Причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками

При вчиненні більшості альтернативних діянь, визначених основним складом злочину, що розглядається, питання щодо встановлення причинного зв’язку між діянням і суспільно небезпечними наслідками не виникає і не може виникати, оскільки вони сформульовані як формальні делікти. Причинний зв’язок, що пов’язує діяння (дію або бездіяльність) та суспільно небезпечні наслідки є важливою ознакою порушення законів та звичаїв війни з матеріальним складом. У кримінально-правовому значенні це означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб’єкта злочину. Н.М. Ярмиш звертає увагу на те, що “в кримінальному праві щодо аналізу об’єктивної сторони складу злочину “діяння“ і “наслідок” розглядаються в одній системі як події, що лежать в одній площині“ [402, с.434]. Тому цілком вірним є виокремлення причинного зв’язку як самостійної, окремої ознаки об’єктивної сторони порушення законів та звичаїв війни, разом з діянням і наслідками. 

Враховуючи важливість питання щодо проблеми причинного зв’язку об’єктивної сторони злочину, в науці кримінального права розроблено декілька теорій. До найважливіших з них належать: 1) ”conditio sine qua non”, що у перекладі з латинської означає ”умова, без якої не може бути”, і яка також має назву “теорія еквівалентної причинності”; 2) адекватної причинності; 3) необхідного спричинення. Кожна з зазначених теорій, базуючись на різних філософських концепціях і перебуваючи у розвитку, з більшою чи меншою повнотою дає наукове обґрунтування питання причинності в кримінальному праві [7, с.39; 171, с.95-126]. М.І. Панов зазначає, що “теорія і практика кримінального права виходять з основного принципу, відповідно до якого суспільно небезпечні наслідки можуть бути поставлені у вину особі лише за умови, що вони перебували в причинному зв’язку з її дією або бездіяльністю. Встановити причинний зв’язок між дією і суспільно небезпечними наслідками означає дати відповідь на питання: чиє діяння викликало цей наслідок і кому цей наслідок може бути поставлений у вину” [130, с.137].

Вважаємо, що оскільки причинний зв’язок є об’єктивною категорією, його визначення повинно відбуватися на підставі об’єктивних закономірностей, що є властивим теорії необхідного спричинення, і відображено в кримінально-правовій літературі [7, с.38-41; 248, с.300-314; 76, с.58; 29, с.196-217; 125, с.166; 394, с.48; 377, c.124]. Слід погодитися з Н.М. Ярмиш, яка  вважає, що “якщо причинний зв'язок є, то його присутність ні в якому разі не визначається суб’єктивними моментами, абсолютно не залежить від того, що з цього приводу думає особа, котрою вчинено суспільно небезпечне діяння, і чи думає про що-небудь взагалі” [402, с.397].

Виходячи з положень теорії необхідного спричинення, необхідний причинний зв'язок як ознака об’єктивної сторони порушення законів та звичаїв війни з матеріальним складом є у тому випадку, якщо: а) діяння передує наслідку за часом; б) діянню внутрішнє властива реальна можливість настання наслідку; в) у конкретних умовах місця, часу та обстановки ця реальна можливість перетворюється в дійсність – діяння породжує наслідок; г) наслідок породжується саме цим діянням як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діями інших осіб або інших зовнішніх сил. Законодавча конструкція складу злочину, визначеного ч.2 ст.438 КК, побудована з використанням слова “поєднані“, що є показником причинності. Ідеться про поєднання діянь, передбачених ч.1 ст.438 КК, з умисним вбивством.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/555478.html