

Для вирішення завдань формування педагогічної майстерності дуже важливим є досвід В.Сухомлинського, адже він виділив основні складові цього феномену, а саме:

• гуманізм – ставлення до дитини як найвищої цінності, котра проявляється наявністю у педагога доброти, любові, милосердя, чуйності;
• професіоналізм – глибоке знання вчителем навчального предмету, його методики, сучасних досягнень педагогіки та психології;
• педагогічні здібності – комунікабельність, інтуїція, навіювання, оптимізм, здатність до творчості;
• педагогічна взаємодія – професійний такт вчителя, культура мовлення та спілкування з учнями, врахування психофізичних особливостей дитини [159, 491].

У своїх наукових працях В.Сухомлинський розробив теоретичну систему вдосконалення педагогічної майстерності вчителя, науково обґрунтував та перевірив на практиці форми та методи її організації, показав можливість та доцільність реалізації в умовах конкретного педагогічного колективу – Павлишської середньої школи. Він не лише ефективно розробляв власні положення, добираючи до них конкретні форми та методи їх реалізації, а й знаходив нові творчі форми роботи вчителів з дітьми.

Осмислення теоретичних та практичних засад педагогічної майстерності найбільш повно представлене в концептуальних положеннях, розроблених колективом педагогів-дослідників Полтавського педагогічного інституту під керівництвом академіка І.Зязюна (Г.Брагін, Л.Крамущенко, І.Кривонос, Н.Пивовар, В.Семиченко, Н.Тарасевич та ін.). Виходячи з того, що майстерність розкривається тільки в ефективній діяльності, вчені розглядають цей феномен як вияв педагогом свого “Я” у професії, як самореалізацію особистості вчителя у педагогічній діяльності, що забезпечує саморозвиток учня, - зазначає І.Зязюн [61, 30]. На думку І.Зязюна, сутність майстерності – “в особистості вчителя, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на ґрунті реалізації власної системи цінностей.  Майстерність – вияв найвищої форми активності особистості вчителя в професійній діяльності, активності, що базується на гуманізмі і розкривається в доцільному використанні методів і засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання й виховання” [61, 29]. Пошуки визначення поняття “майстерність” засвідчили багатоаспектність та багатогранність цього феномену. Так, проявом майстерності є найвища форма активності особистості, котра втілюється у фаховій діяльності, сутність якої закладена в здатності особистості виявляти творчу ініціативу на ґрунті реалізації власної системи цінностей.

У структурі педагогічної майстерності як системотворчого фактору професійної підготовки І.Зязюн виокремив наступні взаємопов’язані елементи, котрим властивий саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників: гуманістичну спрямованість діяльності вчителя, його професійну компетентність, педагогічні здібності та педагогічну техніку. З цієї позиції фундаментом розвитку професійної майстерності вчителя є професійні знання. Гуманістична спрямованість та професійні знання складають той кістяк високого рівня професіоналізму в діяльності, який і забезпечує цілісність цієї системи. Виокремлюючи гуманістичну спрямованість як найголовнішу характеристику майстерності, автори виділяють, вказуючи на те, що ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації вчителя повинні бути спрямованими на особистість учня, стверджуючи словом і ділом найвищі духовні цінності та моральні норми поведінки.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/451767.html