У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название Набуття та особливості відчуження права власності на нерухоме майно (згідно законодавства)
Количество страниц 88
ВУЗ КНЕУ
Год сдачи 2010
Бесплатно скачать 20431.doc 
Содержание Вступ 3
Розділ І Інститут права власності в законодавстві України 8
1. Поняття, зміст та суб’єкти права власності 8
1.2 Право власності на нерухоме майно 20
Висновок до І розділу 26
Розділ ІІ Набуття права власності на нерухоме майно в законодавстві України 27
2.1 Приватизація нерухомого майна як підстава набуття права власності 27
2.2 Договір купівлі-продажу та дарування як найбільш поширення при набутті права власності на нерухомість 31
2.3 Виникнення права власності на земельну ділянку 41
2.4 Інші підстави набуття права власності на нерухоме майно 47
Висновок до ІІ розділу 51
Розділ ІІІ Нотаріальне забезпечення укладання цивільно-правових договорів, предметом яких є нерухоме майно 52
3.1 Специфіка нотаріального оформлення правочинів щодо нерухомого майна 52
3.2 Проблеми що виникають при посвідченні договорів відчуження на нерухомості 62
Висновок до ІІІ розділу 81
Висновок 84
Література 89




Актуальність теми дослідження. Існування людини забезпечується головним чином завдяки суспільному виробництву, в процесі якого створюються необхідні для неї матеріальні блага (за винятком благ, безпосередньо створених природою). Звичайно ж функціонування такого виробництва неможливе без повної взаємодії людей. Тобто заради досягнення тих чи інших цілей суспільного виробництва і задоволення таким чином своїх потреб вони змушені вступати у відповідні взаємовідносини (суспільні відносини) між собою, які набувають насамперед виробничого забарвлення.
У найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, приналежності їх конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою суспільного виробництва, є його сутністю. Для того, щоб було що привласнювати необхідно насамперед належним чином підготувати предмети природи, створити нові матеріальні блага. Така діяльність людини стає ефективною і набуває для неї адекватної значимості лише в умовах певної самоорганізації суспільства. Для ізольованого індивіда привласнення такого значення не має, оскільки він позбавлений як можливості так і необхідності вступати у відносини з іншими індивідами йому подібними.
Першооснову усіх форм власності становлять економічні відносини привласнення матеріальних благ у процесі виробництва. Тому власність у такому значенні є її економічним розумінням. Між тим економічні відносини власності, які існують в цілому поза волею і свідомістю людей, можуть бути об'єктом правового регулювання, одержуючи відповідне оформлення в нормах права. У такому разі проявляється юридичний зміст власності. Закріплення відносин власності правовими засобами здійснюється під впливом волі суспільних груп, які прийнято називати класами.. Однак історичний розвиток суспільних відносин свідчить, що в сучасних умовах відбувається процес нівелювання класового впливу на формування відносин власності і посилення на них впливу тих суспільних груп, які домінують в суспільстві, об'єднуючись між собою заради суспільно-прогресивної ідеї.
Важливо, що суспільство не обмежується правовим закріпленням засобів виробництва і продуктів праці за конкретними особами чи їх колективами. Відносини власності одержують також необхідну регламентацію і примусовий захист. У такому разі врегульовані правовими нормами економічні відносини власності набувають ознак якісно нових відносин — відносин права власності.
В ході привласнення суспільство обертає в свою користь багатства природи, створює нові матеріальні блага. Однак цього недостатньо для існування членів суспільства, оскільки вони повинні одержати для вчасних потреб ці матеріальні блага. Тому не менш важливою є кінцева стадія привласнення — розподіл матеріальних благ між членами суспільства. Власність обумовлює необхідність суспільного розвитку, виробництва. Водночас без виробництва неможливе існування власності, оскільки не можна привласнити те, чого не існує. Привласнення не є самоціллю суспільства. В кінцевому випадку здобуті чи створені матеріальні блага використовуються для відновлення процесу виробництва та безпосередньо споживаються членами суспільства.
Тому у кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Конституція України, яка проголошує, що “держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання” (ст.13), “ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Конституція встановлює: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, що зумовлює розвиток законодавства в цьому напрямі та передбачає, що власність може набуватися лише законним шляхом.
Право власності у суб’єктивному розумінні являє собою закріплення у відповідних нормах права конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.
Конституція України визначає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном як одне з основоположних і невід’ємних прав людини. Власник має право на свій розсуд здійснювати зі своїм майном будь-які дії, що не суперечать закону, а також не порушують прав та інтересів інших осіб. Так, власник має право відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм право володіння, користування і розпорядження майном, залишаючись власником.
Право власності закріплено в Цивільному кодексі України, Законі України “Про власність” від 7 лютого 1991 р., ряді інших законів України, що розвивають конституційні положення.
Закон України “Про власність”, зокрема, закріплює підходи, згідно з якими власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, використовувати його для господарської та іншої, не забороненої законом діяльності (ст.4). Це надає власнику максимально можливий і економічно доцільний обсяг свободи щодо належного йому майна, на відміну від суспільного, де панує принцип обмежень і заборон. Серед об’єктів права приватної власності закон називає “грошові кошти, акції, інші цінні папери”.
Поведінка тих чи інших осіб може створювати загрозу для власності, суб’єктами якої вони не є. Це вимагає від держави брати на себе захист права власності, в тому числі й цивільно-правовими засобами.
Певною мірою захист права власності здійснюється за допомогою норм права, що належать до різних галузей законодавства. Скажімо, окремі види протиправної поведінки, що загрожує порушенню права власності, розглядаються кримінальним правом, як злочини і передбачають застосування відповідних санкцій з боку правоохоронних органів.
Правове регулювання права власності в Україні є одним з основних інститутів цивільного права, що вимагає подальшого удосконалювання. Як і багато інших інститутів цивільного права, інститут державної правового регулювання права власності знаходиться в стадії розвитку.
На необхідність наукового аналізу зазначеної проблеми вказує також інтерес вчених до проблематики правового регулювання права власності в Україні. Низку правових проблем висвітлено в роботах вчених Я.М. Шевченка, О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, А.О. Підопригори, В.С. Щербини, Т.В. Боднара, Т.П. Коваленка, В.В. Носік та ін.
З огляду на вищенаведене, дослідження правового регулювання права власності в Україні є актуальним і доцільним, з урахуванням можливості використання його результатів для вдосконалення чинного законодавства України.
Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є характеристика теоретичних і практичних питань правового регулювання власності в Україні.
Відповідно до вказаної мети були поставлені та вирішені такі задачі:


Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з правовим регулюванням права власності в Україні.
Предметом дослідження є правове регулювання права власності в Україні.
Емпіричну базу дослідження склали законодавство України, правозастосовча практика, а також спеціальна вітчизняна наукова література, у якій досліджуються проблеми правового регулювання власності в Україні.




Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
В області цивільного права, що регулює різноманітні та динамічні відносини економічного обороту, цивільні права й обов’язки найчастіше виникають у результаті цілеспрямованих і правомірних дій фізичних та юридичних осіб.
Цивільним кодексом України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Поняття правочину визначено Цивільним кодексом України.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Діюче цивільне законодавство в залежності від того, чи випливає дія, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних правовідносин, від одного, двох чи більш осіб, підрозділяє правочини на односторонні, двосторонні чи багатосторонні (договори).
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Одностороннім є правочин, для здійснення якого досить волі і дії тільки однієї сторони. Такий правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Прикладом одностороннього правочину є договір дарування.
Двостороннім або багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Двосторонні договори - це найбільш розповсюджений вид правочинів. Прикладом двосторонніх договорів є договори купівлі-продажу, довічного утримання тощо. Для цих договорів характерне взаємоузгодження волі двох сторін.
Воля учасників правочинів, що відображає намір здійснити правочин, повинна одержати визначене закріплення. Це необхідно для того, щоб зміст правочину став відомий її учасникам, умови правочину були чітко зафіксовані і можна було без ускладнень вирішувати спори сторін, якщо такі виникнуть у майбутньому.
Форма договору – це спосіб, за допомогою якого виражається воля сторін при здійсненні договору.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Аналізуючи положення Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що правочини щодо відчуження об’єктів нерухомого майна підлягають нотаріальному посвідченню.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) чинне законодавство відносить земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Особливість режиму нерухомого майна визначається тим, що права на нього та правочини щодо нього підлягають державній реєстрації.
При цьому, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Державна реєстрація правочинів проводиться нотаріусами відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Важливість визначення моменту переходу права власності на нерухомі речі, пояснюється тим, що саме з цим моментом пов’язаний перехід до набувача відповідного об’єкта правомочностей, що складають зміст суб’єктивного права власності, – права володіння, права користування та права розпорядження.
У зв’язку з цим, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення теж підлягають державній реєстрації.
Реєстрація об’єктів нерухомості здійснюється бюро технічної інвентаризації відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.02.2004 за № 157/6445 (із змінами та доповненнями).
Як вже зазначалося, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому нерухомим майном, тобто власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, серед іншого, укладати договори відчуження цього майна, а саме, договори купівлі-продажу, міни, дарування, пожертви, ренти, довічного утримання (догляду) тощо.
Чинне законодавство передбачає наступні загальні вимоги до порядку укладення договорів відчуження нерухомого майна.
По перше, договори відчуження нерухомого майна посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується, так звані правовстановлювальні документи.
По друге, посвідчення договорів відчуження нерухомого майна провадиться за місцем розташування цього майна або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину.
Слід зазначити, що право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких правовстановлювальних документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, лізингу; спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів; свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.
Право власності на земельну ділянку фізичних та юридичних осіб, а також право державної та комунальної власності підтверджуються державним актом.
Право власності на земельну частку (пай) фізичних осіб, евакуйованих із зони відчуження, які відселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також фізичних осіб, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості, може бути підтверджене трудовою книжкою члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідченим витягом з неї при наявності в ній відповідного запису.
Крім правовстановлювального документа на житловий будинок, садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає документи витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна.
Враховуючи наведене та аналізуючи положення статей 657 (договір купівлі-продажу), 715 (договір міни), 719, 722 (договір дарування), 729 (договір пожертви), 732 (договір ренти), 748 (договір довічного утримання) Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно за договорами дарування та пожертви виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення цих договорів та отримання дарунка чи пожертви. Право власності на нерухоме майно за договорами купівлі-продажу, міни, ренти та довічного утримання виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цих договорів. При цьому не слід забувати, як вже вище зазначалось, про необхідність державної реєстрації права власності на нерухому річ (за винятком земельної ділянки) в бюро технічної інвентаризації.
Список литературы 1. Закон України «Про іпотеку»// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 38, ст.313
2. Закон України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, N 26, ст.354
3. Закон України Про охорону дитинства // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 30, ст.142
4. Закон України Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, N 6, ст.147
5. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — М., 1998. — С. 192-194.
6. Суханов Є О Право власності: Загальні положення // Гражданское право. — М.: Изд-во БЕК, 1998. — Т. 1. — С 489.
7. Пронська Г. В Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні // Концепція розвитку законодавства України. — К., 1996. — С. 272-273; Семчик В. І. Право власності за Конституцією України. — К., 1997. — С. 27.
8. Шевченко Я. М. Концепція права власності в сучасному українському суспільстві // Власник і право власності. — К., 1994. — С. 16-17.
9. Приватна власність в Україні / За заг. Ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової . – К., 2000
10. Право собственности в Украине / под ред.. Я. Шевченко. – К., 1996
11. Шевченко Я.М., Венецька М.В., Кучеренко І.М. та ін. Власник і право власності. – К., 1994 . – С. 105
12. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: Монографія. – К., 2006
13. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К., 1996
14. Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності. – Х., 2002
15. Право власності в Україні. Навчальний посібник / за ред.. д.ю.н. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. К. 2000
16. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М., 1991
17. Покровський И.А. Основные провблемы гражданского права. – Петербург, 1917 С. 159-160
18. Гражданское право / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М., 1997. – Ч. 1 С. 290
19. Проект Цивільного кодексу в ред від 25 серпня 1996 р // Українське право —1996 — Число 2 — Спецвипуск 4
20. Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого — М., 1997. — Ч. 2. — С. 120
21. Маркс К. К критике политической экономии — М , 1978 — С 198
22. Бринчук М М Экологическое право (право окружающей среды) Учебник для высших юридических учебных заведении —С 164-169
23. Каракаш И. И. Народное достояние или право собственности на природные ресурсы Материалы круглого стола // Юридический вестник — 1999 — № 1 — С 84-85
24. Разметаев С В Право собственности на природные ресурсы в Украине — Харьков, 1995 - С 4
25. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — Петербург, 1917. — С. 150-151
26. Вагацума С.Ариидзуми Т Гражданское право Японии. — М., 1983. — С. 165; Мо-рандьер Ж. Гражданское право Франции. — М., 1960. — Т. 2. — С. 10-15; Берн-гефт Ф. Гражданское право Германии. — СПб, 1910. — С. 155.
27. Гражданское право/Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1997. — Ч. 1. -С. 290.
28. Мічурін Є.О., Соболєв О.В. Житлове право України. – Харків: Еспада, 2003; Галянтич М.К., Ковалев Г.І. Житлове право України. – К., 2003
29. Мічурін Є.О. техніка складання договрів. Х.: Юр світ. 2006, С. 388
30. Мічурін Є.О. Особливості угод з житлом // Українське право. - №1. – 1998. – С. 146
31. Постанова КМУ № 671 від 26 травня 2004 р.
32. Чигир В.С. Жилищное право. – Минск: Издательство Белорусского госуниверситета, 1954. – 382 с.
33. Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 р. № 121
34. Закон України Про товарну біржу // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 10, ст.139
35. Зобов’язальне право / під ред.. Дзери О.В. – К.: Хрінком Інтер. – 496 с.
36. Гончаренко М.Б. Державна реєстрація речових прав на нерухомість та її значення // вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. - №6. – С. 83
37. Закон України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 10, ст.44
38. Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні. – К.: Брінком Інтер, 2000. – С. 293
39. Закон України Про нотаріат // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 39, ст.383
40. Нагорняк В.А. Правое регулювання відчуження приватизаційного житла // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. - №6. – С. 180
41. Мічурін Є.О. Правочини. Зразки нотаріальних документів. – Х.: Еспада, 2004.– С. 59-72
42. Жилінкова І. Проблеми захисту прав дітей при відчуженні майна, щодо якого вони мають право власності або право користування// Нотаріат для Вас, №12, 2006, с 22-23; Міщенко І. Сервітутні права дітей, що знаходяться на утриманні батьків, як підстава обмеження прав власника житла// Нотаріат для Вас, №10, 2006, с 42-44
43. Мічурін Є.О. Правочини з житлом. Х.: Страйд, 2003. – С. 118-120; Дякович М. Документарний акредитив вигідний і продавцю, і покупцю // Нотар. – 2003. – № 11. – С. 53-55
44. Гражданское право: В 2 т. Т. І: Учеб. / Огв. ред. проф. Е. А. Суханов. — 2-е изд., пере-раб. и доп. - М., 1998. - С. 306-307
45. Інформаційний лист ВГС України від 13.02.2002 р. № 01-8/152
46. Цивільне право України. Частина перша: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. I. Борисова та ін. / За ред. проф. Ч. Н. Азі-мова, доцентів С. Н. Приступи, В М. Ігнатенка. -X., 2000. - С. 119.
47. Власник і право власності /Я. М. Шевченко, М. В. Венецька, I. М. Кучеренко та ін. - К., 1994. - С. 79
48. О необходимости единого реестра прав на недвижимость // Юридическая практика. - 2002, 10 сент. - № 37. - С. 3
49. Інструкція про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву, затверджена наказом Мінюсту України 09.07.2002 р. № 63/5
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 264
Скачать бесплатно 20431.doc 





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.