У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название Формування сприятливого інвестиційного клімату для країн з перехідною економікою
Количество страниц 129
ВУЗ КНЕУ
Год сдачи 2010
Бесплатно скачать 20408.doc 
Содержание Вступ 3
1.Роль та значення інвестицій у розвитку перехідної економіки 6
1.1 Сутність інвестиційного процесу та його вплив на розвиток соціально-економічних процесів в перехідній економіці 6
1.2. Місце інвестиційної політики у системі державного регулювання перехідної економіки 18
1.3. Теоретико-методологічні основи дослідження інвестиційної привабливості країни та впливу інвестицій на економічний розвиток 31
2. Аналіз ролі інвестицій в розвитку економіки України 43
2.1 Правові аспекти інвестиційної діяльності в Україні 43
2.2. Аналіз макроекономічної ситуації в Україні як визначального фактору інвестиційної привабливості держави 57
2.3. Аналіз стану інвестиційних процесів в економіці України 81
3. Шляхи підвищення інвестиційної привабливості економіки України 93
3.1. Проблеми та перешкоди розвитку інвестиційних процесів в Україні та питання інвестиційної безпеки економіки 93
3.2. Пропозиції щодо підвищення інвестиційної привабливості економіки України 107
Висновки 114
Перелік використаних джерел 129
Додатки




Важливим фактором, що сприяє економічному розвитку будь-якої держави, є інвестиції. Приймаючи до уваги інтеграційні світогосподарчі тенденції, інвестиційна діяльність у кожній окремо узятій країні може підтримуватися і стимулюватися за участю закордонного капіталу.
Величезне значення має можливість залучення іноземних інвестицій для економіки, що розвивається. Світовий досвід свідчить, що привабливість країни як місця розміщення виробництва в більшому ступені залежить не тільки від наявності факторів виробництва, але і від здатності залучити відсутні фактори, у першу чергу - капітали і технічні знання.
Надходження іноземних інвестицій вносить вклад у розвиток національної економіки, сприяючи активізації внутрішнього інвестиційного процесу, упровадженню нових технологій, використанню передового закордонного управлінського і господарського досвіду функціонування економіки на 1ринковій основі.
Про винятково важливу роль, що мають іноземні інвестиції для економіки України, свідчать наступні факти. За даними Міністерства економіки, потреба в іноземних інвестиціях у нашій країні складає понад $40 млрд. (по деяким даним, навіть $50 млрд.). Додаткові засоби необхідні насамперед металургійній промисловості - $7 млрд., машинобудуванню - $ 5,1 млрд., хімії та нафтохімії - 3,3 млрд., транспортному комплексу - $3,7 млрд. Однак за всі роки незалежності країни реальний валовий обсяг іноземних інвестицій, що надійшли в економіку України, не перевищив $ 4 млрд.
Серед інших країн з перехідною економікою наша держава займає одне з останніх місць по обсягу прямих іноземних інвестицій на душу населення Це2- біля $ 79. Частка ПІІ у ВВП України складає тільки 4,1% свідчить про необхідність активізації процесу залучення іноземного капіталу в країну. Але за останні роки стан з іноземними інвестиціями поліпшився. За 1999 р. загальний обсяг іноземних інвестицій склав $ 754,8 млн., за 2000р.- $ 792,2 млн. При збережені поточного стану справ Україна може розраховувати на щорічний приріст обсягу ПІІ до 2010 р. в 33розмірі $ 4,3 млрд.
Для виходу з кризового стану, в якому опинилася економіка України, необхідно мати обґрунтовану і перевірену на моделі державну програму. Досвід індустріально розвинутих країн світу демонструє ефективність переходу від концепції “важкого зростання”, до концепції “розумного зростання”. Така концепція передбачає реалізацію у першу чергу високоефективних проектів у галузях високих технологій. Характерною рисою концепції “розумного зростання” є вкладання коштів в оновлення основних фондів, застарілих технологічних процесів. Саме на цьому в даній роботі робиться наголос. Але стан, в порівняні з бажаним, щодо залучення ПІІ до новітніх технологій досить поганий , тому що Україна давно вже потрапила у сферу геоекономічного перерозподілу. ПІІ спрямовуються в сировинну галузь, такий розподіл інвестицій загрожує Україні вичерпуванням сировинних ресурсів і приховує небезпеку для її національних інтересів. Тому в цій роботі загострюється питання залучення ПІІ в новітні вітчизняні технології, треба впроваджувати інновації в промислове виробництво для більш ефективного і технологічно розвинутого національного виробника.
Метою цієї роботи є обґрунтування шляхів підвищення інвестиційної привабливості перехідної економіки на прикладі України.
Для досягнення поставленої меті потрібно вирішити такі завдання:
- встановлення сутності та значення інвестицій у розвитку економіки країни, що перебуває на стадії реформування соціально-економічних відносин та моделі державного регулювання господарських процесів;
- розглянути сутність інвестиційного процесу та його вплив на розвиток соціально-економічних реформ в Україні;
- проаналізувати результативність інвестиційних процесів в Україні, виявити основні фактори інвестиційної привабливості економіки нашої країни та визначити недоліки державного регулювання інвестиційної діяльності вітчизняних та закордонних власників капіталу;
- встановити найбільш важливі параметри подальшого розвитку інвестиційної сфери в Україні з погляду забезпечення достатності капіталовкладень та напрямків їх пріоритетного використання з урахуванням вимог щодо забезпечення подальшого економічного зростання та подолання складнощів перехідного періоду.
В ході дослідження використовувалися методи: аналізу, синтезу, порівняння, прогнозування, статистичного аналізу, економіко-математичного моделювання тощо.




Під інвестиціями розуміють ті економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства та на розширення або оптимізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом шляхів, мостів і інших будівельних споруд. Сюди слід включити і вкладання в освіту, наукові дослідження і підготовку кадрів. Ці витрати являють собою інвестиції в “людський капітал”, що на сучасному етапі розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, бо, в кінцевому рахунку, результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і обладнання, і найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, що зумовлює економічний стан країни в світовій ієрархії держав.
Для задоволення вимог сучасної економіки нашої країни стан інвестиційного процесу в Україні має покращитись і відбуватись активніше. Парадигма стійкого зростання економіки означає не тільки припинення спаду виробництва і подолання кризових явищ, а й вихід промислового виробництва країни на режим стабільного соціально-економічного зростання і розвитку. Це може бути забезпечене тільки шляхом підвищення конкурентоздатності промислово-виробничого комплексу, що передбачає розвиток ефективних виробництв, створення умов, мотивів і стимулів для розширення інвестиційної діяльності – головного завдання структурної перебудови, орієнтованого на власний інвестиційний потенціал, тобто потенціал ресурсний і результативний, який дає можливість розробити інструментарій оцінки "інвестиційного потенціалу", як основи ухвалення важливих управлінських рішень. Таким чином, необхідна розробка механізму оцінки накопиченого потенціалу, резервів економічного росту, шляхів пошуку дефіцитних ресурсів і засобів. Використовуючи принцип вибіркової стратегії, необхідно визначити виробничі ланки, де накопичено найбільш цінний потенціал і наявні певні перспективи, і таким галузям і підприємствам надати всебічну підтримку. Аналіз структури капіталовкладень свідчить про зниження їхньої частки, спрямованої в об’єкти виробничої сфери. Особливо постраждали сфери інвестиційного процесу, що забезпечують відтворення виробничого потенціалу.
Але не викликає сумніву і той факт, що інтенсивність інвестиційного процесу має підтримуватися на такому рівні, при якому реальна структурна перебудова економіки. Враховуючи диспропорції в економіці країни, зношеність основних фондів у промисловості, потребу в орієнтуванні економіки на попит споживача, стає очевидною необхідність більш високої інтенсивності інвестиційного процесу. При цьому відносне зниження рівня інвестиційних вкладень у розвиток виробництва не повинно перевищувати скорочення обсягів промислового виробництва. З огляду на обмеженість внутрішніх інвестиційних ресурсів, на сьогодні важливо об’єктивно оцінити роль зовнішніх капіталів для активізації інвестиційного процесу в Україні. Прямі інвестиції, які формують статутні капітали підприємств з іноземними інвестиціями, за нинішнього стану економіки бажані для українських підприємств з багатьох причин, оскільки: по-перше, дають змогу модернізувати виробництво без створення заборгованості; по-друге, зберігають та створюють нові робочі місця; по-третє, покращують рівень управління підприємствами; по-четверте, унаочнюють шляхи досягнення максимальної продуктивності та рентабельності інвестицій; і нарешті, по-п’яте, стимулюють інтеграцію в систему міжнародного поділу праці.
За останні роки зберігається тенденція зростання обсягів іноземного капіталу, вкладеного в економіку України. Понад 75% від загального обсягу вкладено в промислові підприємства. Найпривабливіша галузь для інвесторів – добувна (нафтогазова), в яку вкладено майже четверту частину інвестицій від загального обсягу, та легка (16,3%). Значну частку капіталу вкладено також у підприємства оптової та роздрібної торгівлі (17,1%). Разом з тим обсяги вкладень прямих інвестицій у сільськогосподарські підприємства складають лише 2% від загального обсягу, а в транспортні, будівельні підприємства, готелі та ресторани – не перевищують одного відсотка. Якщо загальні обсяги інвестицій, отримані промисловими підприємствами з усіх джерел фінансування, за останні роки зменшились, то динаміка обсягів залучених прямих іноземних інвестицій, відносно стабільна. Хоча обсяги незначні, віддача від вкладених інвестицій досить відчутна. Зокрема, обсяг виробленої продукції на підприємствах із іноземними інвестиціями та, відповідно, частка продукції підприємств з іноземними інвестиціями в загальнообласному обсязі зросли втричі, а внесок цих підприємств в обсяги реалізації ще відчутніші (питома вага реалізованої продукції цих підприємств зросла більш, ніж вчетверо).
Зміни у господарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності. Як найважливіший напрям модернізації виробничих потужностей інвестиційна діяльність на основі інноваційних підходів уможливлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності.
Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності в Україні має відіграти залучення на взаємовигідних умовах приватного іноземного капіталу, насамперед з метою реалізації спільних проектів для розв'язання завдань структурної трансформації економіки, запровадження у виробництво новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності українських товарів до світового рівня.
Дослідження проблем залучення іноземних інвестицій в економіку України знайшли відображення у наукових працях Малого І. Й., Омельченка А. В., Семиноженка В., Федоренка В. Г., Федоренка С. В. та інших. Проте окремі питання цієї проблематики потребують детальнішого наукового дослідження і практичного вирішення. З огляду на це, у статті поставлено за мету здійснити аналітичну оцінку залучення іноземних інвестицій за галузями економіки та регіонами, виявити тенденції їх зміни та визначити шляхи посилення інвестиційної привабливості України.
Згідно із Законом України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватись шляхом:
- створення підприємств із спільною участю іноземного капіталу (спільних підприємств) та підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, їх філій і представництв;
- придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комплексів, будинків, споруд, часток у підприємствах, акцій, облігацій та інших цінних паперів;
- придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а також інших майнових прав; надання позик, кредитів, майна і майнових прав тощо.
Як відомо, іноземний капітал можна залучати у формі приватних інвестицій - прямих і портфельних, а також у формі кредитів та позик. Прямими інвестиціями вважають капітальні вкладення у реальні активи (виробництво) інших країн, в управлінні якими бере участь інвестор. Портфельні інвестиції - це капітальні вкладення в акції зарубіжних підприємств, що не дають права контролю над ними, у облігації й інші цінні папери іноземної держави і міжнародних валютно-фінансових організацій. Під реальними інвестиціями розуміють капітальні вкладення у землю, нерухомість, машини й устаткування, запасні частини тощо.
Важливо відзначити, що Україні необхідно докласти чимало зусиль до залучення обох видів інвестицій, оскільки будь-який з них сприяє майбутньому зміцненню її економіки. Проте залучення іноземних інвестицій в українську економіку не одразу набуло сталого характеру. У перші роки незалежності України іноземні інвестори не поспішали інвестувати в її економіку. Так, у 1992-1994 рр. в економіку України було вкладено всього 484 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій. У 1995-1998 рр. щорічно обсяг залучених інвестицій постійно збільшувався. Проте у 1999 р., внаслідок світової фінансової кризи, зафіксовано зменшення обсягу іноземного інвестування та збільшення вилучень інвесторами свого капіталу. Після стабілізації світової економіки, з 2000 р., темпи зростання інвестицій відновилися. У 2002 р. іноземними інвесторами в економіку України вкладено понад 1 млрд. дол. США, що на третину більше, ніж у 2001 р. Відповідна тенденція збереглася у 2003 р. [3]. У 2004 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 1 млрд.930,3 млн. дол. США прямих інвестицій. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України на 1 січня 2005 р. становить 8 млрд. 353,9 млн. дол. США [2].
Що стосується обсягу іноземних інвестицій на одного мешканця України, то цей показник істотно зріс: з 9 дол. США у 1994 р. до 177 дол. США у 2004 р. Провідне місце за цим показником займає м. Київ (705 дол. США на одну особу). Останні місця серед регіонів за питомими обсягами прямих іноземних інвестицій посідають Чернівецька (16,7 дол. США), Хмельницька (20,2 дол. США) та Луганська (20,6 дол. США) області. При цьому за останній рік Запорізька область змогла збільшити цей показник наполовину, а у Сумській області він поліпшився втричі. Негативна динамікаспостерігається у Харківський та Черкаській областях. Стосовно Тернопільської області, то обсяг іноземних інвестицій на душу населення на 1 січня 2005 р. становив 33,6 дол. США. Однак цей показник істотно поступається динаміці прямих іноземних інвестицій у країнах Центральної та Східної Європи. Лідером за цим показником виступає Чехія, де на душу населення припадає 2,6 тис. дол. США. У Польщі цей показник становить 1,2 тис. дол. США. В Угорщині щорічно залучається в середньому 1000 дол. США на душу населення. Дослідження Європейського банку реконструкції та розвитку свідчать, що серед 26 країн з перехідною економікою за загальними обсягами прямих іноземних інвестицій на душу населення Україна посідає 24 місце, випереджаючи лише Таджикистан та Білорусь.
Згідно з даними Держкомстату, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій спрямованих в економіку України, на 1 липня 2005 р. становить 9 млрд. 61,4 млн. дол. США. Інвестиції надійшли із 118 країн світу, серед яких провідне місце посідають Кіпр (14% загального обсягу інвестицій), США -(13,5%), Об'єднане Королівство Великобританії (10,5%).
За результатами 1 півріччя 2005 р. на десять країн, до яких, крім вищеназваних, входять Віргінські острови (7,6%), Нідерланди (6,6%), Німеччина (6,3%), Російська Федерація (6,0%), Швейцарія (4,8%), Австрія (3,8%) та Польща (2,3%), припадає 75,4 % загального обсягу прямих інвестицій в економіку України [2].
Географічна структура походження іноземних інвестицій свідчить про те, що найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій (21,6%) у вітчизняній економіці - це надходження з офшорних зон - Кіпру й Віргінських островів, що говорить про їх можливе українське або російське походження. Прогнози стосовно інтересу до вкладень в українську економіку серйозних іноземних інвесторів поки що не справджуються.
Аналіз прямих іноземних інвестицій в Україну за галузями економіки свідчить, що для інвесторів найпривабливішим є вкладання капіталу у підприємства оптової торгівлі та посередництво у торгівлі, оскільки тут зосереджено майже 17,1% внесеного іноземного капіталу. Також найбільш інвестиційно привабливими є: харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції (12,6%), операції з нерухомістю (8,8%), фінансова діяльність (7,8%), підприємства транспорту та зв'язку (7,6%), машинобудування (7,4%), металургія та металообробка (5,1%), хімічна та нафтохімічна промисловість
Зауважимо, що західні інвестори (Нідерланди, Німеччина, Швейцарія та ін.) переважно вкладають кошти в українську харчову промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтику, бо це дає швидкий оборот капіталу та мінімізує їх ризики. Російські ж інвестори, яким добре знайома пострадянська економічна ситуація, мають інші пріоритети інвестування: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, металургія, машинобудування тощо.
Як свідчать статистика, іноземні інвестиції працюють на 10922 підприємствах України. Серед регіонів за обсягами інвестицій найпривабливішими для іноземних інвесторів є: м. Київ, на який припадає 2 млрд. 992,3 млн. дол. (3913 підприємств і 33% обсягу іноземного капіталу), Дніпропетровська - 867,2 млн. дол. (673 і 9,6%), Одеська - 543,0 млн. дол. (313 і 5,9%), Київська -535,6 млн. дол.. (313 і 5,9 %), Запорізька - 498,5 млн. дол. (258 і 5,5%), Донецька - 489,3 млн. дол. (343 і 5,4%), Харківська - 438,9 млн. дол. (456 і 4,8%), Львівська - 360,7 млн. дол. (1115 і 4,0%) області та Автономна Республіка Крим - 394 млн. дол. (240 і 4,3%) [2].
Аналіз регіонального розподілу іноземних інвестицій показує, що 80% усього іноземного капіталу залучено у підприємства восьми регіонів та м. Києва. Іноземні інвестори велике значення надають інфраструктурному та економічному розвитку регіону. Як уже зазначалось, основні іноземні інвестиції ідуть у харчову промисловість, металургію, торгове посередництво і їх метою, на жаль, далеко не завжди є технологічне оновлення та розвиток цих галузей в Україні. Це відома практика країн так званого «третього світу», де випуск продукції здійснюється шляхом комплектації ввезених ззовні її складових. А науково-технологічні розробки, фундаментальні дослідження тощо, які є основою розвитку національних галузей економіки, як правило, іноземними інвестиціями не охоплюються. У даний час Україна стає ареною боротьби за збут, а не місцем вкладення капіталу з метою налагодження ефективного виробництва. Тому окремі вчені-економісти (зокрема, академік В.Семиноженко) вважають, що іноземні інвестиції можуть зашкодити Україні, оскільки інвестиції у нереформовану і розбалансовану українську економіку призведуть тільки до ще більших перекосів у структурі виробництва. На наш погляд, є слушною думка про необхідність серйозного розвитку внутрішнього ринку інвестицій, оскільки за підрахунками ДПАУ, тільки однієї готівкової валюти на руках у населення України нараховується від 10 до 20 млрд. дол. США.
Важливо відзначити, що впродовж останніх років частка вітчизняних інвестицій значно зростає. Так, якщо у 2000 р. вона становила 48% загальних інвестицій, у 2001 р. - 57,8%, то у 2003 р. вона зросла до 63% [3]. Однак інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектора ще дуже низький для здійснення значних інвестиційних проектів. Крім того, вітчизняні банківські структури та інші фінансові організації на сьогодні здатні фінансувати лише короткострокові проекти, вартість яких відносно невелика, а більшість українських підприємств потребують корінної реконструкції та переоснащення, для чого необхідні десятки і сотні мільйонів доларів. Тому без залучення у економіку іноземних інвестицій Україні не обійтися.
Незважаючи на певний прогрес у залученні іноземних інвестицій, необхідно зазначити, що їх обсяг ще вкрай недостатній порівняно з потребами економіки країни. Це можна пояснити, зокрема, й незадовільним інвестиційним кліматом в Україні, що у свою чергу позначається на завданнях, які ставлять перед собою іноземні інвестори, працюючи в Україні. Мета переважної більшості інвесторів полягає у якнайшвидшому отриманні прибутку. Тому значна частка капіталів вкладається в торгівлю, сферу послуг та посередницьку діяльність. Теперішню структуру залучених в Україну прямих іноземних інвестицій в розрізі галузей економіки на підставі наведених вище показників можна вважати задовільною, однак, питома вага капіталу, вкладеного у підприємства торгівлі, за останній рік зросла на 3,3%. Така тенденція може з часом призвести до суттєвого погіршення зазначеної структури. Наслідком переважного інвестування у невиробничу сферу може бути скорочення вітчизняного виробництва, вимивання обігових коштів підприємств. Необхідно зазначити, що сьогодні іноземні інвестиційні пропозиції ще не відповідають інвестиційним запитам підприємств промисловості. Іноземні інвестиції носять головним чином короткостроковий характер і розраховані на швидке обертання у сфері торгівлі та послуг. Серйозний іноземний капітал, здатний задовольнити багатомільйонні інвестиційні потреби, ще не прийшов в країну. Серед іноземних співзасновників спільних підприємств переважну кількість складають дрібні фірми і фізичні особи, хоча мають місце і інші, але вони складають значно меншу частку.
Аналізуючи стан інвестування в Україні, бачимо, що іноземні інвестиції часто спрямовуються не стільки на реальне інвестування і налагодження виробництва, скільки на формування сприятливих умов для імпорту в Україну. Значна частка іноземних інвестицій використовується для придбання, переважно шляхом імпорту, автотранспортних засобів та офісного обладнання (комп’ютерів, засобів зв’язку, меблів тощо), та для імпорту технологічного обладнання. Така роль іноземних інвестицій не може влаштовувати економіку країни. Також не менш важливим є те, що практично відсутні інвестиції у формі прав інтелектуальної власності. Суттєвою особливістю прямого іноземного інвестування в економіку є і те, що контрольні пакети акцій у статутних фондах більшості промислових підприємств належать іноземним засновникам. Отже, українські учасники не мають практичних важелів управління підприємствами, не можуть враховувати інтереси держави при реалізації стратегічних планів підприємств. Актуальне і питання визначення розмірів внесків іноземних партнерів, яке здійснюється переважно суб’єктивно, без проведення належних експертних оцінок.
Необхідно також звернути увагу і на основні критерії, які враховуються при вкладанні капіталів інвесторами, у тому числі й іноземними, відомі і майже незмінні протягом декількох останніх років. Звичайно, що насамперед інвестори звертають увагу на загальнодержавні умови створення сприятливого інвестиційного клімату і підвищення інвестиційної активності. Ці умови мають бути керівництвом до дії для урядів, які бажають суттєво збільшити пропозицію капіталу на внутрішньому ринку. У той же час інвестори оцінюють умови, які склались історично і які можуть забезпечити в межах компетенції місцеві органи державного управління.
Аналіз практики іноземного інвестування промислових підприємств в Україні свідчить, що при ухваленні рішень щодо вкладання капіталів інвестори враховують: розміщення об’єкта інвестування поблизу основних ринків; легкість доступу до сировини та робочої сили; наявність розвинутої транспортної інфраструктури; забезпеченість об’єкта інженерними комунікаціями; наявність розвинутої системи сучасних видів зв’язку; конкурентоспроможність товарів та послуг, які надаватиме об’єкт інвестування; знання ринків збуту; соціально-політична стабільність в регіоні; наявність робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки; сприятливість екологічної ситуації; ставлення місцевої влади до інвесторів; готовність влади створювати прийнятні умови для іноземних інвесторів; відсутність бюрократичних бар’єрів на шляху інвесторів.
Необхідно також враховувати і те, що формування інвестиційних ресурсів країни за рахунок їх залучення з усіх доступних джерел – один з найважливіших елементів інвестиційної політики України. При зрозумілому дефіциті власних ресурсів у більшості промислових підприємств головними методами фінансування інвестиційних програм і проектів у сучасних умовах та на найближчу перспективу слід вважати позичкові (це довгострокові кредити банків та інших кредитних структур, облігаційні емісії, інвестиційний лізинг, інвестиційний селенг та ін.) і залучені інвестиції (внески інвесторів у статутні фонди, емісії акцій або інвестиційних сертифікатів).
Можливі потенційні джерела для залучення національних та іноземних інвестицій у розвиток промислових підприємств України такі:
1. Міжнародні фінансово-кредитні організації. Враховуючи постійно зростаючі масштаби діяльності міжнародних фінансових організацій, міжнародні фінансово-кредитні організації (МФО) практикують різноманітні варіанти інвестування, серед яких найбільш широку практику отримали надання позичок або участь у статутному капіталі отримувача інвестиції. Діяльність МФО як суб’єктів інвестиційної діяльності слід розглядати як з точка зору макрорівня, так і з точки зору мікрорівня. Цього вимагає у першу чергу специфіка їхніх програм фінансування. Якщо фінансова допомога орієнтована на конкретний об’єкт, то мова йде про мікрорівневу систему інформаційного забезпечення ухвалення інвестиційного рішення та оцінки його ефективності. Проблем з аналізом на виникає і він проводиться за загальноприйнятою системою показників ефективності інвестиційної діяльності з урахуванням специфічних ризиків відповідного проекту. Макрорівневий аналіз включає і узагальнення діяльності на мікрорівні, де фінансова допомога орієнтована на конкретний об’єкт, і оцінку ефективності та доцільності використання міжнародної фінансової допомоги, яка спрямована на реалізацію макрорівневих програм. Особливо це стосується МВФ, діяльність якого в основному спрямована на підтримку макроекономічних програм. Інвестиційна політика визначається кожною з міжнародних фінансово-кредитних організацій самостійно на основі вивчення і аналізу інвестиційного клімату країни, привабливості її регіонів, галузей та ланок господарювання, співвідношення ризиків і безпеки процесу інвестування та багатьох інших чинників. В узагальненому вигляді процес співпраці із згаданими організаціями від зародження ідеї інвестиційного проекту до початку його фінансування можна звести до наступних кроків: ініціація ідеї і розробка інвестиційного проекту пошукувачем інвестиції; розробка бізнес-плану (забезпечення МФО корпоративною інформацією); концептуальний аналіз ідеї і бізнес-плану фахівцями МФО; передінвестиційні дослідження і оцінка проекту (фінансова, технічна, економічна, екологічна, соціальна, юридична); розгляд проекту Радою директорів МФО з відповідною санкцією (схвалення–відхилення); ухвалення рішення про надання інвестицій з власних ресурсів чи мобілізації ресурсів інших фінансових інституцій; підписання угоди з погодженими умовами участі в реалізації інвестиційного проекту (юридичні зобов’язання); розподіл і надання фондів; моніторинг реалізації проекту; вихід з проекту (повернення позики або продаж статутної частки).
2. Банки. Система банківських установ країни сьогодні ще недостатньо орієнтована на інвестування зростаючої економіки: більшість кредитів короткотермінові, їх вартість досить висока. Водночас банки можуть брати участь у фінансуванні інвестиційних проектів як:
1) єдиний інвестор проекту. Беручи на себе більшу частину ризиків реалізації проекту, банк може отримувати і більший прибуток;
2) пайова участь у проекті. Для зниження власного ризику банк залучає до участі в проекті інші фінансові інститути;
3) кредитор. Банк видає інвестиційний кредит на умовах оплати, повернення і термінування, гарантом якого виступає підприємство-ініціатор проекту;
4) фінансовий посередник. Банк організовує кредитну лінію, що виділяється для нього сторонніми кредиторами, і виступає гарантом в частині погашення кредиторської заборгованості.
3. Облігаційні позики. Один із важливих інструментів залучення інвестицій для реальних інвестиційних проектів промислових підприємств-ініціаторів, здатних забезпечити їх належне використання і повернення, – це використання механізмів облігаційних позик, що ставить на порядок денний започаткування роботи із створення позичково-інвестиційної системи для відповідного портфеля інвестиційних пропозицій, які прийматимуться від промислових підприємств-ініціаторів з реалізації високоефективних проектів із незначними термінами окупності і капітальними затратами. Створення цієї системи та її ефективне використання призведе до зниження навантаження на бюджет з можливістю його концентрації тільки на вирішенні проблем бюджетної сфери, а також дозволить отримати досвід і напрацювати нову технологію залучення інвестиційних коштів.
4. Інвестиційний лізинг. Лізингові операції також можуть бути використані як фінансово-економічна форма інвестиційного кредитування придбання обладнання для модернізації матеріально-технічної бази підприємств та забезпечення сприятливого економічного режиму цього процесу. Для цього доцільно розпочати роботу зі створення налагодженої системи лізингових стосунків, яка б забезпечила взаємодію фінансових і кредитних інститутів з підприємствами-лізингоотримувачами. При цьому, завдячуючи лізингу, виробники отримують додатковий канал реалізації власної продукції, а лізингоотримувачі – засоби прискорення оновлення виробництва, які, сприяючи його модернізації, забезпечують зростання продуктивності, вивільнення частини коштів, мотивацію їх ефективного використання.
5. Інвестиційний селенг. Форма залучення інвестиційних ресурсів, яка полягає у передачі власником права користування і розпорядження своїм майном за певну плату. У перелік такого майна можуть входити будівлі, споруди, сировина, матеріали, цінні папери, продукти інтелектуальної праці.
6. Емісійні технології. Промислові підприємства – пошукувачі інвестицій можуть скористатися можливістю випуску акцій або інвестиційних сертифікатів, розміщення яких серед населення або на ринках цінних паперів дозволяє формувати інвестиційний капітал для реалізації відповідних проектів.
Для відновлення та пожвавлення інвестиційного процесу в Україні вкрай потрібні інвестиції у промислове виробництво. Ситуація ускладнюється низьким іміджем України на світовому інвестиційному ринку. За всіма рейтингами вона посідає останні місця щодо привабливості свого інвестиційного клімату і перші місця щодо ризику інвестування. Не відповідає потребам та можливостям країни і внутрішній інвестиційний клімат. Тому вкрай необхідно звернути увагу і вирішити ці нагальні питання. Відповідність української економіки світовим стандартам потребує створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і закордонних інвесторів. Формування відповідних умов для інвестиційної діяльності – важливий напрямок державної політики. Від інвестиційного клімату залежить спрямування інвестицій у країну, що призведе до збільшення валового національного продукту, а також сприятиме зниженню дефіциту державного бюджету. Створення такого інвестиційного клімату передбачає політичну і законодавчу стабільність, формування економічно обґрунтованої податкової політики, включення економіки у світові господарські комунікації та активний розвиток промислового виробництва в Україні .
В Україні має бути значно посилена робота зі створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності та покращання іміджу України на світовій арені. Незважаючи на труднощі і перешкоди, що існують, все ж таки перші кроки вже зроблені в цьому напрямку і Україна може розраховувати на суттєве збільшення протягом найближчих років обсягів іноземних інвестицій. Це має стати метою довгострокової політики нашої країни щодо залучення та використання іноземних інвестицій.
За оцінками вітчизняних і закордонних експертів Україна й надалі залишається інвестиційно привабливою. При цьому, насамперед, наголошується на високій привабливості географічної, політичної, економічної та соціальної складової для вкладення капіталів. Зокрема, Україна володіє значною ресурсною базою. Це, передусім, земельні, лісові та водні ресурси, багаті надра та ґрунти, сприятливі природнокліматичні умови, що дозволяють здійснювати господарську діяльність у будь-якій галузі економіки.
Крім того, основні фонди України досить зношені (ступінь зносу 45%), однак для інвесторів це нерідко позитивний чинник, оскільки навіть незначне технічне переоснащення може одразу дати значний економічний ефект. Тому придбання техніки, обладнання, будівництво цехів є одним із реальних напрямів інвестування. Посилює інвестиційну привабливість України і наявність потужної виробничої, обслуговуючої, ринкової та соціальної інфраструктури.
Україна входить у першу п'ятірку країн світу за протяжністю транспортних комунікацій і у першу трійку країн - за рівнем телефонізації, електрифікації та використання енергоресурсів. Активно розвивається фінансова та інформаційна інфраструктура (інформаційно-консультаційні центри, банки, інноваційні фонди, лізингові компанії, біржі тощо) для ведення підприємницької діяльності. Набувають розвитку нові структури: агентства розвитку бізнесу, технопарки, науково-консультаційні центри інвестицій та міжнародного бізнесу тощо. Створюється мережа небанківських фінансового-кредитних установ.
Як свідчить світовий досвід, іноземні інвестори віддають перевагу прозорій, чітко зрозумілій для них та стабільній податковій системі. Вони повинні бути впевнені, що будь-які нові зміни у податковій політиці країни не погіршать економічний стан об'єктів їх інвестицій. Тому існуюча в Україні податкова сфера потребує кардинальних змін. Але навіть нереформована податкова система нашої держави може створювати сприятливі умови для передбачуваної та прибуткової діяльності іноземних інвесторів. Посилить інвестиційну привабливість України удосконалення законодавства у сфері інвестиційної діяльності, підвищення прозорості фондового ринку, посилення роботи з інвесторами, обмеження бюрократизму у місцевих та центральних органах влади. Особливу роль у поліпшенні загально інвестиційного клімату та прискоренні інноваційного відновлення економіки нашої держави може також відіграти вступ України до СОТ.
Таким чином, Україна має значні інвестиційні переваги, а її галузі та регіони є високо привабливими для іноземних інвесторів, оскільки потребують порівняно незначних інвестиційних ресурсів і здатні забезпечити швидке повернення вкладених коштів.
Список литературы
1. Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України із змінами, внесеними законами України №607/97-ВР від 04.11.97 р. та №639/97-ВР від 18.11.97 р.
2. Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18.09.91 зі змінами та доповненнями
3. Про господарські товариства. Закон України від 1.10.1991 р. зі змінами та доповненнями
4. Белобжецький И.А., Собівартість і прибуток. \\Фінанси,№1,1992,с.26.
5. Білорус О., Рогач В.— Менеджмент: пошук і обгрунтування стратегічних цілей підприємства //Економіка України, 2000 , №7, с.40-48
6. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент – К.:МП “UTEM LTD”, 1995, - 447 с.
7. язок витрат, обсягу реалізації та прибутку підприємства // Вісник податкової служби України, - 2000 - № 24, с.23.Взаємозв
8. Витин А. Мобилизация финансовых ресурсов для инвестиций // Вопросы экономики, 1994, №7, с.33-39
9. Герасимчук М. Джерела і структура капітальних вкладень // Економіка України, - 1998, №12 – с. 16-19
10. Гитман Л.Дж., Джонн М.А. Основы инвестирования. Пер. с англ.- М. : Дело, 1997
11. Губськии Б.В. Проблеми міжнародного інвестування в Україні // Економіка України. – 1998. № 1. С 51-57.
12. Гусев Ю.В. Стратегия развития предприятий.- СПб.: Изд-во СПбУЭФ,1992.
13. Дзись Г. Структурная перестройка экономики Украины // Экономика Украины, 1994, №6 с.17
14. Дмитрук Б., Монке С. Управління іноземними інвестиціями // Демографія економіка праці та соціальна політика Фах. Зб. Наук. Стат. Вип. 5, Ч.2 - Кіровоград, 1998, С. 89-91.
15. Долішній М., Козоріз М. До питання про ефективність сучасного господарювання // Економіка України, 2000 р. № 9, с20-24
16. Економіка підприємства. /за ред. С.Ф. Покропивного, т.ІІ.- Київ.: Видавництво “Хвиля-Прес”. 1995. – 280 с.
17. Жиляєв І. Інвестиційні можливості України роль місцевої влади // Економічний часопис – 1996, № 56, С 29-32.
18. Зав'ялова О.В. Державне регулювання прямих іноземних інвестицій // Фінанси України - 1997, № 4, С 72-81.
19. Збаразька Л.О. Удосконалення економічного механізму активізації інвестиційних процесів // Фінанси України . – 1997, № 11, С 92-98.
20. Зіденберг А., Хоффманн Л. Україна на роздоріжжі Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ пер з англ. К. Фенікс – 1998, 478 с.
21. Инвестиции в Украине / Под ред. С.И.Вакарина (Международный валютный фонд). – К.: “Конкорд”, 1996, 334 с.
22. Іларюнова Н.М. Іноземні інвестиції в Україні регіональний аспект // Регіональна політика України наукові основи, методи механізми 36 наук пр. Ч. 1. - Львів, 1998, С 352-357.
23. Карандакова І. Оцінка інвестиційного клімату в Україні та напрямки його покращення // Економіка, Фінанси, Право, - 1999, №1 – с.8-12
24. Колосов А. Инвестиционные риски // Бизнес-Информа, - 1998, №3 – с.44-50
25. Макогон Ю. В., Білецькии В. С. Залучення іноземних інвестицій до України (регіональний аспект) // Регіональна політика України наукові основи, методи механізми 36 наук пр. Ч. З. – Львів, 1998, С 262-268.
26. Омельянович Л. А., Філіпенко Т. В., Гладкова О. В. Сучасні проблеми і перспективи інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України . – 1997, № 6 С 73-78.
27. Онищенко М. Проблемы оценки инвестиционного риска // Бизнес-Информ, 1998 – с. 16-19
28. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности, - К.: Либра, 1994, 255с.
29. Портер М.Е. Стратегія конкуренції – К.:Основи, 1997.
30. Поручник А. М. Вдосконалення механізму іноземного інвестування в Україні // Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні Наук доп. Міжнар. наук прак. Конф. Ч. 1. - Чернівці, 1998, С 119-121.
31. Процик Л.В. Оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України основа для розвитку підприємницької діяльності // Проблемы развития внешнеэкономических связеи и привлечения иностранных инвестиций регион. аспект Сб. науч. Тр. - Донецк, 1998, С 285-287
32. Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика – К.: Ніка, Ельга-Центр, 2002 р. – 380 с.
33. Томпсон А.А. Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент – М.:ЮНИТИ - 1998 – 576 с.
34. Устенко О.Л. Теория экономического риска - К.:Наука - 1997 – 312 с.
35. Фадеев А., Рукин А. Инвестиционные портфели // Рынок ценных бумаг., 1995, №14 с.13-21
36. Филатов В. Проблемы инвестиционной политики в индустриальной экономике переходного типа // Вопросы экономики ., 1994, №7 с.14-19
37. Цапенко В. Основы стратегического управления. // Бизнесс-Информ . 1999. № 12. – с. 47-49.
38. Швець В.Є. Методи стандартизації показників у аналізі інвестиційної привабливості регіонів // Фінанси України, - 1999, №5 – с. 23-26.
39. Шевцов А.В. Инвестиционные фонды // Деньги и кредиты, 1992, №11 с.14-17
40. Шевчук В. Условия эффективного инвестирования в строительстве, - К.: Будівельник, 1991, 130 с.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 381
Скачать бесплатно 20408.doc 





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.