Місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення порушення законів та звичаїв війни

Для характеристики об’єктивної сторони порушення законів та звичаїв війни важливе значення мають такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину. У тому разі, якщо ці ознаки визначені в ст. 438 КК чи відповідних міжнародних договорах України, вони є обов’язковими  ознаками об’єктивної сторони злочину, що розглядається.

Зокрема, місцем вчинення таких порушень законів та звичаїв війни, як розграбування національних цінностей та вигнання цивільного населення для примусових робіт, визначена окупована територія, і тому ця ознака у цьому випадку набуває значення обов’язкової. Враховуючи те, що місце вчинення злочину не є обов’язковою ознакою для всіх альтернативних діянь, визначених диспозицією основного складу злочину, що розглядається, а також те, що застосування терміна “окупована територія” значно звужує місце вчинення цього злочину, вважаємо, що пропозиція окремих авторів  щодо виключення з диспозиції ч.1 ст. 438 КК слів “на окупованій території” [194, с. 32] є слушною. Але при цьому треба враховувати те, що ознака “територія інших держав” є обов’язковою для таких форм порушення законів та звичаїв війни, як “завдання шкоди культурній чи природній спадщині” (ст. 6 Конвенції 1972 р.) та “реквізиція культурних цінностей” (ст. 4 Конвенції 1954 р.) тощо. Виходячи з того, що об’єктивна сторона воєнних злочинів здебільшого характеризується складною розгалуженою діяльністю на великої території (іноді кількох держав), місце дії не завжди збігається з місцем настання шкідливих наслідків (у злочинах з матеріальним складом).

Час вчинення ‑ це певний проміжок часу, протягом якого вчинюється порушення законів та звичаїв війни, тобто час збройного конфлікту. Час вчинення злочину є обов’язковою ознакою злочину, що розглядається, оскільки порушення законів та звичаїв війни можуть бути вчинені переважно тільки під час війни. Враховуючи положення міжнародних договорів України, в ст. 438 КК передбачено кримінальну відповідальність за порушення законів та звичаїв війни під час міжнародних збройних конфліктів. Беручи до уваги той факт, що кількість неміжнародних конфліктів зростає, існує нагальна необхідність передбачити у КК відповідальність за вчинення таких злочинів під час неміжнародних збройних конфліктів. Цього потребує і те, що відповідно до Римського статуту (ст. 8) Міжнародний кримінальний суд володіє юрисдикцією щодо воєнних злочинів, вчинених як під час міжнародних, так і неміжнародних збройних конфліктів.

Окремо слід зупинитися на тому, в якому значенні використовується поняття “збройний конфлікт”. У законодавстві України застосовано поняття “війна”, “воєнний конфлікт”, “воєнні дії”, “збройний конфлікт” тощо.  У міжнародному праві перевага надається терміну “збройний конфлікт”, що зумовлено як термінологічними, так і юридичними причинами. Насамперед слід нагадати рішення Комісії міжнародного права (1949 р.) про виключення поняття “війна” із своїх робіт з кодифікації, про що й було заявлено у доповіді Генеральної Асамблеї ООН: “Оскільки війна оголошена поза законом, регламентація її ведення стала безпредметною” [429, p.281].

Проте заборона на застосування сили проти територіальної цілісності та політичної незалежності держав, проголошена у п. 4 ст. 2 Статуту ООН, на жаль, не привела до зникнення збройних конфліктів. Крім того, у Статуті ООН передбачено положення з приводу правомірного застосування збройної сили у випадку законної індивідуальної або колективної необхідної оборони (ст. 51), а також за рішенням Ради Безпеки ООН на випадок загрози миру, порушення миру та актів агресії (ст. 42 Статуту).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/555478.html