Колекціонерська та меценатська діяльність Тарновських Бесплатно скачать, заказать диплом, курсовую, диссертацию

У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ

Сделать закладку на сайт

Заказать диплом, курсовую, диссертацию

Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Книга жалоб
и предложений

Название	Колекціонерська та меценатська діяльність Тарновських

Количество страниц	116

ВУЗ	КНЕУ

Год сдачи	2010

Бесплатно скачать	20239.doc

Содержание	ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ РОДУ ТАРНОВСЬКИХ 6 1.1. Джерельна база дослідження родини Тарновських 6 1.2. Матеріали для дослідження роду Тарновських 10 РОЗДІЛ 2. РІД ТАРНОВСЬКИХ В СУСПІЛЬНО – ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ ХІХ СТ. 13 2.1. Тарновські та їх сімейні зв’язки з іншими українськими дворянськими родинами 13 2.2. Особливості діяльності Тарновських 18 РОЗДІЛ 3. КОЛЕКЦІОНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТАРНОВСЬКИХ 22 3.1. Маєток Качанівка 22 3.2. Музей українських старожитностей В.В. Тарновського у Чернігові 39 3.3. Шевченкіана 57 РОЗДІЛ 4. МЕЦЕНАТСЬКА ТА СУСПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТАРНОВСЬКИХ 74 4.1. Меценати Тарновські в контексті історичного розвитку України першої половини ХІХ ст. 74 4.2. Внесок Тарновських в прогресивні перетворення життя українського суспільства другої половини ХІХ ст. 87 ВИСНОВКИ 100 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 109 ДОДАТКИ 116 ВСТУП Актуальність теми дослідження. Серед українських дворянських родів, які відіграли велику роль в історії українського суспільства, відомі такі імена: родини Ґалаґанів, Маркевичів, Кочубеїв, Скоропадських, Миклашевських, Білозерських, Милорадовичів, Горленків. Але найбільш цікавою та репрезентативною, на наш погляд, з усіх провідних українських дворянських родин є саме родина Тарновських, яка прославилася своїм колекціонуванням, меценатством, лікарськими здобутками. Жоден дворянський рід не дав нам стільки відомих громадських діячів, меценатів, науковців, діячів культури – і освітяни, і колекціонери, і лікарі, і реформатори. Декілька гілок цього роду пішли від тих представників найвідоміших родин шляхтичів, що приїхали в козацьке військо гетьмана Виговського після польського сейму 1658 року, присвяченого справам в Україні. Родовід українських Тарновських починається саме у XVII ст. У другій половині XVIII ст. козацька старшина, в т.ч. Тарновські отримали російське дворянство; вони займали різні державні посади, мали майно, брали участь у місцевому самоврядуванні. Особливо багато маєтків Тарновських було на Чернігівщині та Полтавщині. Їхні сімейні архіви, бібліотеки майже не дійшли до нас у повному обсязі, але те, що залишилось, характеризує їх як українських патріотів, небайдужих до долі свого народу. Визначення місця та ролі дворян Тарновських в історії України ХІХ ст. особливо актуальне тому, що їх дослідженню не приділяося достатньої уваги раніше, бо в історичних джерелах вони представлялися як націоналісти і сепаратисти, а життя та суспільна діяльність, матеріали родинних архівів Тарновських не привертали уваги істориків. Усе вищенаведене доводить актуальність дипломної роботи. Об’єктом дослідження є українська дворянська родина Тарновських та її роль в історичному, культурному житті українського суспільства ХІХ ст. Предметом дослідження є суспільна і меценатська діяльність дворян Тарновських та їх вагомий внесок у розвиток культури. Мета дослідження полягає у вивченні діяльності родини Тарновських у різних галузях науки, культури, економіки, суспільному житті та виявити особливості і закономірності їх діяльності для українського соціуму. Основними завданнями для досягнення мети є: - охарактеризувати джерельну базу дослідження та основні матеріали, з яких ми можемо почерпнути інформацію про рід Тарновських; - проаналізувати витоки родоводу Тарновських ХІХ ст., їх зв’язки з іншими родинами; - проаналізувати роль Тарновських для розвитку маєтку Качанівка; - розкрити внесок Тарновських у колекціонування старожитностей, шевченкіани; - охарактеризувати діяльність Тарновських зі сторони меценатства; - висвітлити діяльність лікарів Тарновських у розвитку медицини в ХІХ ст. Методологічною основою дослідження є принципи історизму та об’єктивності. Методика дослідження базується на міждисциплінарному підході до вивчення проблем. При дослідженні теми використовувалися методи: наукового аналізу і синтезу, структурний, персонологічний, історико-хронологічний, історико-порівняльний, узагальнення, проблемний. Хронологічні межі роботи. Хронологічним періодом для дослідження суспільної та меценатської діяльності Тарновських є ХІХ ст. – період життя та активної діяльності досліджуваної родини. Наукова новизна полягає у тому, що дипломна робота є спробою дослідження меценатської та суспільної діяльності дворян Тарновських як провідної групи українського суспільства ХІХ ст. Структура роботи. У вступі обґрунтовується актуальність теми дипломного дослідження, вказуються мета й завдання, конкретизуються методи дослідження, формулюється практичне значення основних положень дипломної роботи. Вирішення основних завдань дипломного дослідження, визначених їх метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах, перших з яких присвячений дослідженню роду Тарновських в суспільно-політичному житті України ХІХ ст., у другому розділі дипломної роботи проведений аналіз колекціонерської діяльності Тарновських, третій розділ включає обґрунтування меценатської та суспільної діяльності Тарновських. Кожний розділ логічно закінчується короткими висновками. Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження, список використаних джерел та додатки. ВИСНОВКИ Отже, викладемо загальні підсумки дипломної роботи: У дипломній роботі проведене дослідження меценатської та суспільної діяльності лівобережних дворян Тарновських у ХІХ ст., доведена значна роль родини Тарновських у суспільному та культурному житті України ХІХ ст., допомозі молодим талановитим українцям. Нами у ході написання дипломної роботи проаналізований рід Тарновських, їх родинні зв’язки з іншими родинами; показано значний вплив Тарновських на становлення медицини (І.М. та В.М. Тарновські), освіти (В.П. Тарновська), колекціонування (В.В. Тарновський – молодший, М.Я. Тарновський), досліджено меценатську діяльність Тарновських. Ми побачили, що прізвище Тарновський сьогодні відоме небагатьом. Проте в Чернігівському історичному музеї (в 1902 він називався музеєм імені Тарновських) і досі зберігаються малюнки, автографи, рукописи Тараса Шевченка – майже 800 експонатів, зібрані Василем Тарновським у XIX столітті. Серед джерельних баз, з яких ми можемо дізнаватися про рід Тарновських та їх діяльність, є спогади М.В. Тарновського – родича родини Тарновських, який виріс у маєтку Качанівка. З його спогадів ми дізнаємося про деякі аспекти із життя відомого роду. Наприклад, М. Тарновський, племінник останнього власника Качанівки В. Тарновського-молодшого, писав у журналі “Столица и усадьба” про Григорія Степановича Тарновського як про великого шанувальника і знавця мистецтва, який привозив з поїздок до Петербурга та Західної Європи картини художників, обставив свій будинок прекрасними меблями, прикрасив бронзою. Досить цінним джерелом у дослідженні історії дворянських родів є документи дворянських зібрань. Фонд Полтавського губернського дворянського зібрання налічує лише 19 справ за 1875-1916 роки. Губернська родовідна книга відсутня. Зберігся список дворян, внесених до Дворянської родовідної книги Полтавської губернії, виданий Полтавським дворянським депутатським зібранням 1898 року. Відомості щодо окремих представників родини Тарновських розпорошені і в інших фондах архіву. Підводячи підсумки огляду джерел архіву з історії родини Тарновських, слід відмітити, що вони розпорошені по різних фондах, стосуються лише деяких осіб, але дають можливість уточнити, підтвердити окремі відомості з історії славної родини дворян Тарновських. Образ Качанівки, цього унікального палацово-паркового комплексу на Чернігівщині, історія якого бере початок в середині XVIII століття, тісно пов’язалися з іменами кількох поколінь Тарновських. Від 1824 р. і аж до кінця ХIХ ст. представники трьох поколінь цього роду були власниками садиби, яка, переживши страшні часи тотального руйнування пам’яті, в 2001 р. зрештою здобула статус Національного заповідника. Як ми побачили, Качанівка, не будучи локальним художнім центром, починаючи з 20-30-их років ХІХ ст. протягом 70–80 років приваблювала до себе багатьох діячів мистецтва, літератури, науки. Качанівка стає культурним осередком саме за Григорія Степановича Тарновського. Будучи людиною всебічних захоплень, він зібрав у Качанівці велику бібліотеку, створив картинну галерею, де були твори Д. Tepнica, А. Ван-Дейка, Б. Деннера, К. Брюллова, О. Кіпренського, I. Айвазовського, В. Штернберга та ін. Після революції доля палацу особливо трагічна. Скарби були розкрадені та знищені. І лише у 1981 році радянська влада нарешті звернула увагу на перлину Чернігівщини – надали статус Державного історико-культурного заповідника "Качанівка". Проте реальне відродження почалося лише з 2001 року, коли заповідник став Національним. В останні роки палац успішно реставрують. Особистість Василя Васильовича-молодшого – найяскравіша серед трьох поколінь Тарновських. Він, як ми побачили, був відомим колекціонером. Ще зовсім молодою людиною він поставив собі за мету зібрати колекцію речей, які характеризують історію і побут його батьківщини – Малоросії (за тогочасною термінологією). Але, оскільки одній людині таке завдання не під силу, Василь Васильович обмежив своє зібрання територією Лівобережної України – Гетьманщиною. Він дуже багато робив для розвитку української культури: давав гроші на видання творів П. Куліша і журналу “Киевская старина”, багато зусиль доклав для вшанування пам’яті Великого Кобзаря, культ якого був притаманний родині Тарновських ще з сорокових років ХІХ ст. Збираючи пам’ятки, Василь Васильович радився з відомими істориками і археологами – О.Лазаревським, М.Костомаровим, В.Антоновичем, М.Біляшівським, Д.Яворницьким, іншими. Колекціонуванням українських старожитностей Тарновський захопився змолоду. Василь Васильович збирав різноманітні документальні і матеріальні пам’ятки української культури. Кожен експонат колекції – це окрема, іноді авантюрна історія. В.Тарновський їздив глухими хуторами, селами, бував у селянських хатах і поміщицьких садибах; щось вимінював, щось випрошував, а щось і купував. Завдяки невтомній, наполегливій праці Тарновський зібрав колекцію, яку сам розділив на три відділи: доісторичний, великокнязівський і козацький. На жаль, велика частина цього щедрого дару Василя Васильовича Тарновського практично повністю загинула в роки Великої Вітчизняної війни - 28 тис. експонатів і понад 30 тис. книг вважаються втраченими назавжди. Крім українських старожитностей, Василь Васильович збирав все, пов’язане з життям і творчістю українського генія – Т.Г. Шевченка. У сім’ї Тарновських існував, можна сказати, культ Кобзаря. Василь Васильович був особисто знайомий із Тарасом Григоровичем. Матеріали, пов’язані з Т.Шевченком, складали самостійну колекцію. Тут були представлені автографи творів, в тому числі і заборонених – “Неофіти”, “Не спалося, - а ніч, як море”, щоденник, документи, фотографії, прижиттєві видання творів, серед яких з дарчими написами автора, живописне і гравірувальне приладдя, сорочка, посмертна маска. Всього – понад тисячу одиниць. Саме зібрання Тарновського, яке містило близько 400 малюнків, акварелей, гравюр, картин і дало змогу говорити про Шевченка як про видатного художника. Варто зауважити, що Тарновський збирав свою колекцію, влаштовував вечори вшанування Шевченка, упорядковував його могилу в часи сумнозвісних Валуєвського циркуляра і Емського указу. Розпочавши колекціонувати з 18 років, він зібрав унікальну колекцію автографів та списків літературних творів Шевченка, його картин, малюнків, офортів, офортних дощок, особистих речей, а також творів образотворчого мистецтва, що пов’язані з творчістю та особою Кобзаря. Ще й досі в науковій літературі мандрує твердження, згідно з яким шевченкіана В.Тарновського нараховувала 758 одиниць. Цю цифру остаточно канонізував «Шевченківський словник». А запозичена вона з каталога музею Тарновського, укладеного Б.Грінченком. Крім дослідженої нами колекціонерської діяльності, рід Тарновських також відомий своїми меценатським вчинками. Започаткував меценатство в Качанівці титулярний радник, пізніше - камер-юнкер при імператорському дворі Григорій Тарновський (бл. 1784-1853), діставши 1824 року садибу в спадок від матері. Г.Тарновський підтримував тісні стосунки з В.Жуковським, М.Глинкою, К.Брюлловим, М.Маркевичем, конференц-секретарем Академії мистецтв В.Григоровичем, багатьма іншими літераторами та мистцями. Був відомий і як покровитель молодих талантів. У Качанівці В.Тарновський спілкувався з відомими представниками громадського та культурного життя: Т.Шевченком, П.Кулішем, М.Костомаровим, М.Гулаком, та іншими, допомагав їм у скрутний час. Справжнім добродійником став Василь Тарновський-старший для П.Куліша. Усі твори цього великого поборника української ідеї, не опубліковані в журналах, видавалися коштом тодішнього господаря Качанівки. Допомагав Кулішеві й матеріально (позичаючи йому гроші). Як підрахував сам боржник, він одержав 3660 карбованців. Коли згодом П.Куліш хотів повернути борг, Василь Васильович Тарновський-молодший, як спадкоємець батька, відмовився його прийняти. Щодо меценатської діяльності, то Василь Васильович Тарновський–молодший запропонував у дар чернігівському губернському земству свій музей “в высшей степени замечательный по коллекции собранных там древностей, относящихся к Малороссии”. В.Тарновський був причетний до дуже багатьох важливих подій у культурному житті України. Відомо, наприклад, про його значні пожертви на спорудження пам’ятників Богданові Хмельницькому в Києві, Іванові Котляревському в Полтаві, на видання першого українського історико-літературного місячника "Киевская старина", створення Київської громадської бібліотеки, проведення археологічних досліджень у Канівському повіті, впорядкування могили Тараса Шевченка й організацію щорічних гуртових подорожей пароплавом для поклоніння праху Кобзаря. Це далеко не повний перелік доброчинних діянь мецената. Він надавав у Качанівці притулок мистцям, літераторам, історикам, дбав, щоб вони мали там належні умови для життя, відпочинку й творчості. До останніх днів опікувався родиною Кулішів. Доклав зусиль до підготовки українського видання "Біблії", основним перекладачем якої був Куліш. А коли він помер, то впорядкував його могилу в Мотронівці, матеріально підтримував його вдову - Ганну Барвінок. Це засвідчує, зокрема, її лисі до Шрага: "Мені В.В.Тарновський пачку добру грошей давав, як я була в перший раз у його, але ж я посовістилась узяти - ще нічого не тямила. Він узяв слово - як буде потрібно, щоб до його оберталась..." У листі від 14 січня 1899 року, вже по смерті свого покровителя вона писала: "Яка свята душа з своїми благородними поривами-жертвами для нашої України!" І ще в іншому листі: "У темряві не знайдемо тепер такого прихильника щирого до нашої о діла, як В.В.Тарновський". За значний внесок у розвиток культури та освіти в Україні В.Тарновського 1891 року обрано почесним членом Товариства "Просвіта" у Львові. Пожертвування молодим письменникам і художникам, гроші на спорудження пам’ятників Богдану Хмельницькому в Києві, Івану Котляревському в Полтаві, на створення Київської публічної бібліотеки, на утримання могили Т. Шевченко, на організацію щорічних екскурсій до неї, на видання журналу "Київська старовина", на археологічні розкопки біля Канева і, урешті, нескінченні витрати на придбання старовинних речей і творів мистецтва - все це відіграло свою сумну і фатальну роль у банкрутстві Тарновських. Отже, витрати колекціонера й мецената поставили Василя Тарновського на межу розорення. Проте Василь Васильович «довго леліяв і оберігав свою Качанівку», яка стала справжнім осередком української культури XIX ст. У дипломній роботі нами було проаналізовано також суспільну та меценатську діяльність вчених-медиків братів В.М. та І.М. Тарновських, а також дружини останнього В.П. Тарновської – однієї з організаторів Вищих жіночих курсів. Подружжя Тарновських – Іполит Михайлович та Варвара Павлівна – залишили в історії XIX ст. яскравий незгладимий слід, який часто називають часом шестидесятників. Однією з найгостріших проблем у величезної Росії було жіноче питання: повне безправ’я жінок (не лише бідних, але й заможних верств населення), відсутність можливості отримати освіту, кваліфіковану медичну допомогу, захистити свої права тощо. Одними з тих, хто розпочав боротьбу за права жінок, перебудову життя народу Росії, стали Варвара Павлівна Тарновська та брати-лікарі Іполит та Веніамін Тарновські, їхні друзі – суспільні діячі. Брати доводили необхідність створення по всій Росії густої мережі лікувальних закладів, доводячи виліковність багатьох захворювань, запропонувавши ряд препаратів для їхнього ефективного лікування, вказували на необхідність санітарної просвіти народу, збільшення штату акушерів, лікарів, в тому числі домагалися дозволу займатися медичною практикою жінкам. У 1885 році В.М.Тарновський заснував “Російське сифілідологічне і дерматологічне товариство” – перше в Росії наукове товариство в цій галузі медицини, одне з перших в Європі. Його наукові праці та підручники переведено на багато європейських мов. Відділення товариства були і в Україні, а діяльність Тарновських стала прикладом для багатьох українських лікарів та акушерів. І якщо про В.М.Тарновського написана книга, то імена В.П. та І.М.Тарновських несправедливо забуті. Виняток становить збірник “Памяти Варвары Павловны Тарновской”, виданий Комітетом товариства для надання коштів Санкт-Петербурзьким вищим жіночим курсам, що зберігся в Санкт-Петербурзі в єдиному екземплярі. За ініціативою Марії Василівни Трубнікової (дочки декабриста Василя Петровича Івашева та француженки Камілли Ле Дантю) та Н.В.Стасової в цей час було створено благодійне товариство для надання допомоги бідному населенню Санкт-Петербурга. Варвара Павлівна Тарновська, Надія Василівна Стасова та інші стали ініціаторами руху за те, щоб жіноча освіта в Росії була доведена до рівня чоловічої, виказавши думку про створення першого в Росії жіночого університету. Їх підтримали найкращі вчені Росії: Д.І.Менделєєв, І.М.Сєченов, А.М.Бекетов, К.М.Бестужев-Рюмін (син декабриста), П.О. Наранович – начальник Медико-хірургічної академії. Усі вони, щоб підтримати починання, перший рік погодилися читати лекції безкоштовно. У тому, що нарешті було відкрито перший жіночий вищий учбовий заклад Росії, велика заслуга й Варвари Павлівни Тарновської. З відкриттям курсів виникла проблема: де взяти кошти на їх утримання. Й усіма цими питаннями займалася В.П.Тарновська. Влітку 1878 року було створено товариство для пошуку коштів курсів. В.П.Тарновська в листопаді 1878 року була обрана казначеєм комітету товариства. У 1897 році за ініціативою Варвари Павлівни Тарновської було засновано товариство допомоги бідним слухачкам Санкт-Петербурзьких вищих жіночих курсів, вона стала беззмінним головою правління, бездоганно ведучи справи, не даючи приводу для закриття курсів, про що мріяла багато років влада. Завдяки їй вищі жіночі курси, каса яких починалася з 200 рублів готівкою, через 25 років мала оборот коштів - 2 млн. рублів, на курсах отримували освіту більше 6000 жінок з усіх кутків імперії, курси мали майже 200 чоловік персоналу, не рахуючи обслуговуючий персонал. В останні роки життя Варвара Павлівна багато сил віддала будівництву фізико-хімічного інституту Вищих жіночих курсів. Головним результатом її діяльності стало те, що в усіх кутках великої імперії, в тому числі і Україні, працювали випускниці курсів – медики, педагоги, вчені, юристи; а в університетських містах було дозволено відкрити аналогічні курси, в тому числі і в Києві. Отже, можна з упевненістю стверджувати, що жоден дворянський рід не дав нам стільки відомих громадських діячів, меценатів, науковців, діячів культури, як рід Тарновських.

Список литературы	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Горленко В. Альбомы и рисунки Шевченка в собрании В.В.Тарновского // Киевская старина. – 1886. – Т.14. – С.404-409. 2. Дубровський В.В. Музеї України. – Х.: Держвидав України, 1999. – 60 с. 3. Каталог Музея украинских древностей В.В.Тарновского / Сост. Б.Д.Гринченко. – Чернигов, 1900. – Т.2. – С. 151-229. 4. Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В.В.Тарновского. – К., 1893. – Вип. І. Шевченко. 5. Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В.В.Тарновского. – Вып.1. Шевченко. – К., 1893. – 34 с. 6. Каталог украинских древностей коллекции В.В. Тарновского. –К., 1898. – С.1. 7. Кирилюк Є. Листи П.Куліша до В.Тарновського // За сто літ: Матеріали з громадського й літературного життя України XIX і початків XX століття. – К., 1930. – С.145-152. 8. Клименко Ю.О., Клименко Ф.В. Старовинні парки Чернігівщини // “Квіти України”. – К.: Листопад, 2001. – С.25-53. 9. Коваль І.М., Миронюк І.Ф. Ярослав Пастернак-дослідник старожитностей України / Івано-Франківська обласна держ. адміністрація; Івано-Франківська обласна рада; Прикарпатський національний ун-т ім. Василя Стефаника. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006. – 144 с. 10. Лаєвський С.Л., Линюк Л.П. Музей українських старожитностей В.В. Тарновського у часі і просторі // Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. Редколегія О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – C. 5-8. 11. Лазечко П. Меценати української культури / П.Лазечко, Л.Лазечко // Дзвін. – 2003. – №5-6. – С. 118-126. 12. Лейстровий козак та його скарбівня: 3 Шевченкових та Кулішевих реліквій (Каталог виставки пам’яті видатного українського колекціонера Василя Васильовича Тарновського-молодшого (1837-1899). – К., 1999. – С.39-81. 13. Листи П.Куліша до В.Тарновського. Публікація і передмова Є. Кирилюка // За сто літ. – Кн.6. – Харків – Київ, 1930. – С.145-152. 14. Матвєєв А. Роде красний і пресвітлий // Київ. – 1994. – №10. –С.159. 15. Мелочи из жизни Шевченка // Киевская старина. – 1897. – Т.56. – С.32. 16. Модзалевський В. Тарновські // Хроніка-2000. – 1996. – Вип.16. – С.175-190. 17. Музеї України ХІХ – початку ХХ століть: Зб. наук. праць / НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського; Національний музей історії України; Науково-методичний відділ музеєзнавства; Асоціація етнологів / Г.А. Скрипник (ред.кол.), Л.Д. Піскова (упоряд.текстів), Л.Д. Федорова (упоряд.текстів). – К., 2005. – 282 с. 18. Музеї України = Museums of Ukraine: Довідник / Б. Ведибіда (упоряд.), Т. Вощиніна (пер.), Н. Токарєва (пер.). – К.: Задруга, 1999. – 129 с. 19. Музеї. Меценати. Колекції: Зб. наук. пр. / Національний ун-т ім. Тараса Шевченка / О.Б. Супруненко (відп.ред.). – К.: Археологія, 2000. – 108 с. 20. Музей украинских древностей, пожертвованный Черниговскому губернскому земству В.В.Тарновским. – Чернигов, 1903. – 30 с. 21. Немірич Грінченко Б. Музей Василя Тарновського // Літературно-науковий вісник. – 1900. – Т.10. – С.122. 22. Памяти В.В.Тарновского, А.М.Лазаревського и Н.В.Шугурова // Киевская старина. – 1902. – Т. LХХVІІІ. – С. 284-292. 23. Петров В. Теорія культурництва у Кулішевому листуванні р.1856-57. – К., 1927. – 22 с. 24. Письма П.А.Кулиша к В.В.Тарновскому-сыну (1857-1897) // Киевская старина. – 1899. – Январь. – С.81-100. 25. Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні ХVII-ХІХ ст.: Історико-біографічні нариси / НАН України; Інститут історії України / Валерій Смолій (голов.ред.). – К., 2001. – 341 с. 26. Половнікова С. Немеркнучий світ давнини: Старожитності Василя Тарновського у Чернігівському історичному музеї: буклет. – Чернігів, 2003. – 10 с. 27. Сарбєй В. До 130-річчя з дня народження В.В.Тарновського // Український історичний журнал. – 1967. – №4. – С.120. 28. Скарбниця української культури. Збірка наукових праць. – Вип. 3. / Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. Редколегія О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – 140 с. 29. Скарбниця української культури. Збірка наукових праць. – Вип. 3./ Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. Редколегія О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – 170 с. 30. Слабошпицький М.Ф. Українські меценати: Нариси з історії української культури. – К.: Видавництво М.П.Коць, 2001. – 328 с. 31. Слабошпицький М.Ф. Українські меценати: Нариси з історії української культури. – 2-ге вид., доп. – К.: Видавництво М.П.Коць, 2006. – 415 с. 32. Тарновский М.В. Качановка (Бывшее имение Тарновских, ныне Олив) // Столица и усадьба. – 1915. – № 40-41. – С.8. 33. Ткаченко М.І. Музеї України під час Другої світової війни (1939-1945 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 23 с. 34. Товстоляк Н.М. “Воля на Ромодані” Овксентія Тарновського; Товстоляк Н.М. Варвара Павлівна Тарновська (1844-1913) // Скарбниця української культури. Зб. наук. праць. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – С. 17-29. 35. Товстоляк Н.М. “Практикуючий поміщик”: життя, громадська та наукова діяльність В.В. Тарновського – старшого наприкінці 40-х – у першій половині 50-х років ХІХ ст. // Сіверянський літопис. – 2005. – № 1. – С. 43-49. 36. Товстоляк Н.М. До історії першого українського журналу // Грані. – 2004. – № 1. – С. 73-75. 37. Товстоляк Н.М. Земська діяльність В.В. Тарновського – старшого // Знаки питання в історії України: українська історія у європейському контексті: Збірник матеріалів ІІ Міжнародної конференції. – Ніжин, 2005. – 25 с. 38. Товстоляк Н.М. Меценати і суспільні діячі Тарновські, їх місце і роль в історії України XIX ст.: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Дніпропетровський національний ун-т. – Д., 2006. – 16 с. 39. Товстоляк Н.М. Меценати і суспільні діячі Тарновські, їх місце і роль в історії України XIX ст.: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Криворізький держ. педагогічний ун-т. – Кривий Ріг, 2006. – 250 с. 40. Товстоляк Н.М. Родина Тарновських в історико-культурному контексті своєї епохи // Україна: минуле і сучасність: Збірник наукових праць. – Кривий Ріг: Видавництво “І.В.І.”, 2001. – С. 169-178. 41. Товстоляк Н.М. Рукопис Овксентія Тарновського “Малороссійскіе стихотворенія” як історичне джерело // 1100-літній Ромен: сторінки Історії: Матеріали ювілейної наукової конференції (13-14 вересня 2002 р., м. Ромни Сумська обл.): Зб. наук. праць. – Київ – Ромни, 2002. – С. 22-26. 42. Товстоляк Н.М. Суспільно-політична діяльність В.В. Тарновського (старшого) в 30-40 роки ХІХ ст. // Сіверянський літопис. – 2004. – № 1. – С. 47-53. 43. Товстоляк Н.М. Тарновські // Історія в школах України. – 2002. – № 2. – С. 42-45. 44. Товстоляк Н.М. Українська садиба Качанівка: деякі аспекти взаємозбагачення споріднених східнослов’янських культур // Україна і Росія: досвід історичних зв’язків та перспективи співробітництва: Збірник наукових праць. – Кривий Ріг, 2004. – С. 336-343. 45. Товстоляк Н.М. Уроки Василя Тарновського // Етнос. Культура. Нація. Збірник наукових праць за матеріалами Другої міжнародної науково-практичної конференції 27-28 жовтня 2000 р. Вип. 2. – Дрогобич, 2001. – С. 65-70. 46. Товстоляк Н.М. Участь В.В. Тарновського в підготовці проектів селянської реформи та карлівському гуртку великої княгині Олени Павлівни // Грані. – 2005. – № 1. – С. 36-39. 47. Товстоляк Н.М., Кожухар О.І. Меценати та суспільні діячі Тарновські – представники української дворянської інтелігенції ХІХ ст. // Бористен. – 2000. – № 12. – С. 5-8. 48. Уманец С. Украинский музей В.В. Тарновского в Чернигове // Исторический вестник. – 1910. – Т.121. – С.620. 49. Уманец С. Украинский музей В.В.Тарновского в Чернигове // Исторический вестник. – 1910. – Т.121. – С.623. 50. Хорунжий Ю.М. Українські меценати: Доброчинність - наша риса. – К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2001. – 134 с. 51. Черненко Е.Е. К вопросу об истории археологических музеев Чернигова конца ХІХ – начала ХХ века // 175 лет Керченскому музею древностей. – Керчь, 2001. – С. 152-154. 52. Черненко Е.Е. Клады с Княжей Горы в фондах Черниговского областного исторического музея имени В.В. Тарновского: музееведческий и историографический аспекты // Клады. Состав, хронология, интерпретация. Материалы тематической научной конференции. – СПб, 2002. – 109-112. 53. Черненко О.Є. Археологічне зібрання Музею українських старожитностей ім. В.В. Тарновського // Скарбниця української культури. – Вип. 3. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – С. 80-85. 54. Черненко О.Є. Давньоруські скарби Чернігівського музею // Родовід. – 1996. – № 2. – С. 7-79. 55. Черненко О.Є. До історії створення археологічної колекції Чернігівського історичного музею // Питання вітчизняної та зарубіжної історії. – Чернігів, 1991.– С. 17-18. 56. Черненко О.Є. Доля археологічних колекцій Чернігівського музею у 40-х рр. ХХ ст. // Скарбниця української культури. – Чернігів, 1996. – С. 29-30. 57. Черненко О.Є. Скіфський меч із фондів Чернігівського історичного музею // Археологія. – 1990. – № 1. – С. 117-118. 58. Черненко О.Є. Церковне начиння з Княжої гори в фондах ЧОІМ імені В.В. Тарновського // Музейні читання. Матеріали наукової конференції Музею історичних коштовностей України. – К., 2002. – С. 97-104. 59. Черненко О.Є., Ясновська Л.В. Археологічні дослідження П.М. Добровольського на Чернігово-Сіверщині // Сіверянський літопис. – 1999. – № 6. – С. 34-40. 60. Чернігівський історичний музей ім. В. Тарновського. – Інв. №Ал-165. 61. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К.: Українська Радянська енциклопедія імені М.П.Бажана. – 999 с. 62. Шапоренко В.В. Меценати з Чернігівщини: Ґалаґани і Тарновські // Література та культура Полісся. Вип.11. – Ніжин: ТОВ "Наука сервіс", 1998. – С. 108-125. 63. Шевченківський словник: У 2-х т. – Т.2. – К., 1977. – С. 255. 64. Шугуров Н. Памяти В.В.Тарновского // Киевская старина. – 1899. – Т.66. – Июль. – С. 132. 65. Шугуров Н. Памяти В.В.Тарновского // Киевская старина. – 1899. – Т.66. – С. 131. 66. Яненко З.П. Джерела з історії дворянського роду Тарновських у Державному архіві Полтавської області // Скарбниця української культури. Збірка наукових праць. – Вип. 3./ Чернігівский історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. Редколегія О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – C. 14-16. 67. Яцюк В. Живопис - моя професія: Шевченкознавчі етюди. – К., 1989. – С. 58-75. 68. Яцюк В. Слідами загубленої медалі // Україна. – 1987. – № 51. – С.21. 69. Яцюк В.М. Шевченкіана Василя Тарновського: декілька спостережень // Скарбниця української культури. Збірка наукових праць. – Вип. 3. / Чернігівский історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. Редколегія О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – C. 57-61.

Стоимость доставки работы, в гривнах: (при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)	348

Скачать бесплатно	20239.doc

Найти готовую работу

ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:

Связаться

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ

25.03.24 Іміджування в процесі функціонування державної влади

25.03.24 Політичний імідж як складова публічної взаємодії

25.03.24 Методологія сучасних іміджевих досліджень

Архив материала для курсовых и дипломных работ

Ссылки:

Счетчики:

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.