Принципи оцінки ефективності адміністративно-правового регулювання

У попередній частині дослідження ми вже акцентували увагу на складно організованому характері адміністративно-правового регулювання. Визначається він як предметними його межами, що варіюються від сервісних до суто управлінських, а також деліктних відносин, так і структурно-функціональними особливостями поєднання статичних і динамічних правових явищ у єдиному процесі упорядкування суспільних відносин. Аналіз цього феноменологічного конгломерату різнопланових з онтологічної точки зору об’єктів наукового споглядання й праксеологічного освоєння, втілення у практику діяльності публічної адміністрації, окрім виваженої методологічної платформи як своєрідної системи координат, в якій орієнтується управлінець, науковець, потребує також й інструменту маршрутизації мисленнєвої та практико-перетворюючої діяльності. Роль такого інструменту в доктрині зазвичай відіграє система принципів.

Як відомо, принцип (від лат. – основа) – центральне поняття, логічне вираження пізнання, основна ідея, що пронизує систему знань і встановлює субординацію цього знання. Дослідження принципів оцінки ефективності адміністративно-правового регулювання зумовлене належністю самої діяльності щодо оцінювання до управлінської практики. Визначення ефективності адміністративно-правового регулювання – один з необхідних етапів удосконалення соціально-правової підсистеми державного та муніципального адміністрування. Крім того, вказана діяльність (оцінка ефективності) сама по собі є управлінською, адже формується в достатньо складній системі взаємодії суб’єктів, інколи різновідомчих, у межах організації та здійснення правового моніторингу і правової експертизи, що ставить на порядок денний необхідність налагодження їх взаємодії, координації, планування тощо. Тож на цей процес мають поширюватись загальні принципи, яким підпорядковується і на яких вибудовується управлінська діяльність. З іншого боку, – це діяльність наукового характеру, і вона є специфічним дослідженням, яке залежно від організаційно-правової форми може бути більш (правова експертиза) чи менш (правовий моніторинг) ґрунтовним. Ця обставина змушує поєднувати в принципах оцінки ефективності адміністративно-правового регулювання суто управлінські настанови з доктринальними положеннями, на які, в свою чергу, вирішальний вплив чинить обрана методологія.

На підставі викладеного вбачаємо за доцільне виділити два відповідні блоки принципів оцінки ефективності адміністративно-правового регулювання, перший з яких відображатиме засадничі положення вказаної діяльності як етапу прийняття управлінського рішення та внутрішньосистемної управлінської діяльності (умовно назвемо його управлінські принципи), другий – як сфери наукового пошуку (умовна назва – наукові принципи).

У свою чергу група управлінських принципів також є неоднорідною, оскільки підпорядкована структурі більш загального рівня – принципам соціального (в тому числі й державного) управління. Останні є основними положеннями, які відображають пізнані та засвоєні людиною об’єктивні закони й закономірності, котрими керуються органи управління в процесі створення і функціонування соціальних систем управління. Вони виявляють вимоги до системи, структури, механізму процесу соціального управління. Принципи управління являють собою результат узагальнення людьми об’єктивно діючих законів та закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів та ознак, що стають загальним началом їхньої діяльності [152, с. 109]. Відомо, що першим звернув увагу на необхідність дотримання певних раціональних правил в управлінні Ф. Тейлор. У 1911 році він опублікував результати своїх досліджень під назвою «Принципи наукового управління» і виділив три принципи управління: 1) науковий підхід; 2) кооперація; 3) розподіл відповідальності. Ці принципи стали відправною точкою для наступних досліджень в окресленій сфері, адже використання їх дало змогу значно підвищити ефективність управління, зокрема виробничими процесами [214].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37080.html